РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 21 (31 травня 2013) 

  • «НАДО ДОБИТЬСЯ ТОГО». АЛЕ ЯК?

    Колись телевізор нагадував: «Нас - 50 мільйонів». Тепер уже не нагадує - цифра значно менша. Тобто, м’яко кажучи, демографічна ситуація погіршилася. За більш різкою оцінкою, «повний абзац» наближається так швидко, що через п’ятдесят років буде тридцять.


    Мати-героїня, квитковий касир станції Хутір Михайлівський Віра Михайлівна Макаренко.

    ПРИЧИН ДЛЯ ЗМЕНШЕННЯ ЧИСЛА НАСЕЛЕННЯ НАЗИВАЮТЬ БАГАТО. Наприклад, даються взнаки великі людські втрати минулого століття. Тільки під час Другої світової війни українців загинуло чотирнадцять мільйонів. Пізніше мало місце таке явище, як міграція, коли молодь їхала освоювати безкрайні простори Сибіру. Узяти хоч би БАМ. Сотні моїх ровесників із Конотопа, переважно залізничників за фахом, будували магістраль, а потім залишилися на ній працювати. На показник народонаселення впливав період змін дев’яностих. Саме тоді стали масово закривати дитсадки. І захопилися оптимізацією настільки, що нині утворюються черги - аби дитина потрапила у дитсадок, треба записати її відразу після народження. А то і до...

    Словом, біда, процес негативний. А вихід один: щоб подолати демографічну кризу, у кожній родині має бути не менше трьох дітей. У сусідній державі, до речі, така ж проблема. Олександр Лукашенко, їхній президент, сказав відверто: «У нас один, полтора (курс. - ред.), максимум, два ребёнка в семье. Надо добиться того, чтобы каждая семья имела как минимум троих детей, тогда будет определенный прирост».

    Мені подобаються слова «надо добиться того…». Я теж знаю, що, як у народі кажуть, треба саджати капусту і лелек розводити. Але про які ударні темпи мова, коли то голова болить, то на роботі стомилася? А без другої половини, самі розумієте, тут не обійтися. Всевишній, створивши людину такою досконалою, наділив її складним механізмом відтворення. Вегетативним способом було б краще? Хай Господь милує!

    Треба сказати, держава багатодітність заохочує. Законами передбачено, що великі родини мають пільги й допомогу. Та бебі-буму в Україні не було, немає й не передбачається. На відому капустяну грядку переважаюча більшість українських сімей за репродуктивний сезон ходить раз, від сили - двічі. Чому?

    Раціоналіст відповість, що на народжуваність впливає рівень благополуччя. Коли є житло, їжа й одяг, ніщо не заважає примножувати рід. Але в багатій Європі багатодітність на стала масовим явищем. Навпаки, у країнах, де ростуть банани й табунами ходять слони, демографічна проблема відсутня. Тоді…

    КРАМОЛЬНА ДУМКА, ОДНАЧЕ. Та з огляду на теперішні українські реалії, не така вже й фантастична. Але великі родини в державі ще є. За даними Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту України, трохи більше двохсот тисяч. Правда, такими уже вважаються трьохдітні. І ще одна промовиста деталь - дослідники із цього відомства констатували, що рівень бідності багатодітних родин прямо пропорційний кількості дітей. Висновок зроблено п’ять років тому, але не буду стверджувати, що після покращення ситуація змінилася.

    У КОНОТОПІ БАГАТОДІТНІ БАТЬКИ ТЕЖ Є. Першість належить ромам. Але тут діють свої глибокі національні традиції. Далі йдуть сім’ї, де поведінку визначають релігійні переконання. Середовище до певної міри теж замкнене. Та й відповідь передбачувана: «Так Господь дав». А хотілося знайти родину просту, звичайну, не обтяжену ні національними, ні релігійними умовами. Аж тут допоміг випадок. Дізнаюся, що на станції Хутір Михайлівський скривдили двох жінок: їм, залізничницям і матерям-героїням, не виплатили, як це передбачено колективним договором, матеріальну винагороду. Комусь здалося, що медаль «Мати-героїня» не державна відзнака, а так собі - цяцька із лотка на базарі. Тож треба їхати кореспондентові. До речі, ця прикра помилка після втручання теркому профспілки була негайно виправлена і гроші виплачені.

    Віру Михайлівну Макаренко в Хуторі знають - вона квитковий касир із 26-літнім стажем. Тож довго шукати не довелося. У розмові намагаюся бути делікатним й не лізти глибоко в душу. Прошу лиш розповісти про дітей. Найстарший син у сім’ї Віри Михайлівни та Анатолія Васильовича Макаренків - Сергій. Він народився у 1984 р. На рік молодший від нього Василь. Він працює складачем поїздів на станції. Олександр закінчив училище в Шостці. Електрик, але роботи вдома не знайшов. Юлія навчалася в Новгороді-Сіверському. Вона фахівець із бухгалтерського обліку та фінансів. Наймолодша Анна - перукар. Усі вони, крім Сергія, живуть із батьками.

    ВІРА МИХАЙЛІВНА ВЖЕ БАБУСЯ. У сім’ї старшого сина народилися Віталій та Владислав. Як жили? Як вчилися? «Жили, як і всі, - відповідає. - Дитсадок, школа… Хлопці допомагали господареві, тягнулися до техніки, дочки більше зі мною. Важко, звичайно, було. Але й тепер не легше…»

    Не легше, бо болить материне серце, що немає у дітей постійної роботи. Ось так слово до слова - та й розговорилися. Є в Макаренків господарство. Бо як із такою сім’єю без городу, курей та поросят?! Навіть Майка є - кобила, що дісталася Анатолію Васильовичу, як я зрозумів, після розподілу колгоспного майна. Нині Анатолій Макаренко працює трактористом у Бахмацькій дистанції захисних лісонасаджень.

    ЗАПИТУЮ ПРО ДОПОМОГУ ВІД ДЕРЖАВИ, ВІД ЗАЛІЗНИЦІ… Погоджується Віра Михайлівна - допомагали. Та найбільша підтримка була від батьків багатодітного подружжя. А ще вдячна жінка колективу станції: «Коли треба, завжди виручали».

    А тоді ще раз у роздумах Віри Михайлівни вихопилося слово «господар». У Конотопі так не говорять. Можуть сказати просто - «чоловік». А між цими словами, погодьтеся, велика різниця. Й один з наріжних каменів великих родин у минулому, як стверджують науковці, полягав, нехай мене пробачать феміністки, в домінуючій ролі мужа. Його завдання, без жартів, звичайно, приносити додому мамонтів і справедливо ділити здобич між усіма членами родини, бути суддею, авторитетом. Жінці залишалася хата та діти.

    Другим каменем була праця. Уже змалечку діти привчалися до роботи. Як тут не згадати заклик геніального Довженка? «Любіть працю на землі!»

    А ще в основі багатодітності - повага один до одного і до людей. Відгомін цього можна почути у селах, де до батьків і старших ще шанобливо звертаються на «ви».

    Підсумувати, як «надо добиться того»? Будь ласка. Любов і праця. Коли це матимемо, діти будуть. Але поспішаймо - життя коротке.

    Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05