РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 10 (11 березня 2013) 

  • У ЧАСИ випробувань, на хвилях ТРІУМФУ

    Під час нещодавнього відвідання Вінницького краєзнавчого музею звернув увагу на фотографію жінки, під якою зроблено підпис: «Олена Миронівна ЧУХНЮК - старший машиніст паровозної колони №4 особливого резерву НКШС СРСР, бригадир комплексної бригади паровоза «Эм 723-88»; одна із трьох залізничниць, які були першими удостоєні звання «Герой Соціалістичної Праці».


    ЗАРАДИ ЖИТТЯ НА ЗЕМЛІ

    Хто ж вона, ця Героїня? Що пов’язує її із Подільським краєм?

    Із матеріалів, які зберігаються в музеї, дізнався, що народилась Олена Чухнюк 12 березня 1917 р. у с. Дяківка Бершадського району на Вінниччині. Та спочатку про користь залізничних видань. Якось прочитала дівчина в газеті статтю москвички-ініціаторки руху жінок-машиністів на сталевих магістралях колишнього СРСР Зінаїди Троїцької - першої жінки-машиніста локомотива. У неї одразу зародилась мрія - навчитися водити поїзди, хоч паровоз бачила лише здаля. Проте, після навчання у школі, 1938 р. вона переїхала з рідного села до Білорусії. У Гомелі закінчила курси на помічника машиніста паровоза, а згодом, набувши кваліфікації, працювала машиністом: водила великовантажні поїзди на Оршу, Могильов…

    Доля пропонувала власні маршрути. На станції Чернігів, куди вона разом із бригадою привела ешелон, з репродуктора почула страшне слово: «війна». Перше бойове хрещення Олени Чухнюк було в Гомелі. У місті уже вибухали снаряди - ворог вийшов на його околиці. А на станцію падали бомби. Та і за таких умов вона вивела поїзд із людьми та цінним вантажем. Після цього були нові рейси на Гомель, Єлецьк, Москву і у зворотному напрямку. На захід колишнього СРСР доправляла військові підрозділи, бойову техніку, боєприпаси. А на схід - евакуйованих, обладнання із демонтованих підприємств.

    Влітку 1942 р. 25-річна Олену Чухнюк було призначено старшим машиністом у щойно створену на ст. Москва-Київська паровозну колону №4 особливого резерву НКШС СРСР. До її складу цієї колони входило 30 паровозів, на кожному із яких постійно працювало по дві бригади. Для цього до локомотива було причеплено невеликий вагон - «будинок на колесах» для відпочинку у вільний від роботи час. Олена Миронівна очолювала команду паровоза «Эм 723-88», яка включала дві паровозні бригади. Невдовзі цю команду відрядили під Сталінград.

    ПОЇЗД ВСЕ-ТАКИ ПРИЙШОВ У СТАЛІНГРАД

    Про подальшу долю нашої землячки дізнаюсь із книги «Герои стальных магистралей. 1941-1945» (Москва. 2000). В ній, зокрема, зазначено: «...Первый рейс ответственный - к Сталинграду. Именно там разворачивались главные события, туда и нужно было подвезти технику, боеприпасы, бойцов. На станции Петров Вал их осторожно приняли на путь, где уже стоял добрый десяток пустых вагонов. Эта небольшая станция была забита составами до отказа. Из стоявших на соседнем пути вагонов слышались стоны раненых.

    Издали донеслось тревожное: «Воздух!» Самолётов ещё не было видно, но с каждой минутой всё явственнее слышался прерывистый гул моторов.

    По опыту поездок ещё в 1941 г. под Москвой Елена знала, что будет дальше. Через несколько минут с солнечной стороны, чтобы небесное светило ослепило зенитчиков, появятся самолёты с чёрными крестами. Они будут переваливаться через крыло и с рёвом пикировать на станцию, чтобы в клочья разнести стоящие здесь поезда. Вой моторов, падающих бомб и грохот разрывов оглушат, придавят к земле. И горе тому, кто не сможет найти канавку, старую воронку, не успеет забраться в неё и прижаться к нагретой солнцем земле - единственной защитнице на этой не прикрытой ни зенитками, ни авиацией станции. Инстинктивно Елена стала осматриваться, ища подходящее убежище. Но тут взгляд её упал на собственный поезд. Кто-кто, а она хорошо знала, что в нём тридцать восемь вагонов, загруженных авиационными бомбами. И если хоть в один из них попадет вражеская бомба, то не останется тут ни путей, ни тех вагонов, что стоят с ранеными - беспомощными людьми, которые надеются попасть в госпиталь и выздороветь. Да и сама она вряд ли уцелеет, спрятавшись в соседнем кювете.

    Ну а если и уцелеет, то как будет смотреть в глаза людям, думая, что могла попытаться предотвратить беду и не сделала этого?

    «На перегон! Скорее на перегон!» - возникло решение у девушки. Там тоже, конечно, могут разбомбить эшелон, и от него останется лишь большая воронка. Но зато уцелеют станция, другие эшелоны, уцелеют уже получившие свою долю страданий солдаты…

    Занятая своими делами, машинист не обращала внимания на вой самолётов, на разрывы первой серии бомб. Но фашисты заметили движение поезда, и три стервятника ринулись за эшелоном. Елена хорошо понимала ситуацию, а все же надеялась обмануть. Она ещё увеличила скорость. К тому моменту, когда «юнкерсы» легли на боевой курс, станция осталась уже позади.

    «Теперь только бы не прозевать, когда начнут пикировать», - подумала девушка. И высунувшись из окна кабины, внимательно наблюдала за самолётами. Вот первый, накренившись, ринулся в пике. В тот же момент она начала тормозить. Как гасла скорость, было сразу заметно по группе пустых вагонов, что отцепилась и побежала впереди паровоза. Просвет всё увеличивался, пока вагоны не исчезли за поворотом. Поезд уже еле двигался в попавшейся на счастье выемке, когда впереди послышались разрывы. Это самолеты бомбили ушедшие порожние вагоны. Стремясь прервать движение по линии, они зашли ещё раз, но, так ничего и не добившись, улетели.

    Ещё не раз попадала Елена с очередными поездами под бомбежки и на перегонах, и на станциях. Порой казалось - всё, не уйти, но она всегда боролась до конца, помня главное правило: «Если можешь, не стой на месте, двигайся, меняй скорость, сбивай врага с толку».

    ІЗ БУДКИ МАШИНІСТА - В ІНЖЕНЕРИ ДО МІНІСТЕРСТВА

    Наприкінці 1943 р. комплексну бригаду Олени Чухнюк було переправлено на Північно-Печорську залізницю, якою на той час не встигали вивозити кам’яне вугілля, вкрай необхідне для металургії та залізничного транспорту.

    Від лютих морозів, які сягали 50 градусів, замерзало мастило у буксах колісних пар. Тому при найменшій зупинці поїзд уже важко було зрушити з місця навіть потужним локомотивом, здавалось, і він примерзав до рейок.

    За таких умов Олена Миронівна, підтримана членами бригади, вирішила організувати швидкісний рух «вугільним» маршрутом. До цього доволі ґрунтовно підготувались - утеплили усі складові паровоза, зокрема войлоком - мастилопровід, брезентом - будку тощо. І одного дня дівчина-машиніст провела великоваговий поїзд з вугіллям за 11 годин, скоротивши час на доправлення вантажу більш ніж втричі. Її приклад перейняли й інші колеги.

    Повернувшись на залізниці Центру, четверта колона забезпечувала Курський напрямок. В її складі бригада Олени Чухнюк обслуговувала дільниці на маршрутах Брянськ - Хутір-Михайлівський - Унеча - Сухінічі. А згодом й дільниці Південно-Західної залізниці: Київ - Козятин - Жмеринка. З просуванням радянських військ усе далі на захід, четверта колона працювала й на Львівській залізниці. Олена Миронівна доправляла ешелони до Тернополя, Гусятина, Львова, Перемишля… Однак це вже було пізніше.

    Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1943 р. «За особливі заслуги при забезпеченні перевезень для фронту і за видатні досягнення у відновлення залізничного транспорту за умов війського часу» Чухнюк Олені Миронівні присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці із врученням ордена Леніна та золотої медалі «Серп і Молот» (№92).

    Після війни Олена Миронівна отримала освіту у Московському електромеханічному інституті інженерів транспорту. Після цього її було призначено на роботу в Міністерство шляхів сполучення СРСР. У 1981 р. вийшла на пенсію з посади старшого інженера технічного відділу Міністерства шляхів сполучення СРСР. Перебуваючи на заслуженому відпочинку, стала активним членом Центральної ради ветеранів залізничного транспорту. А 9 травня 1999 р. вона особисто привела на Поклонну гору, до меморіалу Великої Перемоги, спеціальний поїзд із ветеранами-залізничниками.

    12 березня 2002 р., в день 85-річчя Олени Миронівни, її іменем назвали електропоїзд «ЕТ2М-045» Октябрської залізниці, а в лютому 2007 р., напередодні 90-річчя Героїні, дизель-поїзд «ДР1Б-505 локомотивного депо ст. Гомель Білоруської залізниці отримав назву «Олена Чухнюк». А на батьківщині ім’я славетної землячки увічнено у Вінницькому краєзнавчому музеї. Так відзначені заслуги однієї із не багатьох, але видатних, жінок-машиністів паровоза. На сьогодні, як свідчить офіційний сайт управління Таганського району м. Москви, О.В. Чухнюк є почесною громадянкою цього району.

    Вона прожила велике, повне яскравих подій життя. Якщо говорити про долю,то вона не випадково виявилась благоприйнятною для цієї Жінки. О. Чухнюк багато і цілеспрямовано працювала на благо галузі та країни, в якій народилася. Із нею була у тяжкі часи та в період тріумфу.


    Никифор ЛИСИЦЯ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05