РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 34 (6 вересня 2013) 

  • Невимовний біль Копищанської трагедії

    Нещодавно в Копищі Олевського району, що на Житомирщині, селом проїжджали мотоцикли з людьми у фашистській уніформі… Аж тут несподівано з’явилися партизани і зав’язався бій. Автоматні черги, вогонь, зойки людей… Таким чином клуб історичної реконструкції «Червона зірка» відтворював для жителів та гостей села, які зібралися в день 70-річчя Копищанської трагедії вшанувати загиблих, події літа 1943-го. У пам’ять про страшну трагедію в історії України, невинних жертв в селі Копище відбулися скорботні заходи за участю представників усіх районів Житомирщини, численної громадськості.

    На Олевщині, порівняно невеликому клаптику нашої землі, під час Другої світової війни було спалено фашистськими загарбниками чотирнадцять сіл - третину від усіх населених пунктів району. Назвемо їх поіменно: Копище, Майдан-Копищанський, Хочине, Рудня-Хочинська, Перга, Юрове, Стара Рудня, Замисловичі, Ковальове (Ковалівка), Зольня, Жовтневе (Голиші), Майдан, Журжевичі, Рудня-Перганська. Всі вони були спалені дотла. Тринадцять з них відродилися - встали з попелу і руїн, а чотирнадцяте - Стара Рудня - так і не відбудувалося… Найбільшою за масштабами, жорстокістю та кровопролиттям була трагедія в селі Копище. До війни в селі налічувалося 650 дворів, мешкало понад 3,5 тисяч чоловік. Як свідчать німецькі документи, фашисти поставили за мету знищити його дотла, в живих не залишити жодного свідка.

    За даними видання «Вінок безсмертя», найбільша кількість знищених сіл у роки Великої Вітчизняної припадає на Житомирську, Сумську, Чернігівську, Хмельницьку області, де були лісові масиви та дислокувалися великі військові сили радянських партизан. Багато хто з істориків вважають, що це було не лише каральною акцією, а й намаганням знищити душу народу, його культуру, генетичну пам’ять. Проте нацистський терор призвів до зростання ще більшого опору. Віддалене від головних шляхів сполучення, оточене лісами і болотами, с. Копище розглядалося партизанськими угрупованнями як важлива база. Не дивно, що саме в цьому селі мало не з кожної хати чоловіки партизанили. Літо 1943 р. стало періодом чи не наймасштабніших партизанських боїв на Житомирщині. У відповідь гітлерівці проводили масові каральні акції, одна з яких, під кодовою назвою «Пані Хельга», розгорнулася на українському Поліссі в липні 1943 р. Частини і з’єднання німецької поліції та жандармерії почали одне за одним займати села у віддалених районах Полісся, що слугували партизанськими базами. У дослідженні Л. Легасової, М. Шевченко (Київ) «Cпалені села (1941-1944 рр.): український вимір трагедії» описується, що мирне населення, боячись розправи, втікало до лісів, намагаючись там перечекати закінчення операції.

    Так само зробили мешканці Копища, адже село, яке розкинулося вздовж річки Уборть, було оточене колом густих лісів і непрохідних боліт. 10 липня 1943 р. німецькі каральні сили чисельністю до тисячі осіб, зведені в один посилений штурмовий батальйон під командуванням гауптштурмфюрера Гюнфхера, увійшли до населеного пункту, але не застали там людей. До селян було відправлено парламентера, який оголосив, що німецька поліція не зачепить жодного мирного мешканця. Також селянам обіцяли видати дефіцитні в ті роки товари, якщо вони негайно повернуться до домівок для перевірки документів. 11 липня мешканці села організовано повернулися до своїх домівок під гарантії недоторканності з боку поліції. Однак переконливі слова гарантії виявилися порожнім звуком. 12 липня, щойно село залюднилося, як карателі зранку оточили населений пункт і зігнали його мешканців на центральну площу. Операцію було розпочато 13 липня о 13 год. 15 хв. Для знищення людей використано дерев’яні будівлі - мирних жителів зачиняли в будинках, хлівах, церкві і спалювали.

    Врятувались лише одиниці… Під час цьогорічних заходів із вшанування пам’яті загиблих влітку в 1943-му в Копищі свідок трагедії Федір Герасимович Бовкун, якому тоді було 6 літ, розповідав присутнім про те, що сталося з його сім’єю: «…До сходу сонця карателі оточили Копище. Прийшли вони в нашу хату, повиганяли нас на вулицю. Матір, мене, моїх сестер і братів, двох дітей сестри Марини повели до току. Нас пхали всередину, людей було багато. Я не зайшов туди, вдалося втікти непоміченим. Тік палав, кричали люди, потім вони вибили двері і почали тікати, хто куди. Карателі строчили із кулеметів по палаючих людях, по дітях. Так загинула моя сестра Марина. Іван, Галя, Марійка, сестрині діти, всі вони згоріли…»

    Людська пам’ять глибока і вічна, вона зберігає в собі все пережите. І чим далі у часовому вимірі відходить у минуле епоха війни - тим глибше і болючіше вона відлунює в серцях людей, які пройшли через горнило сорокових.

    Оксана КЛИМЧУК, Знімки із сайту Олевської РДА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05