РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 21 (31 травня 2013) 

  • На зустріч із зірками, або Про що мовчав Київський меридіан

    Розпочати подорож зоряним небом можна з гори, що розташована у центрі Києва. На ній, заховавшись від багатоповерхівок, в оточенні столітніх дерев працює перший науковий заклад столиці. У 1839 р. цю місцевість було подаровано університету Святого Володимира (нині Київський національний університет ім. Т. Шевченка) для будівництва обсерваторії. Сам імператор спостерігав за ходом робіт. У 1845 р. храм науки про Всесвіт було відкрито, закуплено цінні прилади за кордоном і один професор та астроном-спостерігач протягом майже семидесяти років взялись за цю великої ваги для держави справу. Згодом штат фахівців розширився. Був час, коли він сягав цифри - 150 (в часи початку ери дослідження космосу), сьогодні - 40.


    Як розвивалася астрономія, як змінювалося технічне оснащення, які люди тут працювали? На ці та багато інших запитань нам відповіла науковий співробітник обсерваторії Лілія КАЗАНЦЕВА.

    Нашу розмову ми розпочали з обговорення наболілого - загальнодержавної проблеми університецьких музеїв. Так, музеїв. При перших класичних університетах професорами збиралися інструменти, рукописи, природничі зразки для навчання студентів та для своїх досліджень, які спочатку розміщувались в спеціальних шафах з багатьма шухлядками, що отримали назву «кабінетів». Згодом переросли в справжні музеї і до них відкрили доступ звичайним городянам. Але час змінювався, на музеї поклали пропагандистські обов’язки, обмежили, на папері, їхні функції до виховної роботи і прирівняли до шкільних музеїв. Але ж ці унікальні безцінні колекції заслуговують на більше, вони й сьогодні є джерелом наукового пізнання! Та статусу державного не мають. За законом, повторююсь, такі музеї прирівняно до шкільних музеїв. У багатьох країнах світу вже повернулись до вирішення цієї проблеми. Захистити такі заклади може лише Закон. Чи почують можновладці голос тих, хто небо «стереже», чи побояться «грому»? Час покаже.

    А поки що ми відкриваємо двері до старенького, давно не знавшого ремонту, приміщення.

    Унікальність музею обсерваторії у тому, що він довгий час існував неофіційно. Люди приходили, розпитували, цікавилися. Особливо небом стали цікавитися після запуску у 1957 р. першого космічного супутника. У 1988 р. на громадських засадах музей було відкрито. Без фінансування та штату. У 2009 р. його вдалося офіційно зареєструвати. Та, на жаль, коштів на його утримання більше не стало.

    - Ні, ми не хочемо заробляти якісь гроші, ми хочемо показати людям, те що маємо, - виправляє мене Лілія Вікторівна. - Адже, повторюю, люди до нас ідуть з превеликим задоволенням.

    В більшості музеїв на нас чекають великі простори, натерті підлоги, килими. У змінних капцях ти намагаєшся не човгати, щоб не «злякати історію». У астрономів умови не такі вже й комфортні. Зате реальні, так би мовити, без прикрас. В цьому й полягає інтерактивність музею, що переносить нас у відкрите небо (дах відкривається!). Однією з вимог навіть у найкращих обсерваторіях світу є відсутність опалення у будь-яку пору року.

    Тут дуже багато фотографій, документів, рукописів і різних приладів.

    - Ось прилад, якого ви ніде не побачите, - звертається до нас Лілія Вікторівна. - Це геодезичний прилад, з яким їздив в експедицію до Західного Сибіру ще в першій половині XIX ст. наш перший директор, професор Василь Федоров. Так званий ртутний рівень. За допомогою краплини ртуті, яка мала стояти в центрі «тарілки», визначали точку горизонту поверхні. Німецька фірма-виробник і досі існує та виготовляє сучасні навігаційні прилади.

    Сьогодні є різні прилади для вимірювання вологості - електромеханічні, електронні тощо. А от у XIX ст. виміряли вологість для розрахунків стану атмосфери за допомогою людської волосинки. Вона при зміні вологості змінювала свою довжину, - не перестає дивувати нас наша співрозмовниця.

    У нас на військовому інструменті, який називається кінофототеодоліт, вчені спостерігали за супутниками Землі. Це великий фотоапарат, який рухається і обертається по азимуту та висоті одночасно. Кадри знімаються в режимі кіно, бо «утримати» об’єкт за час зйомки у звичайному режимі буває неможливо.

    Далі з Лілією Вікторівною ми проходимо до прохолодної зали, де працювали астрономи. Для того, щоб створити карту поверхні землі за зорями за допомогою визначення широти та довготи, мандрівний астроном Федоров 4,5 роки возив за собою на спеціальному візку доволі громіздкі прилади.

    - О, а це я знаю що. Друшляк! - вигукнула я, підійшовши до знайомого інструменту.

    - Ні, - посміхаючись відповіла директорка музею. - Цей «друшляк» з маленькими отворами називається фотометр. Він фіксував, як змінюється освітлення неба під час сонячного затемнення.

    Далі наш погляд зупиняється на, як виявилось, найціннішому телескопі, який називається меридіанне коло. Воно встановлене в обсерваторії у 1872 р., два рази евакуювався, під час першої світової війни - до Саратова, а другий раз - до Свердловська. Виготовлений цей інструмент був у Гамбурзі фірмою братів Репсольдів. Кожна обсерваторія в XIX ст., яка мала такий прилад, вважалась досить серйозною та фундаментальною з наукової точки зору. Особливість цього кола полягає у тому, що воно закріплене у напрямку меридіана. Вірніше міні-меридіана - місця, де точно визначено довготу. Тож саме тут проходить Київський меридіан. Співробітниками музею за власний кошт встановлено табличку (на фото). У 1845 р. В. Федоровим було точно визначено координати Київського меридіана. Зверніть увагу, задовго до впровадження, так званого, нульового, або як і ще його називають Грінвіцького меридіану.

    Цікаво, що саме поява міжнародного залізничного сполучення сприяла запровадженню нульового меридіана.

    Відчути себе справжнім астрономом можна, чекаючи, коли Земля і телескоп стануть так, що буде видно зорі. А якщо років з десять спостерігати, то можна визначити, у якому напрямку рухається та чи інша зірка.

    Чи знаєте ви, що астрономи не лише бачать зорі, вони їх і чують? Так. Є в астрономії як науці сестра, що має назву радіоастрономія. Саме вона вчить відчути звук і далі знайти його місце. Свого часу такі спостереження були досить активними.

    …До 1917 р. у приміщенні обсерваторії проходили засідання гуртка «Просвіта», тут відбувалися інтелектуальні вечірки, читали свої твори відомі фантасти. Сьогодні музей виставляє свої експозиції по частинах, не цурається допомоги відвідувачів: хто допоможе шафами, хтось - папером, хтось - вітринами. «Іноземці у захваті від того, що тут є справжні артифакти», - ділиться думками Лілія Вікторівна, поглядаючи на віник для зняття павутиння з меридіанного круга. Отим би віником, подумалось, зняти б павутиння з мізків тих, хто відповідає «за певні адміністративні труднощі»?!...

    А ми йдемо далі. В будиночку без вікон і дверей розміщено незвичний безтрубний телескоп - горизонтальний сонячний зі спектрографом. В абсолютно темній кімнаті сонячне світло за допомогою спеціальних пристроїв розкладається на безліч тонесеньких різнокольорових смужок. Саме по ним фахівці можуть розповісти, в якому стані сьогодні Сонце, якої сили магнітні бурі там відбуваються, коли вони можуть досягнути Землі. У самому великому павільйоні, який до речі спроектував і збудував ще у 1862 р. відомий київський архітектор Олександр Вікентійович Беретті, відомий киянам за будівлями так званого Жовтневого палацу, Володимирського собору тощо, (1895 р.) і зберігається ручної роботи найбільший діючий телескоп.

    Купол відкривається. В очікуванні змін.

    Валентина КОЛЯДА, Фото з архіву редакції та з інтернету
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05