РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 39 (11 жовтня 2013) 

  • Звідки у колійника талант агронома?

    Хто знає, як склалася б доля юнака з Хмельниччини Михайла ЯРЕМЧУКА, який після завершення служби повертався з Далекого Сходу до рідної домівки, якщо б він не вирішив дорогою додому завітати на декілька днів на гостини до брата. До шахтарського Слов’янська. Михайло скористався тим, що поїзд на Поділля прямував саме через Донбас. Сільський парубок, щойно завершивши строкову службу (чотири роки у військових частинах морської авіації), вже будував плани на майбутнє: чим займатися, де працюватиме. Великого вибору не мав, тож був впевнений, що працюватиме у сільському господарстві. Як і багато його друзів-односельців, які повернулися після армії додому. Про ці плани він і розповів тоді шкільному товаришеві, з яким випадково зустрівся на одній з вулиць Слов’янська.


    Ветеран-залізничник Михайло Борисович ЯРЕМЧУК
    та голова профкому Шепетівської дистанції колії Олександра КОВАЛЕВСЬКА.

    - Навіщо тобі те село, - почав переконувати той Михайла. - Вступай краще до нашого училища (а товариш тоді навчався у Слов’янському залізничному училищі). Спеціальностей у нас чимало. А якщо вже так хочеться косити сіно, то йди вже на колійника. Чого, чого, а косовиці їм вистачає...

    Може той дещо і жартував про косовище, а от переконати Михайла обрати собі фах залізничника йому вдалося. Він і до сьогодні про це не жаліє: бо сталева магістраль завжди гарантує стабільну роботу та зарплату. «Хліб та до хліба», як кажуть в народі. Бо так і не доїхав тоді колишній солдат до себе в село на Поділля, а залишився у Слов’янську і поступив у місцеве залізничне училище навчатися на колійника.

    - Навчання давалося мені легко, - пригадує Михайло Борисович. - Училище закінчив лише з однією «четвіркою». Фізичні навантаження також не були великою перешкодою. Я хоч і невисокий на зріст, але й у школі, й у армії активно займався спортом. Був призером змагань з вільної боротьби на першість Далекосхідного військового округу. А в училищі ще й захоплювався спортивною гімнастикою. Вже з часом, за десятки років, я закладався з багатьма знайомими, що зможу на руках пройти певну відстань, а то й піднятися східцями, і завжди перемагав у таких парі. Тож фізичне загартування мав добре, що і допомагало мені в роботі.

    Першим місцем роботи молодого колійника стала станція Михайленки, що на Житомирщині. Однак все одно поруч з рідним краєм, куди дуже хотів отримати направлення Михайло після закінчення навчання в училищі. Монтером колії він був лише кілька місяців, а потім очолив бригаду. І не думав тоді молодий бригадир, що на цій посаді він працюватиме аж до виходу на пенсію.

    - Я не кар’єрист, - говорить мій співрозмовник, - за посадами не гнався. Але свою роботу завжди намагався виконувати якісно, на совість. І там, у Михайленках, і згодом, коли мене перевели бригадиром колії вже на станцію Новичі, що поблизу Хролина. Там в ті роки була непроста ситуація саме у колійному господарстві. Тож намагалися її виправити. А ще постійний заробіток весь час додавав наснаги.

    З цими 14-ма кілометрами колії на дільниці Новичі - Хролин і пов’язана вся його подальша робота на залізниці. Тут пройшло його становлення як робітника, тут він відбувся як фахівець, тут заслужив повагу та пошану людей. А як працював, то про це краще за все свідчать і почесні звання, і трудові нагороди. Бригада колійників Михайла Яремчука чотири п’ятирічки поспіль у 70-80-ті рр. була однією з кращих на Козятинському відділку залізниці і на Південно-Західній залізниці. А сам бригадир у 1971 р. став кавалером ордена Трудового Червоного прапора. Ще одну високу державну нагороду він отримав вже у восьмидесяті роки, коли став Лауреатом Державної премії СРСР. Почесний залізничник. Про нього й досі, як про майстра своєї справи, згадують у Шепетівській дистанції колії. І про професіоналізм, і про вміння співпрацювати з людьми, і взагалі, як про чудову, чуйну людину, цікавого співрозмовника.

    А любов до землі не полишала його всі ці роки. Побажання і передбачення шкільного товариша збулися. Незважаючи на зайнятість на роботі, завжди знаходив вільну хвилину, щоб попрацювати на грядках: посадити, обробити, зібрати врожай. Накосити зеленого корму для домашніх тварин. Мешкали ж бо у звичайному будинку, мали город, тримали господарство.

    - Дуже вже полюбляю возитися із землею, - зізнається він. - Як би важко не було після роботи на коліях, а біля землі я завжди відпочивав. Агрономія і на особистому городі користь дає. З часом залучилася до цього й моя дружина - Зоя Яківна, яка також працювала на залізниці квитковим касиром. Вона ж у мене до цього городиною ніколи не займалася. Тож я її навчав азам цієї справи. Завжди звертав увагу, щоб рядочки на грядках та городі були рівненьки, як залізничні колії. Навчилася.

    Хліб усьому голова - цю стару істину Михайло Яремчук затвердив на все життя. Проте хліб колійника значно дорожчий для нього. Не потрібно розповідати чому?

    Анатолій САДОВЕНКО
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05