РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 44 (22 листопада 2013) 

  • «Для мене театр - це якась благословенна історія»

    В один із дощових осінніх вечорів, коли київські вулиці заповнювались моїм улюбленим ароматом мокрого пожовтілого листя, у книгарні «Є», що по вулиці Лисенка у м. Києві, відбулася презентація книги «Анатолій Хостікоєв. Головна роль». Книга видана в ювілейний рік народного артиста України, актора Національного театру ім. Івана Франка, 40-річний мистецький досвід якого є вагомими внеском у розвиток сучасного театрального мистецтва. Але її не було б, якби дружина, партнерка, колега Наталія СУМСЬКА усі 20 років їхнього спільного життя потайки від коханого не збирала публікації різних років, фотографії сцен із вистав видатних українських режисерів, які в різний час працювали з майстром, приватні фото, що дають змогу зазирнути за лаштунки театрального життя.

    «Театр для мене - не лише родина акторів В’ячеслава та Ганни СУМСЬКИХ, у якій я виросла. Це - улюблена справа, якою я займаюся все життя. Театр подарував мені особисту долю. Маючи стільки щедрот, хочу поділитися ними з тобою, дорогий читачу, а заразом і глядачу - бо ж усе, про що я згадую і розповідаю, - все це робилося для тебе. Адже без глядача театру не існує. Я пишу про актора, котрому ти аплодував, сидячи в залі, а я в цей час грала поряд з ним на сцені. Це і є моє життя, моє щастя. Це - ХОСТІКОЄВ».

    Наталія СУМСЬКА


    ЇЙ ХОТІЛОСЯ ПОДАРУВАТИ КНИГУ ЯК СЮРПРИЗ

    Єдине - треба було зробити так, щоб він не знав.

    - Якби я сказала Анатолію хоча б за півроку до цього дня, ми б з вами не зустрічалися сьогодні, - сказала на початку презентації народна артистка України НАТАЛІЯ Сумська, яка вибігла в залу книгарні до присутніх першою. Пан Анатолій вийшов трохи пізніше, якось зніяковіло, наче неохоче. Сів за мікрофони, почав повільно, уважно оглядати переповнену людьми залу. - Весь матеріал для книги я зберігала на дачі, у кутку, де, здавалось, Анатолій ніколи не знайде і не побачить. Та раптом зламалася колонка, і він, злий, несправну мокру залізяку затягнув у хату і якраз кинув саме у той куток. Аби не намочився мій «скарб», я витягла все. На здивоване «Нащо це?» відповіла: «Та це треба одній студентці, збираю на її прохання». Потім все забулося, я заспокоїлася і продовжувала таємно збирати далі. Адже актор все життя грає на живо, але спогади мають бути, думала я тоді. Не кожному так щастить зіграти стільки могутніх гарних ролей.

    Ми знайомі з майстром майже 40 років, як подружжя разом - 20. Тому, гадаю, я маю право висловитись. Я пишу не як дружина, а як партнерка, соратниця. Я ж грала поряд. Тому хто ж, як не я, розповість правдивіше, емоційніше, яскравіше? Біографію розповідати я посоромилась, але я «вплела» думки про особисті переживання, привідкрила ту ситуацію, як складалася життєва база майстра, які миті й істинні моменти передували ролям. Нас часто запитують кореспонденти: «Про що ви мрієте, яку роль у майбутньому хотілось би зіграти?». Ми не мріємо. Коли вона нам перепадає в руки, в серце, ми починаємо нею жити. А буває в муках… Як каже Анатолій, без мук не народжуються. Ці муки і є миті щастя.

    Книга буде цікавою для акторів-початківців, студентів, глядачів. Мабуть, то була воля Господа, що вона вийшла якраз у день ювілею. 60-річчя Анатолія - 15 лютого. Всі були здивовані, а більше за усіх він: «А що це?» Половина видань було відразу подаровано на творчому вечорі, де майстер геніально тримав публіку.


    АНАТОЛІЙ: «Для мене це хвилююче і несподівано, як і сьогоднішня зустріч. Я складав рецензії, статті, фото на дачі у сараї, де миші. І навіть не підозрював, коли Наталія все ховала. І ось - така несподіванка. Закінчується творчий вечір, підходять жіночки з книжкою, я підписую її, а потім ще підходять, і я бачу: «Та це ж я!» Виявляється, це все Наташа влаштувала. Це велике щастя… Я пам’ятаю, коли працював у театрі імені Лесі Українки, старий актор Таршин приніс свої фото, старі рецензії і захотів розповісти нам, молодим акторам, про себе. Ось ми стоїмо, поряд зі мною - Коля Ігнатулін. Старий думає, що нам цікаво, розповідає. А хлопці потихеньку відходять. Залишились він і я. Не тому, що я кращий. Я пам’ятаю його стан. Артист знову проживає ті миті, у нього сльози на очах… Але я ніколи не збирав ані фото, ані рецензій. Кому це потрібно?

    «Я ВИПАДКОВО СТАВ АКТОРОМ»

    «Хоча різні бувають критики, - продовжує Анатолій Георгійович. - Коли вийшла прем’єра вистави «Отелло», телефонує один і каже: «Дуже не сподобалось. Ганебна вистава. В монолозі ви розмовляєте на тарабарській мові. Це ганьба. Ви прийдіть у театр, загримуйтеся, щоб стаття вийшла з вашим фото». (У залі читальні - регіт - авт.). А я у виставі читав давньоосетинські, точніше, аланські молитви. Отелло там інший. І мій батько, осетин, був іншим. Молодим він хотів грати цю роль, бо вчився в студії Тхапсаєва, котрий чудово грав Отелло, осетинською мовою. Але - війна, батько актором не став. На війні він полюбив українку, старшу операційну сестру військового шпиталю Валентину Хоменко, мою маму. Говорив українською з акцентом. Але іноді зачинявся в кімнаті, співав осетинські пісні і плакав. Ми туди не заходили, знали: там тато розмовляє зі своїм народом. У виставі мені хотілося говорити батьковою мовою, якої я не знав. От я читаю давньоосетинську молитву. Мені її дав Артур, мій друг і родич, я довго вчив її, хотів, щоб вона звучала без акценту. Ми з Артуром місяців зо три працювали: він начитував, я повторював. Потім запросив київських осетинів. Не сказав їм нічого. Почувши молитву, вони були так вражені, що після вистави мовчки пішли. Артур казав: їм здалося, що цього не може бути. Тож у виставі «Отелло» є моє особисте. Як у кожного, хто має батька.

    Коли мій батько після війни працював завгоспом у залізничній лікарні (ДКЛ №2), гарно працював, з душею, щось майстрував, раптом приходить якийсь молодий начальник і каже: «Нацмен, іди геть!» Тато дуже переживав. Моя мама, медичний працівник, завжди його вміла заспокоїти, а цього разу її не було. Він, знервований, прийшов додому, поставив на стіл вино і покликав мене. Я мовчки слухав, а потім кажу: «А давай напишемо в «Комсомольскую правду»!». А він мені: «Іди спать!» Вранці чую - перезаряджає затвор рушниці, підбігаю і бачу: в порт-фель тато дуже акуратно кладе зброю і патрони. Я кинувся до нього: «Тату, тату, не треба!» В нього котилися сльози. Він убив би. Безумовно! І ось коли на сцені під час вистави я муміфікую Дездемону (так вигадав режисер Малахов), у залі хтось засміявся. Я кажу текст, а пошепки - партнерці: «Ти дихаєш, Оксано?» І не виходячи з образу, з батьківським акцентом викрикую: «Смэйся! Смэйся!».

    Я не з акторської династії, як Наталія. Вона знала, що таке сцена. А я випадково став актором. Завдяки моїй бабусі, я закінчив три школи: музичну (баян), спортивну і загальноосвітню українсько-англійську. Бабуся, Домініка Акимівна, водила мене «на музику», сиділа на уроках, а вдома вимагала старанності й вправності. Слідкувала за першим і четвертим пальцем і, якщо не подобалося, колола їх шпилькою, примовляючи, як і вчитель: «Выворотность, Толя! Выворотность!». Все йде з дитинства, з родини. Актор - це найкраща професія. Коли мене питають: «Які ваші улюблені квіти?», я кажу: «Прем’єрні». Актор під час прем’єри віддає енергію, а коли після прем’єри кланяється - отримує її. Єдина вистава, яка не повертає енергії, - це «Отелло». 100 відсотків! Три дні ти мертвий! Шекспір написав цю роль своєму другові і надіслав йому з підписом: «Цю роль ти не зіграєш, тому що вона поза людськими можливостями». Професія актора безмежна, нескінченна. Я переконаний, мистецтво має бути позитивним, навіть трагедію треба грати з позитивною енергетикою. 17 років я грав Воланда у виставі «Майстер і Маргарита». (У рік 100-річного ювілею М. Булгакова на Міжнародному театральному фестивалі Анатолій Хостікоєв був визнаний кращим сценічним Воландом і розділив перше місце з великим Інокентієм Смоктуновським, який грав Людовіка в «Кабале святош» - авт.). Я не «грузив» негатив. Важливо, з чим ти виходиш до глядача. Якщо нема з чим, то краще і не виходити. Було дуже приємно, що тоді на фестивалі мене хвалили французи, англійці, і дуже прикро, що українські театральні знавці дивувались цьому. Один критик підійшов і говорить: «Ты должен гордиться тем, что встал в одну шеренгу с самим Смоктуновским». На що я відповів: «Это вы должны гордиться тем, что в Киеве есть актёр, который получил первое место за Воланда».

    - Не было ли в связи с этим спектаклем каких-то необъяснимых, загадочных случаев?

    - Мне анонимные письма писали, чтобы я отказался от роли Воланда, иначе будет плохо. Какие-то странные были подарки... Однажды принесли перстень с пятиконечной звездой. Его на проходной театра в коробочке оставили. И записка была, где советовали играть в «Мастере...». С перстнем. Но я не придал этому значения. Засунул подарок в карман и пошел домой. Возле театра стройка была. Я не глядя вынул перстень и выбросил за забор. Все. Пришел домой. Принял душ, лег спать. Но что-то плохо мне спится, ворочаюсь с боку на бок. И словно со мной кто-то заговорил... Властный неземной голос сказал, чтобы я отыскал то, что выкинул...

    - Голос вам угрожал?

    - Нет. Просто мне было дано понять, что я поступил неправильно и должен исправить ошибку. Утром, идя на репетицию, я перелез через забор и, можете себе представить, среди кирпичей, битого стекла, железок первое, что заметил, был именно этот перстень... Я его теперь храню дома в шкатулке.

    Михаил НАЗАРЕНКО «Бульвар», 1996 г.

    (Далі буде)

    Ірина ЮШКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05