РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 41-42 (1 листопада 2013) 

  • Родина ЛАВРИНЕНКІВ. Лінії долі чотирьох поколінь

    Про те, що наші читачі допомагають познайомитись із трудовими династіями, які працюють на столичній магістралі, давно відомо. Ось і нещодавно у розмові зі мною директор столичного Вищого професійно-технічного училища залізничного транспорту (ВПТЗУ) Олександр МЕЛЬНИК поділився приємною новиною: власну трудову кар'єру розпочинає четверте покоління фастівської родини Лавриненків. Роман обрав майбутній шлях на залізницю. Вчиться на першому курсі цього училища у групі помічників машиністів електропоїздів.

    ПРАВДУ КАЖУТЬ, не роками оцінюється внесок сімей у розвито к залізниці, а справами. Прадід родини Лавриненків Прохор Іванович, який народився у 1906 р., працював у 30 - 50 рр. минулого століття машиністом на паровозах. Згодом його справу продовжив син Петро. Це зіграло вирішальну роль в їхній долі - повсякденне життя й домашні розмови за обіднім столом - усе проходило під гудки паровозів і перестук вагонних коліс. Петрові Прохоровичу після закінчення тогочасного залізничного училища №1 довелося попрацювати слюсарем з ремонту рухомого складу, а згодом і на паровозах, і на маневрових тепловозах, обслуговуючи вантажні потоки на станціях Дарниця та Київ-Товарний. Подібна доля й у Володимира Петровича Лавриненка - нинішнього голови профкому Фастівського моторвагонного депо. Починав тут слюсарем, помічником машиніста. Доволі швидко став за праве крило в кабіні електропоїзда. У ті часи декілька разів провіз сина Дмитра у кабіні. Майбутній машиніст, милуючись, спостерігав за відточеними й упевненими рухами батька й хотів бути схожим на нього. Без відриву від виробництва Володимир Лавриненко закінчив залізничний технікум. Попрацював і машиністом-інструктором, очолюючи колону машиністів. А коли члени колективу обрали головою профкому депо, Володимир Петрович поклав на власні плечі і цей громадський вантаж.


    Скажемо і про сестру Володимира Петровича - Раїсу ЩЕТІНІНУ. Раїса Петрівна свого часу бажала пов’язати власний життєвий шлях зі спортом. Вихованка дитячо-юнацької спортивної школи «Локомотив» вдало захищала честь залізничної спільноти на багатьох регіональних, республіканських та всесоюзних турнірах. Звання кандидата у майстри спорту в баскетболі - це справжнє визнання її таланту як баскетболістки. Її навіть запрошували грати у командах вищого спортивного ґатунку. Проте доля розпорядилася інакше. Згодом, через певні причини, активні заняття спортом на професійному рівні довелося завершити. Тож і настав час подумати про вибір професії.

    МИНУЛОЇ ВЕСНИ наше видання доволі докладно розповіло про життєвий шлях Раїси Петрівни. Коротко нагадаємо: акцент робився на те, що, обираючи у молоді роки майбутній шлях, тоді ще Раїса Лавриненко вступила до Київського залізничного технікуму.

    - Довго я не розмірковувала, - розповідає сьогодні наша співрозмовниця, інспектор з кадрів моторвагонного депо Фастів, відмінник Південно-Західної залізниці Раїса Щетініна. - Вся моя родина з діда-прадіда працювала і працює на залізниці, тож і я вирішила продовжити родинну династію.

    У наш меркантильний час складно уявити причини такої, як мовиться, спільної думки і відданості справі родини. Напевно, якби суворі залізничні правила дозволяли, то Раїса теж стала б машиністом, як і її брат. Свою трудову біографію розпочала на одному з підрозділів Київського відділка залізниці. Та довго там не затрималася й згодом перебралася до рідного Фастова. Обрала моторвагонне депо, з трудовим колективом якого пов’язане все її подальше життя, і де пропрацювала вже ледь не три десятиліття. У власних спогадах вона поринає у вже далекі 1980-ті р., коли тогочасна фастівська молодь влаштовувала конкурси кулінарів-аматорів, що проводився на залізниці. І тут також були перемоги. Ну хоча б за сервірування святкового столу.

    - Загалом всі ці роки мені таланило працювати у колективі, де поруч - цікаві люди: дружні, працьовиті, життєрадісні, талановиті, - говорить Раїса Петрівна. - Як у роки нашої юності, так і тепер, коли ми подорослішали, прожили значну частину свого життя. Тоді, у вісімдесяті, ми були молодими та завзятими. У вільний від роботи час завжди знаходили для себе якесь цікаве заняття. І досі пам’ятаю нашу перемогу на одному із конкурсів кращих кулінарів-аматорів, що проводився на залізниці. Не думаю, що колеги-суперники приготували менш смачніші страви, ніж ми, а от перемогу присудили саме нам. Чому? Як сказали тоді організатори конкурсу - за оригінальність сервірування стола із нашими «фірмовими» стравами.

    Вона й сьогодні залишається такою ж привітною, веселою та життєрадісною. Що-правда, активні заняття спортом та художньою самодіяльністю залишилися у минулому, проте на зміну прийшли інші захоплення. Одне з них - любов до землі, а точніше до того, що на ній росте. На невеличкій дачній ділянці з ранньої весни до пізньої осені Раїса Петрівна любить вирощувати квіти, багатству та різноманіттю яких можуть позаздрити багато хто, кому довелося побачити природну красу на власні очі. Та й у робочому кабінеті на столах, шафах та підвіконнях чимало росте їх у невеличких горнятках протягом всього року.

    Та не лише цій улюбленій справі віддає вона свою турботу та любов. Першість тут, безумовно, належить найменшому та найдорожчому з їхньої родини - семирічному онукові Владику - невгамовному «чомучці» і прискіпливому співрозмовнику, який хоче все знати.

    ТЕПЕР РОЗПОВІМО докладніше ще про одного з родини Лавриненків. Пам’ятаєте Дмитра, який зачаровано дивився, як вправно діяв його батько, управляючи електропоїздом? Його мрії збулися. Пригадую таку подію. У перший рейс 22 серпня 2011 р. відправився електропоїзд № 862/861 підвищеної комфортності з покращеним сервісом. Тоді до столиці за півтори години (1 год. 34 хвил.) електропоїзд за маршрутом Житомир - Фастів - Київ провела бригада у складі машиніста-інструктора Фастівського моторвагонного депо Олега Чаговця та машиніста-інструктора Дмитра Лавриненка. Злинуло два роки і з Дмитром Володимировичем ми знову зустрілися. Щоб розповісти і про його успіхи. Тепер представник третього покоління залізничної династії співпрацює з колегами. Не меншає у нього турбот і про сина Романа. Того самого Романа, який сьогодні опановує ази залізничної професії у Київському залізничному училищі. Отже і четверте покоління Лавриненків робить впевнені кроки. Ось і розповідь зукінчується. А рід, в якому чотири покоління - ніколи.

    На фото: Петро ЛАВРИНЕНКО - за правим крилом тепловоза; усмішки для читачів «Рабочего слова» від Володимира Петровича, Дмитра Володимировича та Раїси Петрівни ЛАВРИНЕНКІВ; «Знайомтесь, - пропонує директор Київського вищого професійно-технічного училища залізничного транспорту Олександр МЕЛЬНИК, - Роман ЛАВРИНЕНКО. Династія збільшується».

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та із сімейного архіву родини ЛАВРИНЕНКІВ.
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05