РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 40 (18 жовтня 2013) 

  • Хресний хід до жіночого монастиря

    140 кілометрів роздумів про життя-буття

    (Продовження. Початок у №39)

    Жити по-християнські. Як? Що таке віра в Бога і навіщо вона потрібна? Ці питання хвилюють багатьох. Щоби знайти відповіді на них, варто прислухатися до голосу власної душі, який ніколи не обмане. Він, цей голос, часто допомагає відрізнити правду від брехні, і він також свідчить про те, що віра в Бога без любові до ближнього й добрих діянь - лише порожній звук. Чи задумувалися ви, читачу, про це? Протягом пішого ходу у 140 кілометрів асфальтовими дорогами Київщини та Житомирщини, лісовими та польовими шляхами Малинського району дізнався багато цікавого із життя-буття прочан, священиків, черниць. Про це по порядку.



    Із щирою повагою та побажаннями миру і Божого благословення прочанам, чорницям і священикам, всьому люду,
    який зустрічався нам на Київщині та Житомирщині, відправилась у далеку путь старша сестра Хресного ходу Варвара.

    ВІД АТЕЇСТИЧНИХ ЛЕКЦІЙ ДО СВЯТИХ СПРАВ

    У хресний хід до жіночого монастиря, який розташований на околиці села Чоповичі, вирішив йти через кілька причин. Останнім часом намагаюся надолужити те, що втратив у роки молодості. Так сталося, що у комсомольську «епоху» і дещо пізніше за часів вивчення у вузі політики «войовничого атеїзму» якось не звертав уваги на те, що заборона, намагання вирвати з корінням віру, засади багатовічної духовності врешті-решт призводять до нищення духовності у сучасників. Остання, що формувалася впродовж століть, знівельовувалася зокрема і під час вивчення основ наукового комунізму заради втовкмачення, зокрема і нам, майбутнім філологам, як потрібно монопольно розпоряджатися результатом суспільного процесу виробництва і, відповідно, привласнювати велику частину суспільного продукту в інтересах єдиної правлячої партії. Як виявиться згодом, невеличкої партійної верхівки, що особливо не піклувалась про звіт перед рештою частини суспільства. Про одне замовчували уповноважені брехати студентській братії доктори наук, які читали лекції: усі, хто думав інакше або тільки намагався думати по-іншому, склали свої голови в ЧКах, НКВД, ГУЛАГах, померли голодною смертю під час голодомору та в інших зразково показових м’ясорубках, нібито організованих для блага знищуваних комуністичними бюрократами трудящих.



    ЗА ЛЕГЕНДОЮ

    І все-таки - про жіночий монастир на честь Афонської Божої Матері. Він розташований майже за три кілометри від чоловічого монастиря на честь Казанської Божої Матері. Віруючі вважають дивом і те, що Богородичні монастирі розташовані майже поруч.

    У 1911 р. за місцевою легендою біля лісового джерела сталося явище ікони Казанської Божої Матері. Місцеві селянки намагались взяти ікону до рук, але не змогли через вогняне сяйво, що оберталося навколо ікони. Незабаром запросили священика, який сотворив молебень. Ось коли можна було взяти ікону до рук. Джерело завирувало, закипіло. Звідси і назва навколишнього урочища - Кип’яче. Про цілющі властивості джерельної води слава рознеслася навіть до Санкт-Петербурга. Звідти приїхала Синодальна комісія, щоб оглянути диво. Після соборної молитви й вислуховування свідчень від великої кількості людей про отримані благодатні зцілення, було ухвалене рішення заснувати тут монастир. Саме це й було незабаром зроблене, а на місці явища Пресвятої Богородиці було поставлено церкву на Її честь. А згодом до урочища завітали монахи з гори Афон. Тут невдовзі й було засновано чоловічий монастир. Мирними були перші дев’ять років. Прокласти шлях до абсолютної влади по кістках трудящих та селян намагалися у 20-х рр. минулого століття також і банди так званих визволителів. Як доказ - історична розповідь про те, як «вільні» месники з місцевих лісів уже у 1921 р. розстріляли настоятеля монастиря - ігумена Костянтина, ченця Іраклія, послушника Петра Щуку. Обитель було пограбовано й спалено. Інша братія монастиря все ж таки не злякалась «войовничих атеїстів». Залишились тут аж до «пришестя» радянських безбожників, які прогнали ченців з Кип’ячого. Це сталося 1934-го р. Ченців розігнали, Казанську церкву розібрали по дерев’яній балці, чудотворне джерело завалили камінням, а від монастиря залишився тільки цвинтар і поодинокі спогади, які з покоління у покоління передаються священиками і прочанами.

    Тринадцять років тому за ініціативи протоієрея Романа Барановського, предстоятеля Головного лікарняного храму України - єдиного храму, названого на честь святителя Михайла Київського, що розміщений біля Олександрівської лікарні у столиці, вперше здійснено Хресний хід у Кип’яче.

    У цьому році, як і сім років раніше, Хресний хід очолив колишній електромеханік засобів сигналізації, централізації і зв’язку, який працював на станції Миронівка, а тепер протоієрей Церкви Різдва Пресвятої Богородиці з села Тулинці Миронівського району Київської області, Отець Володимир (у миру - Володимир Ромащенко). З благословіння протоієрея Романа Барановського.

    ХРАМ НА ХОДУ

    О сьомій годині ранку другого жовтня після урочистих молитов в ім’я Бога протоієрей Володимир звернувся до майже сотні прочан з напутніми словами. Рефреном у цьому зверненні прозвучали слова про те, що вірою, мужністю і подвигом настоятель монастиря у Кип’ячему - ігумен Костянтин, чернець Іраклій, послушник Петро Щука і тисячі священиків, ченців та віруючих, котрі гинули від рук невіруючих, - то є мученицькі жертви в ім’я віри в Христа. Вони жили, слідуючи Євангельському заповіту «кожний, хто зробить будь-що для малого брата, той зробить це для Бога». Трохи згодом я спробую роз’яснити, як цю мудрість трактували ті, хто йшов поруч зі мною шість діб. По чотири у пішій колоні йшли брати і сестри - учасники Хресного ходу - за трьома прочанами, які несли хрест та хоругві - знамена воїнів Христових, як назвав їх отець Володимир. Таким чином не заважаючи міському транспорту та перехожим.

    …Три години, протягом яких ми долали шлях від Печерських пагорбів до Сирецьких озер у Києві, прочани йшли, наспівуючи «Господи, Иисусе Христе, сыне Божий, помилуй нас». «Ми називаємо Його Іісусом, отже Спасителем, тому, що він спас віруючих від гріхів і вічної смерті», - таку лаконічну відповідь я почув від замикаючого колону прочан брата Віктора. «Хресний хід - то Храм на ходу, а у Храмі - лише молитва», - так визначив власну мету Віктор. Останній, до речі, протягом усього Хресного ходу закликав усіх, хто йде поруч, молитися, не відволікаючись на будь-які розмови… Перші двадцять п’ять кілометрів до Гостомеля ми здолали, коли жовтневий вечір поступово падав на подвір’я красивої Покровської церкви. Про неї - окреме слово.

    З ЯКОЮ МЕТОЮ?

    Чому відправилися у далекий шлях безробітний Ростислав та колишній поїзний електромеханік пасажирських поїздів Максимович, який читає щоночно Псалтир і при цьому на ранок відчуває себе у кращому стані, ніж вчора? Чого хоче попросити у Бога матір чотирьох дітей Інна? Чому відправилась у далеку подорож вагітна Олена, якій через пісну їжу під час Хресного ходу було зле? Як почуває себе серед прочан кандидат геологічних наук Віктор? Заради чого йдуть на жертви молоді дівчата із сестринства милосердя на честь Святої Великомучениці Єлизавети? Що думають з приводу участі у Хресному ході кореспондента з «Рабочего слова» протоієрей Петро з Гостомеля? Як розповідає про образ Бога в людині отець Миколай із с. Микуличі? Як закликає до любові до ближнього отець Роман із с. Українка. Яким чудовим батьком двох доньок і трьох синів є отець Роман - священик, який править у Церкві Святої Трійці у с. Чоповичі. Чим допоміг мені протоієрей Володимир Ромащенко? Думки щодо незасудження від сестри Варвари. Чи існує короткий шлях до порятунку від гріхів та пов’язаних з ними страждань? Про це - у майбутніх публікаціях про Хресний хід.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та з архіву сестринства милосердя на честь Святої Великомучениці Єлизавети при Головному лікарняному храмі України на честь святителя Михайла Київського.
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05