РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 40 (18 жовтня 2013) 

  • Мені «щастить» на революції, або Чому я обираю поїзд

    (Закінчення. Початок у №39)

    БРУД НА ЧИСТОМУ БЕРЕЗІ

    Розваг вистачало усім: для дітей - атракціони, дискотека, клуб та анімація (трохи не те, що ми очікували, це було більш схоже на піонервожату і дітлахів у таборі, але все одно - дітям є чим зайнятися), для дорослих - аеробіка і гімнастика, хамам (турецька лазня), розваги у басейні, на суші і в морі, дискотека. Особливо сподобалися вечірні концерти, оригінальні, яскраві, з танцями живота. На окреме слово заслуговує танура - національний чоловічий танець із спідницями, коли чоловік обертається навкруг себе разів з 200. В тебе у цей час, дивлячись на нього, починає йти обертом голова, а він, навіть, не сходить з однієї точки на сцені. А що за диво клоуни, фокусники, повелителі повітряних кульок, конкурси! На один такий конкурс потрібно було шість дужих чоловіків. Зібралися три команди з Росії, Казахстану і України. Обрали і мого чоловіка.


    Чаші з геотермальними джерелами.


    Блискучий «айсберг» Памуккале.

    До речі, для нас було відкриттям, що відпочиваючих з України було всього декілька сімей. Подумалося, показник достатку українців. Навіть стало ніяково перед тими співвітчизниками, хто, мабуть, й «Крим у сарайчику» не може собі дозволити.

    Та ось розпочинається конкурс - і я ловлю себе на дивному відчутті - якесь відверто поблажливе ставлення до російської команди з боку конферансьє. Може, здалося? Та ні. Дуже удаване вболівання, стільки компліментів, підбадьорювань, підігравання й одночасно відверта байдужість і, навіть, насмішкувате ставлення до української команди. Перемогу отримали… звичайно, росіяни. Та від «чесності» цієї перемоги залишився бридкий осад. Ніби дріб’язок, якісь забави... та це ж дорослі люди, імідж готелю! Ще вдома, читаючи відгуки в інтернеті, не раз бачила поради: «потрібно вибирати готель, де менше українців і більше росіян - вони більш інтелігентні»…

    Тепер я зрозуміла, що читала відгуки саме від росіян і незабаром знову отримала підтвердження своєму неприємному враженню.

    Довелося спостерігати картину, як «лився бруд» навіть на «своїх» (на жінку-росіянку), яка заступилася за українців. Тож яка повинна бути ненависть у сусідів?! А ми ж недавно були однією країною, побратимами, навіть схожі і шкірою, і обличчям, і способом життя… Найбільше дивує те, що це не дитячі «розбірки», а позиція дорослих людей.

    Нещодавно прочитала у газеті, що Росія почала боротьбу з низькокваліфікованими мігрантами і подумалося: можливо, уявлення про Україну у росіян складається саме через таких громадян, тому й таке нетерпиме відношення в цілому до нас?..

    «КОД РОССИИ ЗНАЮ, УКРАИНЫ - НЕ ЗНАЮ!»

    Ще один вид відгуків, прочитаних ще вдома: «турки росіян «обхажуют», а українців - ігнорують…». Здається, як таке може бути? Яка різниця господарю готелю, хто йому приносить прибутки? Аби приносили! Тим більше я вважала, що, після шлюбу нашої красуні-розумниці Ані Лорак із турком, між нашими країнами точно мала б встановитися дружба!

    Аж ніяк! Відгук точнісінько справдився! І тут правий навіть не той, хто платить! Просто Турція для росіян - як рідний дім. Догодити основному клієнту! - лозунг курорту. До речі, по приїзді додому, поділилася враженнями із знайомою - директоркою турагентства, яка погодилась: «Так, на жаль, таке має місце». Це також підтвердив прикрий випадок, який стався особисто з нами. Мені потрібно було, щоб готель з’єднав мене з мобільним телефонним номером чоловіка. Було названо ціну, я погодилася (хоча готель 5-зірковий, «всё включено», заплачено такі гроші (!), я - ваш клієнт… Та ви ж повинні розбитися «в лепёшку», щоб я була задоволена і захотіла ще приїхати). Та навіть за гроші, набравши без особливого бажання номер, працівниця-турчанка з рецепції сказала: «Это не правильный номер!»

    - Та як же не правильний? - кажу. - Ви що без коду набирали? У вас же повинен бути якийсь код!

    На що вона однозначно заявила: «Код России знаю, Украины - не знаю!»

    Далі, мабуть, повинні були йти слова: «І знати не хочу»…, бо на моє зауваження: «Так дізнайтеся! У вас же інтернет…» мені просто відповіли: «Ничем помогать не могу!»

    І це при тому, що ситуація справді була не простою: о п’ятій годині ранку чоловік поїхав на екскурсію. Оператор запевнив, що о 21-00 вони вже будуть у готелі. На рецепцію я прийшла о першій годині ночі! Як бути?!

    От вам і сервіс… Я без зв’язку, з малою дитиною, не знаю, де чоловік і що з ним, а через день ми відлітаємо…

    Повернулася екскурсія о другій годині ночі. За цей час я ледь не збожеволіла від думки, що якщо справді щось трапилося, то, судячи з усього, ніхто нічим нам не допоможе. Стало зрозумілим те, що у цій країні «спасение утопающих дело рук самих утопающих», коли мова йде про Україну.

    Зневага до моєї країни - ось, що я відчувала протягом усієї відпустки.

    У ДОЛОНІ ВСЕВИШНЬОГО

    Залишився їдкий осад, хоча увагу концентруєш завжди на хороших миттєвостях. Наприклад, та ж таки екскурсія. Через те, що на курортній території не дуже відчуваєш турецький колорит, чоловіку забажалося на екскурсію. Якщо вже кудись їхати, то до Памуккале (з турецької - Бавовняний замок). Це дивовижне місце в Туреччині, де знаходяться відразу два «чуда світу» - руїни античного міста Ієраполіса і 17 геотермальних джерел та водойми-тераси, що створилися з травертину (вапняку).

    Памуккале є історичною та культурною цінністю, а також лікувальним курортом, де лікувались ще давні греки. Ця вода насичена кальцієм, тому має омолоджуючі властивості. Температура води доходить до 40 градусів, повітря - до 35. Виходиш з води - і тобі холодно!

    Вода з термальних джерел, стікаючи багато століть по схилу гори і падаючи з високих уступів багатьма водоспадами, утворила дивні сліпучо-білі каскади з вапняковими стінами, що скам’яніли.

    У 1988 р. Памуккале та руїни міста Ієраполіса занесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На даний момент йде будівництво басейнів для купання у підніжжя Памуккале і після побудови планується повністю заборонити туристам доступ на травертини, щоб зберегти їхню красу та тендітність.

    Це єдине місце на нашій планеті, де є таке природне явище. Сама мріяла це побачити ще з 2000-го р. Та в один бік потрібно їхати автобусом п’ять годин, а виїжджати з готелю мусимо о п’ятій ранку! Я не готова була до таких «тортур» після літака, та й дитині це не потрібно. Тому вирішили, що чоловік з’їздить сам, привезе нам фото, відео і свої враження. Так і сімейний бюджет ціліший буде, і дитина не буде стомленою.

    Побачене перевершило всі чоловікові сподівання! Здалеку здалося, що це засніжені вершини гір. Ближче - мов холодний блискучий лід, який ніби зсувався з гір хвилями. Потім виявилося, що це ніякий не лід і нікуди він не зсувається. По цих вапнякових застиглих хвилях потрібно було ходити босими ногами і коли дивишся на фото, бачиш, що під ногами туристів дзюрчить водичка і здається - зараз всі як послизнуться, і як поїдуть зі склону на «6-ій точці» аж до низу. Запитую чоловіка, як же ти там ходив по такій слизоті? Виявляється, ці плити вапняку схожі на пемзу. Захочеш - не поїдеш. Цікаво.

    В одному місці почуваєш себе на Півночі, коли стоїш у блакитній холодній воді перед білою стіною, мов перед айсбергом з Антарктиди.

    А в іншому місці - неземної якоїсь краси білі чаші з цього ж таки вапняку, повні води. І все це на рівні з небом! Відпочиваючи в такій чаші, почуваєш себе небожителем на хмаринці. Тут максимально уповільнюється плинність часу і мирська суєта відходить у далеку далечінь. Ти доторкаєшся до прекрасного, здається, що це пелена сяючого вбрання Всевишнього, а чаша, в якій ти знаходишся, - Його долоня, яка ніжно тебе огортає і несе через різні негаразди і повороти долі.

    А на зворотному шляху туристів без попередження замість доправлення до готелю «турнули» до магазинів шкіряних виробів, на покази моди і т.і. Ось чому вони так затрималися.

    «ДАВАЙ НОЖЬКУ!»

    До речі, магазини та базари Туреччини відрізняються від наших тим, що ніде ви не побачите цінників. Більше того, скрізь потрібно торгуватися. Саме - потрібно! Турки отримують якесь неймовірне естетичне задоволення і відчувають до себе повагу, коли з ними торгуєшся, так вони спілкуються з іноземцями «торговою» мовою. І це не даремно, вам справді поступаються у ціні і не мало, ще й пригостять фірменним яблучним чаєм чи турецькою кавою. Не кажучи про те, що навіть із націнкою якісні товари коштують дешевше, аніж у нас. Та потрібно не просто запитати: «Скільки коштує?», а поспілкуватися, бо продавець навіть може обуритися: «Что сколько, сколько? А поздороваться? А поговорить? Что я собака какая, что только говорить: сколько сколько…» Якщо ви завітали до взуттєвого відділу і щось-таки уподобали, то краще не відмовляйтеся від люб’язної пропозиції продавця: «Давай ножьку!» - аби він особисто приміряв вам вибрані черевички. Інакше, якщо ви сприймете таку пропозицію, як непристойну, можете отримати відповідь: «не хочешь мерить, нет цена», це значить - не назву вартість взуття, поки не поміряєш. І якщо ваше виховання все ж не дозволить (як мені), щоб різні дядьки хапали вас за «ножьку», ризикуєте залишитись без обновки.

    У ГОСТЯХ ГАРНО, А ВДОМА - КРАЩЕ!

    ...Як не дивно, політ додому виявився нестрашним. Так хотілося додому, як ніколи.

    Між іншим, плануючи відпустку на 9 травня, ми робили вибір між Москвою (де військові паради, Мавзолей і все те, що було нашим життям у Радянському Союзі і що дуже цікаво сину зараз у його віці) та Туреччиною (просто для відпочинку). Більше я вже не хочу ні туди, ні туди.

    Все-таки ніщо не може бути краще влітку, ніж поїзд. І до Криму!

    Захоплююче видовище спостерігали вже у польоті, таке не кожному щастить побачити - у далині назустріч нам летів інший літак. Цікаво, що коли ти сам летиш і дивишся в ілюмінатор, то наче стоїш на місці, а коли бачиш, як повз тебе пролітає інший літак - то розумієш, яка це шалена швидкість. На цей раз ми вже всі втрьох промовили: «Ва-у-у!»

    А наш рідний Дніпро з висоти і справді виглядає, як рушник, хвилькою кинутий на зеленому полі! «Яка краса-а!» - хтось скаже, прилітаючи до нашої країни туристом. Чи не зіштовхнеться він, повний чарівних сподівань, зі зворотними відчуттями, як ми у Туреччині? Хочеться сподіватися, що ще не перевелася українська гостинність.

    Повернувшись додому, з подивом для себе у новинах почули про початок революції у Туреччині. Це ж треба, як нам «щастить» на революції…

    Ірина ЛЬВІВСЬКА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05