РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 19 (17 травня 2013) 

  • Леся ДРОФА: «У медицину повинна іти тільки та людина, якій Богом дано на всі сто відсотків оволодіти секретами професії»

    Спочатку про сумне. Події біля приватної клініки з іноземною назвою, що у перекладі з англійської звучить як «Здоров’я та щастя», сколихнули країну. Анатолія П. пораненим було знайдено в Києві, на вулиці Саксаганського. Через дорогу від місця пригоди розташовано саме ту клініку, про яку йде мова. Майже тридцять хвилин перехожі не могли докликатися лікарів з медичного закладу. Відмову у медичній допомозі співробітники вмотивували «прийомом за попереднім записом» та зайнятістю медиків. І пів години не минуло, повідомляють вітчизняні ЗМІ, як з клініки все ж таки вийшов лікар, та вже було запізно. Наразі столична міліція відкрила карне провадження щодо клініки із двома англійськими «Н» на фірмовій вивісці за статтею 139 ч.2 КК України «Ненадання допомоги хворому медичним працівником».

    І от тепер мимоволі задумаєшся - чи допоможуть тобі лікарі у важку хвилину? А чому взагалі така трагедія сталася? На ці та інші питання разом із кореспондентом «Рабочего слова» намагалася знайти відповідь Леся ДРОФА, головний лікар Дорожньої клінічної лікарні №2.

    «В принципі, дії працівників приватної клініки я не можу осуджувати, тому що не була на місці події і ніколи не відвідувала той заклад. Також не варто наголошувати на клятві, що дає лікар при вступі до професії. Кажуть, в Європі медики взагалі не дають клятву Гіппократа, але у нас така традиція існує і вона підтримується у суспільстві. Тут важливіше ось що: якщо людина вирішила бути медиком, незалежно якого рівня - лікар, медсестра і, навіть, санітарка - вона повинна виконувати своє фахове завдання. Тобто, перш за все в медичній професії - це людяність і добре відношення до дорученої справи. Якщо сталася така трагедія і поряд була клініка, приватна вона чи державна, треба було вийти та подивитись що з людиною, надати першу допомогу.

    Трапляються нещасні випадки і коло нашої лікарні. Взнаки дається особливе місце розташування будівлі ДОБ-2 - поряд проходить Повітрофлотський проспект. Поруч із нами є дуже не зручний пішохідний перехід - і дня не буває, щоб там не сталося якогось ДТП. Спеціалісти, які працюють у приймальному відділенні, якщо можна так висловитися, вже звикли: лише почують крик, скрегіт машин - вже знають, що сталася дорожня пригода, і вибігають на допомогу. Ми ніколи не беремо до уваги, ніч це чи свята. У нас немає ні травмпункту, ні відділення хірургії, але ж можна принаймні змити з людини кров, оглянути ушкодження та перебинтувати! По-різному буває - на каталках чи носилках везуть-несуть, відомі випадки, коли й потерпілий самотужки може піднятися на ноги. Ми надаємо першу допомогу, яку тільки можемо, викликаємо міліцію та «швидку». Але ж моральна сторона питання важливіша!

    Мені й самій, буває, зустрічаються такі випадки - декілька днів тому спускалася до підземного переходу. Бачу: лежить чоловік, досить нормально одягнений, не брудний. Ніхто ж не знає, що я лікар, але сумління-то є! Іду я і молода пара - ми перезирнулись і нахилились до чоловіка. Від нього повіяло запахом горілки, і все нам стало ясно. Але, якби й справді чоловік потребував медичної допомоги?

    На жаль, зараз такі часи, що люди проходять повз тих, хто потребує на справжню допомогу. Он нещодавно мого знайомого лікаря-онколога побили та залишили лежати в переході. Картина відома: перехожі проходять повз постраждалого. Наче враз осліпли. Але, слава Богу, підійшов-таки чоловік, теж медик, хірург. Вчасно встигли надати допомогу, прооперували, зараз із моїм знайомим все гаразд.

    До чого я веду - на жаль, приходиться констатувати: люди стали черствішими. Парадокс - усім потрібно нагадувати, щоб озирались навколо та були уважнішими до ближніх, а особливо - це стосується лікарів. Переконана у тому, що в медицину має іти лише та людина, якій Богом дано на всі сто відсотків оволодіти секретами професії. І головне - мати загартований характер. Бо медицина - це і сльози, і радість. Усілякі життєві моменти бувають. Залишається лише набиратися терпіння та вміння розмовляти».

    Після розмови із Лесею Богданівною вирішила не «рекламувати» зайвий раз ту злощасну клініку з київської вулиці Саксаганського. Краще побажаємо читачам не забувати про людяність. Щоразу, проходячи повз людину, якій, хай там як, потрібна допомога, все ж таки зупиніться. Можливо, от так колись не пройдуть і повз вас, коли допомога буде конче необхідною...

    Набувши професії лікаря та усвідомивши важливість обов’язків, що покладаються на мене, в присутності моїх учителів і колег урочисто клянусь:

    Усі знання, сили та вміння віддавати справі охорони і поліпшення здоров’я людини, лікуванню і запобіганню захворюванням, надавати медичну допомогу всім, хто її потребує.

    Олена МИКИТЕНКО
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05