РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 35 (13 вересня 2013) 

  • КАЗКА, КАВА, ШОКОЛАД ТА… ЩАСТЯ

    (Нотатки після сімейної подорожі до міста Лева)

    Рідна мова, ввічливі провідники, охайний вагон поїзда Київ - Львів, вдало встановлений час поїздки - ніч поспав і приїхав - цілий день у твоєму розпорядженні. Так приємно починалася наша сімейна подорож.

    Терпкий аромат свіжозмеленої кави (з оригинальними назвами: «Та, що п’ють у Львові, коли любов», «Та, що її любив імператор» тощо), видобутої (за легендою) прямо під містом у «Кавовій копальні», п’янкий весняний настрій напередодні Світлого Воскресіння, туристичний гомін, «Щось цікаве» на кожному кроці (назва вивіски у арці будинку, що запрошує на творчу виставку) - так зустріло нас давно омріянє місто Львів.

    Синок 6-ти років відразу знайшов собі забаву - з вигуком «Мама, дивись, яка краля!» ринувся до розцяцькованої панянки у пишних спідницях з рюшами, із цілим прилавком солодощів, який вона кокетливо підносила до групок людей. Поряд із нею ніби й себе почуваєш красунею із середньовіччя, а чоловік, мов лицар, відразу «у реверансі» купує здоровенну цукерку на паличці: котика - дитині, ажурне сердечко - мені. Неперевершено! Романтично!

    Звичайно ж, перше, що кидається у вічі - леви, повсюди. Обов’язково потрібно посидіти (для закоханих, щоб не розлучатися) на лаві-гойдалці, яку тримають два леви. Леви навіть на поручнях лав, які стоять, як не дивно, не на тротуарі, а на дорозі. Алея лав з відпочиваючими - посеред міста. Раптом чуємо свист, вигуки молоді і грохіт коліс.

    - Ой, що це?! - хапаю дитину і ховаюся за спину чоловіка. Якийсь тарантас мчить мимо нас бруківкою - без водія, мотора та гальмів. Схожий на віз, посеред якого стіл, а навкруги на стільцях сидить молодь, крутить ногами педалі і верещить на поворотах. Оце так чудо - «Кумпель тур»!

    Наступною зупинкою нашої сімейної подорожі стала головна Ратуша на площі Ринок. До речі, думали, дитина не осилить стільки вузьких крутих сходів (374 сходинки), буде вередувати… Та вийшло навпаки - ми, дорослі, втрачали сили і зупинялися віддихатися, а малий ще й підбадьорював: «Давайте, давайте! Ще трохи залишилось!»

    «Е-ге-гей!» - хочеться крикнути щодуху, коли стоїш на верхній терасі Ратуші, у захваті від споглядання відразу усього міста з його різнокольоровими дахами, незчисленними кафе на землі і просто неба, куполами храмів різних конфесій, безліччю музеїв та багатолюдними святковими розвагами у самому низу. Сонячний день, щебет пташок, легкий вітерець на висоті, свято у повітрі і душі огортає без останку.

    Перебори дзвонів над головою, і знову захоплюючий вигук дитини: «Тату! Дивись який паровозик унизу! Я хочу туди!»

    І ми вже у паровозику - виявляється це така екскурсія містом. Після неї ти точно знаєш, куди хотів би піти і де це місце розташовано. Та до мапи заглядати все одно не завадить. А то може вийти курйоз, як у нас - і мапу брали, і список місць, куди потрібно неодмінно завітати зіставили ще вдома, та від усього побаченого перебуваєш під таким враженням, що йдеш «з відкритим ротом» по інерції, а не по мапі, бо всюди цікаво, всюди! І от, не раз проходивши однією з вулиць за час перебування у Львові, випадково в останній день вирішили заглянути за одну з будівель з іншого боку і… шоковано завмерли, побачивши якийсь незвичайний, мовби нерукотворний, храм.

    Стоїш, дивишся догори і не розумієш, де знаходишся - ще в Україні чи вже в Італії? Почуваєш одночасно якийсь навіть страх перед величністю творінь інших віків та захоплення від того, що можеш це бачити. Ціпеніючи, розумієш - Костел ордену Ієзуїтів (Храм святих апостолів Петра й Павла на вулиці Театральній, споруджений у 1610 - 1630 рр. Хто був автором первісного проекту - невідомо, але це - перша пам’ятка барочної архітектури зі скульптурними оздобами у стилі рококо).

    Перебуваючи у храмі, ловиш себе на думці - може, відкрився якийсь портал у минуле, і саме ти маєш честь потрапити у вир того життя… Ніби зараз на площі з’являться колісниці, бої гладіаторів, а тут у храмі відбудеться щось на кшталт Божого суду. Це відчуття без слів дає зрозуміти нікчемність людського «Я», мізерність щоденних проблем, безглуздість сварок та образ. Стає зрозумілим спокій, радість і жертовність насправді віруючих людей.

    Ця пам’ятка вразила і запам’яталася найбільше. Подумалося: як пощастило нам, українцям, що можна «доторкнутися» до такого шедевру, не виїжджаючи за кордон.

    Також незабутнє враження справляє Домініканський Собор (нагадує костел Святого Карла у Відні. У 1748 - 1764 роках його спорудили за проектом військового інженера, генерала артилерії Яна де Вітта у пізньобароковому стилі. З 90-х років Домініканський собор став греко-католицьким храмом Святої Євхаристії); Вірменський катедральний Собор (унікальна пам’ятка східної культури на європейських теренах, будівництво якої розпочалося у 1360-х роках. Храм збудований з ламаного каменю і обличкований тесаними плитами, товщина стін сягає півтора метра. Унікальною є конструкція купола - він спирається на пустотілі ребра, викладені з глиняних глечиків); Церква Святого Юра (будувався протягом 1744 - 1764 рр. Ініціатором був греко-католицький митрополит Атанасій Шептицький. На честь нього та його племінника геніальний Іоан Георг Пінзель створив скульптури святих Лева та Атаназія. Вони здіймаються над входом до храму) та багато інших цінностей Львова.

    Один із днів ми провели у головному парку біля оперного театру, де стояв постамент писанці, гудів, дзвенів і вигравав ярмарок, закликали дитячі атракціони та стародавні козацькі розваги. Мій чоловік, уявляючи себе справжнім ковалем, викував стародавню монету, синок побарабанив на справжньому козацькому барабані, а я прокаталася у царській кареті.

    А чи могли б ви здогадатися, що, зайшовши до звичайнісінького будинку і спустившись сходами у підвал до кафе «Криївка», потрапите у справжній військовий бліндаж з кулеметами, автоматами та офіціантами - командирами, санітарками, солдатами…?! Навіть музика - жива гармошка, скрипка, пісні типу «Катюші», післявоєнні танці і меню: «Картопля в мундирі у казанку», «Бойові 100 гр. у шляжці» тощо. Атмосфера неймовірна, ніби щойно закінчилися бої і пролунав у запису голос Левітана: «Наши войска одержали Победу!!!»

    Або навпаки, зайдіть у «Дім легенд» з драконом на стіні і, піднявшись вузькими залізними сходами через декілька залів кафе, потрапите на дах будинку, де підвішено у повітрі старенький радянський «москвич», а на невеличкій терасі - здоровенний димар, у який відвідувач може залізти по драбинці і визирнути з нього, відчути себе сажотрусом минулого століття. І тут же поряд на даху сидить, мов справжній, невеличкий дідусь-коминяр, весь чумазий і так тепло усміхається до всіх. А коли спускаєшся на поверх нижче, то потрібно остерігатися «золотого» дощу, бо всі кидають до капелюха того дідуся монетки для здійснення бажання, та не всі вцілюють.

    Ану вгадайте склад страви з меню за її назвою: «Свербить ядро палає»! Та це ж просто печена картопля! А «Бурлило в Колорадо»? Картопля фрі з гострим червоним соусом! У кінці ще цікавіше - розмовляючий туалет… Виходимо на вулицю з біллю у скулах. Думаєте від чого? Та від сміху!

    Якщо вам мало, можна пройти ще Єврейським кварталом, зайти у кафе «У Розы» з національною кухнею, де потрібно торгуватися за ціну та ще й з єврейським акцентом. І там вже точно «вмерти» зі сміху.

    Далі бачимо (по вітрині) взуттєвий магазин - гарненькі жіночі черевички, черга. Невже дефіцитний імпорт, як у радянські часи? Підходимо ближче - та вони ж шоколадні! Черевички для львівської Попелюшки! Як це чарівно та мило!

    Приємно вразило те, що в жодному дворику не зустріли людей на підпитку або ж компанії з «горючим», горлаючі до 12-ї ночі. Є й особливість - Львів нікуди не поспішає, прокидається і стає до роботи об 11-й годині. Відразу забажалося: от би Києву такий ритм життя! Можливо, від того, що люди висипляються, і роздратування менше на вулицях та у транспорті?

    Ще цікаво, моє жіноче око запримітило одну річ - я не зустріла товстих львів’ян. Дивно, скрізь - кав’ярні з тістечками, магазини шоколадних виробів, домашня випічка, шоколадні майстерні, марципан, пекарні сирників та штруделів, магазин фірменного варення та джемів тощо. Як таке можливо? Ще тільки плануючи поїздку, я була певна, що буду харчуватися винятково цукерками та тістечками зі штруделями і запивати гарячим шоколадом. Та не могла зрозуміти, як можна купувати цукерки поштучно, що ж там їсти?!

    На мій подив, було достатньо декількох дегустацій. Хоча таких солодкоїжок, як ми з чоловіком, ще пошукати! Чи то перенасичення ароматами кави у повітрі, і це на половину замінює ласування шоколадом, чи то шоколад такий справжній, що малюсіньким витвором мистецтва насичуєшся повністю, чи то стільки інших варіантів для отримання позитивних емоцій, крім поїдання шоколаду? Скоріш за все, все разом. За п’ять днів ми не сумували ні хвилини, але не встигли все одно подивитися всі цікавинки, побувати у всіх казкових місцях.

    І ось настало свято. Надвечір до двору церкви почали сходитися мешканці міста. І, здавалося, це було якось по-іншому, аніж у нас. Їх щира віра - це їх життя, а не звичка чи данина моді. Люди йшли цілими сім’ями, з усіма дітьми (різного віку), тримаючись за руки. Було таке враження, що вони протягом року готують вбрання до цієї події - все новеньке, вишиванки. Чоловіки - у костюмах з краватками, жінки - обов’язково у білому пальто чи білій кофтинці, в дітей - ніби випускний вечір. А найменших несли на руках чи везли у візочках, як янголяток - взагалі в усьому білому, від чепчика до черевичків. Навіть домашні песики по-святковому вбрані! Замилуєшся. В руках - кошики, прикрашені стрічками, квітами, прикриті вишиваними рушниками, причому не мальованими. При зустрічі із знайомими всі обнімалися і цілувалися. Настав Великдень. У Львові і у наших душах.

    Моя власна прикмета - як проведеш час у поїзді, так і у відпустці - знову збулася. У найкращому сенсі!

    До речі, занурена у мозок ще зі школи «догма» - мовляв, у Львові люди не привітні та ще й такі заядлі націоналісти, що не дай Бог сказати щось російською - не просто не справдилася, а розбилася ущент. Все ж таки українці - миролюбива та доброзичлива нація. Цим можна гордитися. Чого не скажеш про подорож до Туреччини. Але це вже інша історія.

    Ірина ЛЬВІВСЬКА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05