РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 28 (19 липня 2013) 

  • КОЛИ СОНЦЕ У ВОДІ КУПАЄТЬСЯ

    Років у шість-сім, коли ще життя здавалось казкою, а вир фантазії захоплював аж до дитячого страху, пам’ятаю, як збиралися в цей день на вулиці. Дорослі та й підлітки до свого гурту ще не брали. Хоча дозволяли спостерігати за їх старанними приготуваннями ввечері напередодні древнього свята Івана Купала. А ми нагрібали купу золотавого піску і у той пісок устромлювали жмут кропиви чи будяків, а потім перестрибували через цього «купала». А хто побоїться, того «вартовий» жалить кропивою по ногах.

    Згодом, коли підростала, бабуся розповіла, що гілками з купальського дерева слід прикрашати хлів: худоба буде водитися та й відьми молока не братимуть; на городі для гарного врожаю ставити. А ось, уже співаючи разом з дівчатами оті «глузливі» пісні на адресу хлопців, на кшталт:

    «Ой, купався Іван та в воду впав,

    Було ж тобі, Іваночку, не купатися,

    Зі старими бабами розпрощатися,

    З молодими дівчатами цілуватися»,

    й самій захотілося найбільше дізнатися про це свято Сонця.

    У цей день літнього сонцевороту, яке тепер сходиться з християнським святом Різдва Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана, відбувається поєднання Бога, Людини і Природи.






    Святкували Купала здавна по всій Україні, щоправда, з певними відмінностями по регіонах. З давніх-давен дівчата та хлопці виходили із села з радісними співами, розкладали вогнища на горі або десь у лісі поблизу річки, танцювали навколо цього вогнища й стрибали через вогонь. Дівчата ще співають ворожбицьких пісень і за різними прикметами примічають, чи здійсняться їхні сердечні бажання.








    Ранком до сходу сонця вмиваються «іванівською» росою на красу. Сьогодні радує те, що і у мегаполісах сучасна молодь бажає поринути у те чудодійство, відчути себе частиною Всесвіту. Так, у музеї села Пирогово під відкритим небом щорічно проходять такі свята.

    Головними атрибутами свята є Купало і Марена.

    Так, на Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби й прикрашають її квітами та вінками. На Полтавщині в одних населених пунктах опудало Купала виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками і намистом, в інших - замість солом’яного опудала, садовлять дитя, яке виконує роль Івана Купала. На Київщині та Одещині його виготовляють із гілок будь-якого дерева.

    Опудало Марени робили в різних регіонах України в залежності від традицій, які там склалися. На Полтавщині, наприклад, його виготовляють із гілок чорноклену, вишні, соломи. На Слобожанщині - із гілок чорноклену і трави.

    Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени й співають пісень. Основною темою цих хороводів є кохання. Чоловіки й жінки теж сходяться на це видовище, але у співах участі не беруть.

    Зібравшись, дівчата беруться за руки і ходять навколо «Марени», співаючи пісень про кохання. В кінці вечора «Марену» топлять у воді. Згідно зі слов’янським міфом, це божество морить землю стужею, а людину хворобою і голодом.

    «Утонула Мареночка, утонула,

    Тільки її кісочка зринула…»

    Кинувши опудало у воду, дівчата іноді й самі починають купатися. Але старші жінки кажуть, що купатися з Мареною не слід, бо як тільки Марена пірне у воду, то налітає сильний вихор: це нечиста сила з’являється за Мареною, бо ж Марена - це старша русалка.

    Не менш магічним є у ніч на Івана Купала й купальське вогнище. Саме воно є атрибутом своєрідного ритуалу очищення.

    Дівчата й хлопці стрибають парами через вогонь. Якщо при стрибанні пара не розійдеться, то це знак, що вона одружиться. Веселі вигуки, й оплески супроводжують закоханих у цьому дійстві.

    А ще зібрані у цей день трави мали цілющу силу: вплетені у вінки любисток, барвінок, м’ята, рута та інші пахучі трави не лише мали приворожити коханих, а й надати сили та вилікувати від хвороб.

    Після втоплення Марени (інколи топили Купала), дівчата тікають від хлопців до води, щоб ворожити («заворожувати вроду»). Вони дістають свічки, запалюють їх і прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата ідуть понад річкою й співають

    В гаю зелененькім соловейко щебече,

    Соловейко щебече;

    Там дівчина мила віночок пустила

    З барвіночку, з барвіночку.

    Плинь, плинь, віночку, гарний з

    барвіночку,

    За миленьким, за миленьким…

    Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Двійко заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок.

    Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.

    Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, - то ще дівуватиме, а як потоне - заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде.

    На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини, який із нею хоче одружитися.

    За народним повір’ям, вінки, в яких дівчата беруть участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.

    У Галичині деякі дівчата сплетені вінки із чебрецю святили у церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.

    В деяких селах Полтавщини дівчата при процедурі потоплення Марени знімали із голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі, як засіб охорони від нечистої сили.

    А хто не хоче бути всезнаючим і всебачучим? Ця мрія, як вважають наші предки, може здійснитися у ніч на Купала. А потрібно для цього лише чорта перемогти і здобути квітку папороті. Наші стародавні предки про спорові рослини, мабуть, нічого не знали, а тому й вірили, що кожна рослина повинна мати квітку, а що в папороті її ніхто ніколи не бачив, то й виникло багато легенд про цю таємничу квітку.

    Та сьогодні побачити барвистий цвіт «рухливої жевріючої вуглинки» стає все далі важче. Чи не так?!

    Коментар.

    Зав. відділом Поділля, науковець-етнограф Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові Ніна ЗОЗУЛЯ:

    Івана Купала - це час святковий і чудодійний. Наші предки вірили, що в цей день «сонце у воді купається». Сьогодні мовою сучасників - це програмування людського мозку на краще. А народною мовою - це віра. Віра в обереги, в силу слова, води, вогню, лікарських трав. Саме в ніч на Івана Купала і може настати для всіх і кожного та гарна хвилина, коли до вас прислухається Всесвіт. І збудеться те, у що ви вірите, на що спрямовуєте свої думки.

    Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05