РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 39 (11 жовтня 2013) 

  • Кожна людина - це окрема історія

    Миколу Дажука вважають одним із найдосвідченіших водіїв центральної залізничної автобази (ЦЗА) столичної магістралі. Він пройшов шлях від помічника машиніста електровоза до машиніста локомотива ст. Київ-Пасажирський. А двадцять років тому в житті стався прикрий випадок - виробнича травма. Внаслідок цього Микола Іванович змушений був із кабіни машиніста пересісти за кермо автомобіля. Спочатку був водієм у цьому ж депо. Згодом начальник центральної автобази Анатолій Чайковський запросив його на роботу до свого підрозділу. Та Микола настільки звик до ритму залізниці, що вже не уявляв себе без неї. Сьогодні Микола Іванович має 46 років трудового стажу, його нагороджено Знаком «Відмінник Південно-Західної залізниці».

    На перший погляд, нічого не відрізняє нашого героя від його колег. Він також, як усі, виконує свої службові обов’язки. Лише в далекі відрядження посилають його набагато частіше, ніж інших. Та й довіряють йому більш важливі доручення, бо знають, що, як би не було складно, - все буде обов’язково виконано. Загалом, він - людина позитивна, шаноблива.

    Микола Іванович народився у місті Липовець, що на Вінниччині. Закінчив десятирічку місцевої середньої школи. Того часу ще існувала система профорієнтації. Тож викладачі сільськогосподарського технікуму завітали до школи з метою розповісти про свій заклад. Миколі Дажуку сподобалось, і він став студентом цього закладу. Одночасно і його старша сестра, після закінчення 10-го класу, складала іспити до іншого вишу. Але життєві обставини розпорядились інакше. Захворіла мама, і треба було вибирати, хто піде вчитися, а кому доведеться допомагати по господарству вдома. У Миколи проявилось чоловіче начало - він вирішив: вчитись мусить сестра. І пішов до 9-го класу. Документи з технікуму не віддавали цілий місяць - не хотіли розлучатися з блискучим учнем.

    Після закінчення школи навчався в Козятинському училищі залізничного транспорту, де одержав спеціальність помічника машиніста і відразу почав працювати за професією. Потім - армія, залізничні війська. Після того повернувся на залізницю. Успішно закінчивши Київську школу машиністів, прийшов на роботу до локомотивного депо ст. Київ-Пасажирський.

    «Мені подобалось працювати на залізниці, - розповідає Микола Дажук. - Хоча в моїй родині й не було залізничників. Я після школи, враховуючи становище в сім’ї, вирішив іти працювати. Та й дідусь весь час мені говорив, що потрібно мати робочу професію в руках. Коли прийшов в депо, мене поставили помічником машиніста до Героя Соціалістичної Праці Миколи Моторного. Він був знаковою людиною. Нерідко як депутат районної ради був на засіданні, вів особистий прийом - тому приходилось мені одному приймати електровоз, а Микола Хомич приходив безпосередньо перед відправленням. Дуже багато навчив, що і як робити, навики відточували до автоматизму. Це допомогло мені потім, бо я швидко після відповідних іспитів став машиністом...»

    - Багато досвіду я набув у цій професії автомобіліста, - продовжує Микола Іванович. - Бо ніколи не цурався роботи. На сьогоднішніх автошляхах потрібно мати неабияку витримку. Але я звик працювати в чіткому, певною мірою, напруженому режимі. Це дуже важко пояснити, але ті люди, які, незважаючи ні на що, залишаються на залізниці, мають інший характер і іншу психологію. І хоча сьогодні я не воджу поїзди, та все одно відчуваю себе залізничником.

    Микола Дажук старається будувати свій робочий графік таким чином, аби власних синів Сергія та Олександра, невісток Надію, Марію та дружину Галину бачити якомога частіше. Адже сини живуть окремо від батьків. Та це не заважає їм бути справжньою родиною. Вони вирішують разом свої сімейні проблеми, збираються на свята та сімейні торжества. Завжди готові прийти на допомогу один одному.

    Окрім цього у пана Миколи є захоплення - він завзятий рибалка. «Завжди знаходжу час, щоб відкинути всі поточні справи й податись на рибалку. Добра компанія, чисте повітря і красивий краєвид - все те, чого бракує нам у повсякденному житті. Втім сини мої не поділяють мого захоплення. Вони весь час на роботі, та й не люблять вони той релакс на бережку. Однак мені вдалось привчити їх до здорового способу життя», - каже Микола Іванович.

    Насамкінець запитую у Миколи Івановича, якби за порадами звернулись до вас молода людина, щоб ви їй сказали?

    «Віддаватись роботі треба по максимуму, навіть якщо це не завжди приносить успіх. Достойні заробітки і визнання обов’язково прийдуть до наполегливих. Бо кожна людина - це окрема історія. Господь вкладає в руки і голову кожній людині талант, порядність, і дуже важливо, щоб людина зберегла їх», - каже Микола Дажук.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05