РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 23 (14 червня 2013) 

  • «Дай здачі», або Про дитячу агресивність

    Син прийшов додому із величезним синяком. «Привіт» із дитячого садка. Ситуація передбачувана? Батьки починають розпитувати про події, які призвели до цього. Не розібравшись до кінця, татко вчить: «Треба давати здачі. Він тебе вдарив, а ти - його. Він тебе штовхає, а ти - його. Не будь слабаком, нападай першим».

    Кожна сім’я, в якої є дитина, немає значення - син або донька, стикається із такою ситуацією. Побутує думка, що навчати «давати здачі» потрібно починати з малечку. Погоджуюся із психологом Т. Шишовою в тому, що не всі діти можуть успішно засвоїти уроки самооборони. З одного боку, малеча не може подолати почуття страху перед нападником, з іншого - непоборний страх викликати незадоволення батьків. Як наслідок, дитина закривається у собі, намагається менше жалітися на образників, приховує свої почуття, відсторонюється від батьків.

    «Незважаючи на те, що мій син найвищий в групі, його всі б’ють, навіть найменші. На наші дорікання мовчить, інколи плаче».

    Є інша категорія дітей, які, не враховуючи відомих обставин, відразу лізуть у бійку. Діти, які звикли постійно розмахувати кулаками, важко адаптуються в колективі. Якщо таку дитину не відраховують із дитячого садочка чи школи за хуліганство, тоді навколо неї утворюється вакуум. З такою конфліктною «персоною» однолітки не хочуть спілкуватися. Як наслідок, ці «герої» не мають інших способів спілкування, окрім бійки, і тому залишаються на самоті. В дорослому віці вони озлоблюються: всім помститися - їхня мета. У них складається враження, що навколо одні вороги, це призводить до депресії, а далі, можливо, й до… самогубства.

    «Наш син був найменшим у групі. Всі діти, навіть дівчатка, вважали за потрібне його штовхнути або відібрати іграшку. Чоловік його навчив давати здачу, в результаті чого ми змушені були оплачувати лікування хлопчику, якому син розбив голову камінцем. Змінили третій садочок. Скрізь одне й те ж. Він всіх б’є при потребі, а частіше - без потреби».

    Розмірковуючи над питанням чи вчити дитину давати здачу, важливо розділити явище на два моменти: ставлення до ситуації самої дитини і ставлення батьків. А чи так драматично сприймається ця ситуація в очах сина чи доньки? Чи справді їх ображають, принижують, пригнічують? Можливо, це батькові пригадалися давні образи, так би мовити, асоціації із власним життям? Для чого приписувати дитині свої уявлення про життя, нав’язувати власні страхи та комплекси? На жаль, подібні ситуації частенько розгортаються саме за таким сценарієм. Якщо б дорослий не звернув увагу на неважливі обставини тієї або тієї події, то дитина нічого не помітила б. Ну, штовхнули... ну, подражнили... ну, не прийняли в гру... З ким не буває? Зараз не прийняли, а через півгодини запросять. Дві хвилини тому тебе штовхнули, а ще через три ти ненавмисно штовхнеш когось... Дитячі образи зазвичай нестійкі і швидко «випаровуються». Часто-густо вчорашній ворог стає кращим другом, і навпаки.

    У тому випадку, коли на образі власного чада фіксують увагу дорослі, ситуація набуває якісно іншого статусу. Іншими словами, стусани однолітків дитини отримують офіційне визнання. Адже деякі батьки не просто загострюють увагу дітлашні на дріб’язкових образах. Вони ще й припечатують її страшним словом «приниження».

    Ні, звичайно, буває і справжнє приниження, коли «круті» однокласники або жорстокі вчителі дійсно поводять себе неправильно, негуманно. Але нерідко, дорослі створюють, як кажуть у народі, з мухи слона, і цим тільки шкодять своїй дитині. Оскільки разом з «мухою» (дріб’язкової образою - авт.) стверджується негативна чеснота - самолюбство сина чи доньки. А роздуте, гіпертрофоване самолюбство заважає людині нормально будувати відносини з оточуючими. Такий типаж у всьому вишукує підступ, спалахує, як сірник, при найменшому необережному слові на його адресу. Поспостерігайте за людьми, які «зафіксовані» на відстоюванні власної гідності. Чи багато у них друзів? Образа - взагалі дуже шкідливе почуття. Вона роз’їдає душу, пробуджує в ній злість, заздрість, ненависть і бажання помститися кривднику.

    Для нормального розвитку дитини необхідно вірити, що світ добрий. Звичайно, у ньому можуть зустрічатися окремі «вкраплення» зла, але ці явища рідкісні і неодмінно перемагає добро. Інакше страх паралізує дитину, загальмовує її інтелектуальний і емоційний розвиток. Недаремно діти, які пережили справжнє пекло: війну, стихійні лиха, втрату близьких, підсвідомо прагнуть забути, витіснити кошмарні переживання. І дійсно, дуже багато чого з часом забувають, переключаючись на більш радісні, світлі враження. Інакше у них не буде сил продовжувати життя. В історії, з якої ми почали сьогодні розбиратися у людських стосунках, не будь-хто, а власні батьки, чиє слово важить для дитини набагато більше, ніж слова всіх інших людей, підривають уявлення про доброту і справедливість, яка має царювати у навколишньому світі. У жодному разі не перебільшую. Замість того, щоб захистити сина від кривдників, батько, з одного боку, нав’язує йому страхи, а з іншого, позбавляє дитину самоповаги, називаючи «слабаком». Після цього досить наївно чекати якихось позитивних зрушень у поведінці дитини.

    Захищати дітей потрібно. Обов’язково. Звичайно, не варто уподібнюватися склочникам, які за будь-якого приводу квапляться «качати права» до школи, до дитячого садка, у двір. Але залишати дитину беззахисною (та ще й докоряти тим, що вона не може самотужки постояти за себе) дорослі просто не мають права. Адже це - зрада.

    Варто не тренувати, як давати здачі, а навчити правильно вирішувати конфлікти. Це потрібно починати із дитячого садочка. Адже, ще не одна «здача» не вирішила конфлікт, а лише відвела згаданий «привіт» у часі.

    Ольга ЛЕЩЕНКО, психолог
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05