РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 26 (5 липня 2013) 

  • Про Івана СЕРГІЙКА і «важку артилерію»

    Майже чотири десятиліття віддав роботі на залізниці ветеран праці Іван Іванович Сергійко. І всі ці роки він працював лише в одному колективі - Шепетівській дистанції колії. Розпочав монтером колії, а на заслужений відпочинок пішов з посади начальника дільниці. Почесний залізничник, досвідчений фахівець і прото чудова щира людина. На свято Івана Купала він відзначив своє 65-річчя.


    Рядовий Іван Сергійко (1968 р.)

    - Я не романтик, - зазначив відразу під час нашої зустрічі мій співрозмовник. - Тому скажу відверто, що школярем, на відміну від багатьох моїх однолітків, ніколи не мріяв про вибір професії. Тож залізничникам став випадково. Бо сталеві колії і справжній поїзд вперше побачив, коли вже був підлітком і разом зі своїми сільськими однолітками потрапив на станцію Печанівка, куди ми поїхали до елеватора колгоспною вантажівкою розвантажувати зерно. Вразило. А тут ще Олексій - наш односелець, який навчався на ту пору в Авдіївському залізничному училищі, підвернувся. Приїхав тоді в село на канікули після першого року навчання. Він і загітував нас, сільських хлопців, вступити до цього училища. Тож після восьмого класу і майнув на Донбас.


    Іван Сергійко (2013 р.)

    Зросту тоді я був невеликого. Мабуть, найнижчий з 450 першокурсників. Тому вибір моєї професії, напевно, був обумовлений саме цим. Я хотів навчатися на слюсаря з ремонту вагонів. Термін навчання із цього фаху був найменшим - лише два роки, однак директор училища, змірявши мене поглядом, виніс свій вердикт: «Боюсь, що за два роки ти не встигнеш підрости, а от за три - маю надію. Тому підеш вчитися на бригадира колії».

    Індустріальний Донбас з його промисловими гігантами вразив хлопчину з поліського села. Зокрема і потужними залізничними розв’язками. Він й досі з великою завзятістю розповідає про колійне господарство та й всю інфраструктуру станції Ясинувата, де проходив виробничу практику. І хоча це було ще у середині шістдесятих, мій співрозмовник стверджує, що саме там заклалися, можна сказати, підвалини його становлення як майбутнього колійника. Навчатися було чому. Однак залишатися працювати на Донбасі він не захотів. Мріяв жити неподалік рідної домівки, рідних та друзів. І був щиро радий, коли добився рознарядки на Південно-Західну.


    Начальник дільниці Іван Іванович Сергійко серед колійників (1996 р.).

    Майстер колії 3-го розряду - то була його перша посада як залізничника. А місцем роботи стала станція Полонне. Це вже згодом він працював і бригадиром колії, і колійним майстром, і начальником дільниці. А от місця проживання не змінив. Як каже, приріс до Полонного. Навіть і тоді, коли працював колійним майстром у Хролині, на залізничній станції, що була за два десятки кілометрів. Там йому і квартиру надавали, однак від переїзду відмовився. Тож майже двадцять років їздив туди на роботу.

    - Якщо бути відвертим, то навіть сьогодні я не зможу відповісти, чому не поїхав з Полонного. Може тому, що тут розпочав свою роботу на залізниці, що саме сюди привіз свою молоду дружину, що саме тут народилися і виросли наші діти. Та й друзів тут у мене чимало. І на роботі все ладилося. Я ж став бригадиром колії трохи більш як за рік роботи на посаді монтера. Коли ж мені запропонували посаду колійного майстра саме у Хролині, зізнаюся, погодився не одразу. Проблем на тій дільниці вистачало. А я вважав, що був ще молодий, та й досвіду бракувало. Щоб більш переконливими були мої відмови, навіть надумав привід, мовляв, за сімейними обставинами не можу погодитися на нову посаду. Та начальник нашої дистанції колії приїхав до мене додому, щоб обговорити всі проблеми з дружиною. Самі розумієте, «важку артилерію» не витримав. Після цього довелося давати згоду. Щоправда, на невеличкий термін - лише один місяць. Потім ще на місяць. А там був третій... Словом, сталося так, що пропрацював я на цій посаді майже дев’ятнадцять років. Загальними зусиллями проблеми вирішили. Справи пішли на краще. Люди почали отримувати і премії, і нагороди. Хотів би сказати, що згодом на нашій дільниці п’ятеро колійників отримали звання «Почесний залізничник». А бригадир колії Михайло ЯРЕМЧУК, шляховий майстер Володимир ЯКОБЧУК та начальник дільниці Сергій КОРДОНЕЦЬ стали кавалерами трудових орденів.

    Після виходу на пенсію ветеран-залізничник вирішив присвятити себе справі, на яку раніше завжди не вистачало часу. Він залюбки порається по господарству на невеличкій земельній ділянці, бо любов до землі - то у нього ще з дитинства. Як і бажання порибалити на затишному ставку чи річці. Діти виросли, живуть своїм життям. Щоправда, успадковувати професію залізничника від батька не стали, бо мають свої уподобання. Сам ветеран є частим гостем у колишніх колег по роботі. Заходить сюди, аби поспілкуватися, поділитися новинами, згадати минуле.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото з сімейного архіву та автора
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05