РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 43 (8 листопада 2013) 

  • Хресний хід до жіночого монастиря

    140 кілометрів роздумів про життя-буття

    Хрест, який тримає брат Микола, має вагу у добрих 15 кілограмів. Довелося дивуватися його могутності. Небагатослівний чоловік років 60-ти проніс цей символ мук Хреста за людей майже протягом усього нашого ходу на витягнутих руках, жодного разу не поклавши його на свої могутні плечі. Сила, витривалість і цілеспрямованість. Серйозне ставлення до дорученої справи підіймає дух і дає міць рукам. Він разом з дорослою донькою - сестрою милосердя - йшов до Кип’ячого. У товариському оточенні зі світлою метою: помолитися за свій рід.

    (Продовження. Початок у №№39 - 42)

    Під час чергового привалу довелося познайомитися із матір’ю чотирьох дітей. Вона, підприємлива та заможна, ще недавно ріелтер (продаж нерухомості - ред.), сьогодні опинилась у скрутному становищі. Була змушена переїхати із пристоличного села у глибоку провінцію. Тож до Кип’ячого йде помолитися і за здоров’я дітей, і за те, щоб підприємницьке щастя не відверталося й надалі. А ще у молитвах вона проситиме Всевишнього, щоб допоміг народити п’яту дитину. Передбачаю неадекватну реакцію від деяких читачів щодо викладення кореспондентом душевних мрій і нагадую - не судіть… Нехай здійснюються бажання цієї жінки! Будемо на боці тих, хто захищає почуття віруючих.

    КОЖНОМУ СВОЄ

    - Щоб взяти участь у Хресному ході, прочани приїжджають із усіх куточків Київщини. До них приєднуються пілігрими із Чернігівщини, Житомирщини, навіть з Одеси. Хоча основа складається із киян. І молоді, і поважного віку люди пішки подорожують у Кип’яче.

    Ми зустрічаємося із протоієреєм Іллєю із Свято-Параскевинського храму села Блиставиця. Це вже Бородянський район. Навколо - ліси і озера. Краса нерукотворна.. Побажавши доброго шляху прочанам та отцю Володимиру, отець Ілля нагадав нам, що наступний наш маршрут пролягатиме до с. Микуличі.

    …У Храмі Різдва Пресвятої Богородиці затишно. Протоієрей Микола Самойлович перед Божою службою терпляче чекає, поки кожен із прочан напише заздравні і заупокійні записки. Від яскравих свічок різноманітних калібрів у храмі видно наче вдень. Тут ніхто нікому не заважає. Навіть янголи Божії, так кожний священик називає дітей до семи років, намагаються не перешкоджати піднесенню молитов під склепіння храму. Після служби з розмови із однією прочанкою дізнаюся, що багато жінок і чоловіків у Хресному ходу моляться Миколі Угоднику, просять допомогти їм влаштувати особисте життя. Що ж, кожному своє…

    НЕ ХЛІБОМ ЄДИНИМ

    …На ночівлю йдемо до міста Бородянка. Майже 25 кілометрів пішого ходу даються взнаки. Перепочинок знайдемо у храмі Святого архістратига Михайла. Всіх прочан зігріває молитва. Так ось заради чого більшість з них покидають свої затишні домівки й добровільно приймають дорожній тягар.

    Вечеря, яку вдало приготовано у місцевій їдальні при церкві, - це також неабиякий позитивний фактор. Як стало відомо, для багатьох прочан безплатні обіди у церквах - єдиний засіб для існування. І не важливо, де ти харчуєшся. У київському притулку, чи твориш молитву та долаєш шлях до Кип’ячого. Ось такі реалії. Доповню, протягом всієї нашої подорожі, а в обідню пору і на привалах із церковних їдалень, вправні матушки (дружини священиків) та їхні помічниці нам підвозили монастирські пісні борщі, фаршировані овочами та грибами голубці, різноманітні каші, рибні страви, салати. А для нечисельної малечі, яка йшла поруч із батьками, перепадали ще й вареники із сиром та сметаною. Гарячий чай, як мовлять, лише доповнює трапезу. Про їжу всухом’ятку тут ніхто і не згадував впродовж всього довгого шляху.

    Але не хлібом єдиним. Шукати «тепле» місце для ночівлі - то прерогатива жінок із дітьми. Вони влаштовуються на хорах. Другий поверх (балкон) у церкві слугує своєрідною авансценою під час Божих служб для півчих, то й відводиться саме для них. Пізній вечір після молитви. На зауваження одного із, м’яко скажемо, неврівноважених чоловіків, мовляв, він би не відмовився від ночівлі на теплій дерев’яній підлозі, отець Володимир робить свій вердикт. А саме: «Усі ми хворі тією або іншою мірою на егоїзм і себелюбство. Бачимо лише власні проблеми, свої інтереси, свою вигоду й користь, а про ближнього, на жаль, забуваємо. Але в Євангелії Христос прямо говорить: все, що ми робимо ближнім, ми робимо Йому. Якщо ми робимо ближнім добро, то це добро стосується Самого Христа. Якщо ми пам’ятаємо ближнього й допомагаємо йому, то допомагаємо Самому Христу. Якщо забуваємо ближнього й нехтуємо ним, то забуваємо й нехтуємо Христом. Якщо любимо ближнього, то любимо Христа. І Христос тоді буває недалеко від нас, або, краще сказати, в самих нас». Скажете, дуже мудро? Так, але парадокс у тому, що після цих слів отця Володимира Ромащенка отой згадуваний вище нерівноважений прочанин заспокоївся. І вмостився спати там, де було місце…

    На ранок під зоряним небом - знову у далеку путь. Бородянка, яка пряно пахтить чорнобривцями цієї осінньої пори, вже позаду. Нам належить йти Чопською трасою винятково на захід, іноді зупиняючись для відпочинку на узліссях, що лежать у міжріччі між Здвижом і Тетеревом.

    В АТМОСФЕРІ ГОСТИННОСТІ

    Третього дня, десь понад вечір ми - у селі Пісківка, що на межі Київщини. Маємо швидко розміститися на ночівлю у промерзлому корпусі колишньої турбази. Справжня нерухомість, що чекає на кращу долю: поки що із вікнами і дверми, але вже без систем опалення та каналізації. Ця вцілила від вандалів інфраструктура є частиною майже закинутого ще в кінці епохи існування СРСР курорт-ного осередку. Напевне, ці місця перестали бути популярними через невелику відстань до сумнозвісної Чорнобильської атомної електро-станції. Пейзаж та інтер’єр закинутої «резиденції» любителів організованого відпочинку із романтичною казковою назвою на кшталт багатьом подібним об’єктам, що залишилися у спадок від колишньої радянської «розкоші». Тим не менш для нас, хто долає тимчасово кочовий шлях, кімнати без меблів та елементарних зручностей - справжній готель серед неповторної природи.

    Атмосфера гостинності царювала під час вечері. Її підготували для нас священики та їхні прихильники із Спасо-Преображенського монастиря. Турботи про нас врешті-решт допоможуть у тому, щоб і докучливий холод здолати, і добрий апетит задовольнити. І ще про одне. Справжнім відкриттям для багатьох прочан стало джерело із чистою водою, що струмує з величезної глибини. Свердловина - у межах місцевої турбази. Ось коли пілігрими відвели душу і задовольнили спрагу: прозора аква віта і рідина із магазинних пластикових пляшок, яку захопили із собою у похід, як кажуть дотепники, дві великі різниці.

    КЛОПІТ ПРО БЛИЖНЬОГО НІКОЛИ НЕЗАЙВИЙ?

    Перед вечірньою молитвою безпосередньо на першому поверсі корпусу турбази вирішуються організаційні питання. Згідно із проханням з боку отця Володимира організовуємо нічне чергування біля дверей нашого спального корпусу. Серед вахтерів - ті із чоловіків, які погодилися охороняти спокій усіх учасників Хресного ходу. Мені випала нагода стояти на чатах поруч із Петром Максимовичем - пенсіонером-залізничником, колишнім поїзним електромеханіком, який, як він наголосив, застудив власну дихальну систему, працюючи у далеких рейсах. А боротися із бронхо-легеневою недугою, увага, допомагає йому читання Псалтиря вголос. Дихальні вправи? Так. Але, як наголошує мій співрозмовник, одночасно очищується і душа. Нервова система приводиться у порядок. Псалтир - це збірник натхненних пісень до Бога, які людству відомі протягом уже трьох тисяч років. Ці вічні вірші безперестанку читаються, співаються, тлумачаться, безперестанку надихають і під час молитов православний люд.

    Молитва при свічках. Через те, що відсутня електрика, ніхто із присутніх не переймається. Нічліг у колишньому корпусі за типовим архітектурним проектом 1970-х рр. дещо відрізняється від попередніх притулків, куди нас приводила доля подорожніх. Ніч видалася зоряною, по-осінньому холодною. Лежати на карематі (килимок із пласт-маси - авт.), що кинутий на бетонну долівку, м’яко кажучи, не комфортно. Не допомагає теплий одяг. Бетонні панелі, здається, витягують тепло із будь-кого. Проте витримую і ці випробування.

    …Скільки сюрпризів у долі. Моє чергування підходить до кінця. Час відпочити. Але ж бетонна долівка обіцяє застуду. Побачивши, що не маю власного спального мішка, його мені пропонує безробітний прочанин брат Ростислав, а згодом - ще й власним утепленим плащем укриє. Здавалося б, ну на що йому зайвий клопіт? Аж ні. Поділився тим, що має. Хіба це не по-християнськи?!

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та Лариси КЛИМОВОЇ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05