РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 41-42 (1 листопада 2013) 

  • Хресний хід до жіночого монастиря

    140 КІЛОМЕТРІВ РОЗДУМІВ ПРО ЖИТТЯ-БУТТЯ

    (Продовження. Початок у №№ 39, 40)

    Майже у кожному храмі на честь нашого прибуття грали підвладні лише тутешньому дзвонарю благовісні мелодії. Так сталося і тоді, коли наш Хресний хід завітав ввечері 2 жовтня до Свято-Покровської церкви. Як ведеться, обходимо храм тричі. Біля величної будівлі - хрести, які, здається, впираються у захмарене вечірнє небо над Гостомелем. Нас радо зустрічає отець Петро. Він щиро запрошує прочан до древнього великого мурованого храму, з дерев’яних частин якого зберігся тільки барабан центральної бані.


    Попереду - десятки кілометрів. Сестри (зліва - направо) Ганна, Тетяна та Ірина.

    ЩО РОБИВ ЛИСЕНКО У ГОСТОМЕЛЬСЬКІЙ ЦЕРКВІ?

    Поки не розпочалася вечірня служба, встигаю роздивитися архітектуру, внутрішній інтер’єр церкви. Перед тим, як увійти у двері храму, мимоволі пригадую, що Гостомель був козацьким сотенним містечком. Запорозькі козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою. На Запорозькій Січі була церква святої Покрови. Постійний автор «Рабочего слова», краєзнавець Анатолій Зборовський стверджує: «Вперше про неї згадується в історичних джерелах другої половини XVIII ст., коли Гостомель належав до володінь фастівського полковника Семена Палія (Гурка Паливоди). Коштом останнього та його козаків у Гостомельському замку було споруджено церкву». Згодом зі слів отця Петра дізнаюсь, що у церкві жив духовний діяч, митрополит Петро Могила, засновник першої у Східній Європі Лаврської школи, з якої згодом постала Києво-Могилянська академія. Святий Преподобний Феодосій Ігумен Печерський також відвідував ці місця. А ще дізнаюсь, що у цій церкві на початку 70-х рр. XIX ст. засновник української класичної музики - композитор Микола Лисенко записав цикл весільних пісень, що є зразком цього музичного жанру.

    ЗЕРНА ДОБРА І ГРІШНЕ НАСІННЯ

    Чимало серед тих, хто вирішив здійснити 140-кілометрову подорож, таких, які нічого не просять. Вони втішаються через конкретну участь у благих справах. Щось мені підказує, що звичайних прихильників піших прогулянок серед нас не було. Проте Божа благодать розповсюджується і на них.

    Служба, вечірня трапеза, за яку кожний прочанин молитовно дякує отцю Петру та тим, хто з ним прихистив на ніч подорожніх. Трохи згодом ми розмовлятимемо з отцем Петром та отцем Володимиром про те, чи не є дивним для них участь вашого кореспондента у Хресному ході. Як виявляється, обидва душепастирі зовсім не здивовані.

    - На сьогодні тенденція світських ЗМІ - усе менше інформувати, усе менше аналізувати події, явища, людські переживання, душевні негаразди. «Жовта» преса в усі часи намагалась усе більше розважати, лякати й маніпулювати. Але сьогодні переживаємо справжній бум, - ділиться власними думками отець Петро. - В мене вже дорослий син, слава Богу, він виріс людиною поміркованою, яка вміє відрізнити зерна добра від грішного насіння. А що ж може чекати у подальшому читачів, яким подавай лише скандали, світські плітки та розпусну літературу? Це не для слов’янської душі.

    На думку отця Володимира, в наш незбагнений час саме такі видання, як «Рабочее слово» хочуть виховувати, просвіщати. Тут неприйнятні маніпулювання, експлуатація людських пристрастей для отримання сумнівних доходів, перекручування фактів на догоду якому-небудь редакційному формату, викривлення дійсності, віртуалізація (підміна реальності за використання інформаційно-технічних методів: комп’ютерні ігри - ред.).

    - Вашому виданню, на мою думку, варто говорити про реальне життя, при цьому мета повинна бути виховною й просвітительською. Слідкую за газетою залізничників вже не перший рік. Добре, що кореспонденти ставлять перед собою завдання не лише інформувати, але й займатися просвітою.

    Так у розмовах про вічне закінчився перший день нашого шляху до Кип’ячого.

    На ранок знову у дорогу. «Нам осталось 399 км, - такими словами час від часу, жартуючи, розпочинав власне звернення до прочан протоієрей Володимир. - Но мы их преодолеем, - продовжував він із більш серйозною інтонацією. - С молитвою на устах! И с Божьей помощью!». Якась сила піднімала людей на крило, як птаха, для далекого переходу. Цікавий факт. Нашу живу смугу після ранньої молитви наступного дня отець Петро проводить аж до перехрестя дороги, що веде на Баланівку. Побажання про те, щоб небесні янголи допомагали на шляху до завітної цілі, сприймаємо із задоволенням. Хор жіночих голосів підхоплює молитву. Так високо і чисто ллється свята пісня, що іноді здається, що це не хор співає, а на осінньому сонці моляться земля і небеса.

    Як ви вважаєте, для чого у Хресному ходу може слугувати звичайна кленова або березова гілка? Піднімаючи її високо вгору регент сестринського хору Ганна диригує тими, хто дружньо молиться під акомпанемент вихлопних труб автомобілів, що їдуть на зустріч і в протилежному напрямках. Ось тоді молитва торжествує. Обабіч шляху - усе живе розмальовано неповторними осінніми фарбами. Сумна музика з гаїв відразу лине до нас, лише варто легкому вітерцеві заколивати дерева. І птахів вже не чути.

    Тепер трохи оптимізму. Ми все ж таки дочекаємося і неяскравого сонячного проміння: хмари йдуть на схід. А нам - у протилежний бік.

    - Як дивно, - озираючись навколо, говорить миловида сестра Тетяна. - Яка прекрасна природа восени. Наче все бринить під ласкаво-променистим сонцем.

    Здається, що вона тримала це почуття на споді серця. Легким помахом рук у бік безкраїх лісів наче наближала їхню красу до себе. Згодом, розмовляючи із цією тендітною жінкою, зрозумію, чому вона вперше пішла в Хресний хід. Христос учить, що без любові до ближнього неможливо врятуватися. Шлях до нашого порятунку схований у ближньому, у стосунках з ним. У цьому переконують багато слів з Євангелія, наприклад: пробачайте, і вам пробачать, якою мірою міряєте, такою і вам мірятимуть. Ці та інші подібні настанови вчать, що стосунки людини з Богом залежать від стосунків цієї людини з іншими. Якщо ми пробачаємо, допомагаємо іншим і по-доброму ставимося до них, то і нас Бог пробачить і поставиться по-доброму до нас. Із задоволенням помічав, як під час недовгих привалів у чистому полі або на узліссі Тетяна разом із доброю сотнею інших прочан слухала проповіді отця Володимира. Він переповідав історії святих із Євангелія. Неодноразово чув від нього і таке: «Хресний хід потребує і моральних, і фізичних сил. Ми не лише йдемо за хрестом - ми несемо власний хрест».

    Чи не стомлювалися поважного віку жінки під час подорожі? Марно і розпитувати. Небагатослівні. В очах зберігається неповторна чарівність попри вік та пройдений шлях. Чи скаржилися комусь на власні проблеми ці матері, бабусі, сестри? Нікому. Може, під час сповіді, яку отець Володимир пояснює за святотечеським вченням. Але це залишиться утаємниченим для нас з вами.

    (Продовження у наступному номері)

     

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото з архіву сестринства милосердя на честь Святої Великомучениці Єлизавети при Головному лікарняному храмі України на честь святителя Михайла Київського
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05