РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 43 (8 листопада 2013) 

  • Народний професор і почесний залізничник

    Історія залізниці - це життя і долі тисяч людей. Відданість справі, натхнення, а в критичних ситуаціях і героїчна праця багатьох із них є прикладом для майбутніх поколінь.

    Весною 1959 р. центральні газети країни «Правда», «Труд», «Гудок» розповіли читачам про героїчний вчинок машиніста локомотивного депо Конотоп Віктора Никифоровича Мішакова, який, ризикуючи життям, попередив катастрофу швидкого пасажирського поїзда, про лікарів, які протягом тривалого часу самовіддано боролися за життя героя.


    Йосип ПЕПЛОВСЬКИЙ.

    «Доктор приобретает обществу все те силы, которые погибли бы без его заботы».

    М. ЧЕРНЫШЕВСКИЙ

    Швидкий поїзд Одеса - Москва слідував за графіком… Несподівано струмінь гарячої води і пари під тиском 12 атмосфер буквально обшпарили машиніста. Непритомніючи, з останніх сил Віктор дотягнувся до кінцевого крана, відкрив його і зупинив поїзд. Катастрофи не сталося.

    У непритомному стані з важкими опіками більшої частини тіла Віктора Мішакова було доставлено в хірургічне відділення залізничної лікарні ст. Конотоп. На той час ще не було ні опікових центрів, ні спеціалізованих відділень.

    Розпочалася важка, напружена робота медичного персоналу, яким керував досвідчений хірург, ветеран Великої Вітчизняної війни Йосип Пепловський, за життя залізничника. Вже уранці наступного дня до лікарні прибули разом із начальником Південно-Західної залізниці Петром Кривоносом професори-медики із Києва та Москви. Оглянувши постраждалого, ознайомившись із тим, що йому вже зроблено, поспілкувавшись із Й. Пепловським, вони доповіли керівництву: «Такому лікарю можна довірити будь-якого хворого, він зробить все не гірше за нас. Недаремно ж його називають народним професором».

    Згодом, після успішного лікування, на урочистих зборах легендарний П. Кривонос, вручаючи Й. Пепловському міністерський знак «Почесному залізничнику», сказав: «Ну от - тепер Ви не тільки народний професор, а ще й почесний залізничник!»

    На чому ж базувався такий великий авторитет лікаря зі звичайної лікарні?


    Москва. Кремль. Машиністу Віктору МІШАКОВУ було вручено орден Трудового Червоного прапора.
    Віктор Мішаков - перший ліворуч, у центрі - Голова Президіуму Верховної Ради СРСР Климент ВОРОШИЛОВ 1959 р.
    (фото з архіву В.Г. Нікітіна).

    Нелегким, рясно пересипаний випробуваннями був життєвий шлях цього лікаря. Становлення медика відбулося в роки громадянської війни. Після закінчення фельдшерської школи він був призваний до армії. Із 1921 р. навчався у Київському медінституті. Із 1926 по 1976 р. з перервою на війну працював хірургом залізничної лікарні ст. Конотоп. Він мав високопрофесійних і щедрих вчителів. У той час завідував хірургією Ісай Генкін, згодом - доктор медичних наук, завідувач кафедрою хірургії 2-го Київського медінституту, яка базувалася у Дорожній клінічній лікарні ст. Київ. Кожні два роки хірург Йосип Пепловський виїздив у наукові відрядження до знаменитих лікарів Р. Вреденя, С. Федорова, М. Петрова, В. Опеля для вивчення окремих розділів і питань хірургії. Саме ця можливість виїжджати у наукові відрядження відрізняла залізничні лікарні від територіальних, надавала їм суттєві переваги в плані професійного росту.

    Лікарі І. Генкін та Й. Пепловський постійно розширювали діапазон хірургічної діяльності: стали проводити складні операції на шлунку, жовчному міхурі, нирках, реконструктивні операції суглобів, в тому числі хребта при туберкульозі. У 1929 р. вони проводять унікальну операцію, яку раніше не робив ніхто: у хворого з травматичним ураженням нирки і сечовика була зроблена пластика останнього апендиксом. У 1932 р. було виконано екстрену операцію на серці в зв’язку з його ураженням.

    Інформація про чудових лікарів-хірургів залізничної лікарні ст. Конотоп швидко сягнула далеко за межі міста - виникла черга на планові операції. Саме з цього часу залізнична лікарня взяла на себе половину чергувань по місту і району. Із 1934 р. після від’їзду І. Генкіна до Києва Й. Пепловський очолив хірургічне відділення, в якому працювали вже чотири хірурги. В цьому ж році з ініціативи Й. Пепловського створюється міське наукове товариство лікарів, і він стає його першим головою.

    Лікарі залізничної лікарні, маючи тісний контакт з науковими центрами, активно беруться за розв’язання наукових медичних проблем, пишуть наукові статті і дисертації. Й. Пепловський тоді підготував дисертацію на тему «Виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки у працівників залізничного транспорту». Наставник і вчитель І. Генкін, який вже встиг захиститися як дисертант, запрошував його до себе у Дорожню клінічну лікарню. Скоріш за все, він би й поїхав, та розпочалася війна. Разом із багатьма медиками Йосип Пепловський знову одягнув шинель і в якості хірурга 52-ї стрілецької дивізії продовжив свою професійну діяльність.

    Після закінчення війни він повертається у рідну лікарню, адже саме тут були умови для творчої праці, саме тут він досяг вершини народного визнання. Серед тисяч лікарів, які працювали на Конотопщині, за всю історію її медицини тільки Й. Пепловського колеги і хворі величали народним професором.

    Знайомлячись із життям і практикою Й. Пепловського, знаючи його особисто впродовж багатьох років, можу стверджувати, що звання «народного професора» абсолютно точно відповідало його поведінці, його справам, його впливу на колег та хворих, його ролі в розвитку медичної допомоги. Й.Й. Пепловський робив щороку до півтори тисячі операцій. При цьому всі складні операції, як і лікування важкохворих, він брав на себе.

    Кому не відоме і сьогодні те замкнене коло, в яке часто потрапляють складні для діагностики та лікування хворі: лікарі-спеціалісти оглядають - і не знаходять «своїх хвороб». У результаті пацієнт залишається «нічиїм», аж поки не втрутиться адміністрація й імперативним шляхом призначить лікаря і місце лікування. У Пепловського була своя особлива тактика - він брав на себе таких хворих, госпіталізував у хірургічне відділення, надавав допомогу, встановлював діагноз, а потім запрошував колег і передавав хворого вже по профілю недуги. Колеги цим нерідко просто зловживали, але нарікань від Й. Пепловського ніхто ніколи не чув.

    Вагомим, вирішальним було слово Й. Пепловського і на конференціях, різного роду консиліумах. Його доповіді на засіданнях міського наукового товариства лікарів завжди були дійсно науковими, сприймались як нові у медичній практиці.

    Він любив ділитися своїм лікарським досвідом. Тому поряд із ним виросла ціла плеяда сильних фахівців-хірургів: Т. Макуніна, Л. Плужніков, М. Феллер, А. Сатановський, Г. Гараніна, В. Магніцький, Г. Герасименко. Він їм прищепив почуття великої відповідальності за життя людини, вміння збагнути складність роботи хірурга, прищепив робити свою справу з любов’ю.

    Як хірург, що кожну мить повинен бути готовий до складної операції, він дотримувався суворих правил життя: мав чіткий, незмінний і відомий усім розпорядок дня, не палив, не вживав спиртного, не їв солоної та гострої їжі, намагався не переохолоджуватися, тобто намагався бути завжди у гарній фізичній та душевній формі. Власне, вся його поведінка - це прості і наочні уроки інтелігентності й людяності, яких, на жаль, так бракує сьогодні.

    В останні роки життя, коли на заваді оперативних втручань все гостріше ставали проблеми із зором, ми надали можливість Йосипу Йосиповичу працювати консультантом. Бо хіба можна було знехтувати такі великі знання і практичний досвід?! Лікарі подібного фаху, лікарі найвищого гатунку - золотий фонд медицини. Сучасна медична апаратура, чудодійні ліки - це важливі атрибути ефективного лікування, але без високопрофесійного, духовно багатого лікаря вони втрачають свою силу.

    Сьогодні, в кризовий період для медицини, плануючи її майбутнє, приклади справжніх лікарів, їх безцінний досвід вказують, що майбутнє за тими медичним закладами, де будуть створені умови, в яких зможуть комфортно працювати лікарі найвищого ґатунку - народні професори.

    Віктор НІКІТІН, кандидат медичних наук, ст. Конотоп
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05