РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 10 (11 березня 2013) 

  • Зірки на подружньому небосхилі

    Існує чимало залізничних родин, в яких загальний трудовий стаж усіх їх членів (від дідів до онуків, правнуків) сягає двох, трьох, а то і чотирьох сотень років. До таких належить й родина ЗАЇЧКО, в якої загальний трудовий стаж понад 300 років. Але подружжя Володимира та Марії Заїчко претендує і на своєрідний рекорд. Удвох вони пропрацювали на залізниці рівно 90 років. Погодьтесь, це немало.

    НАРОДИЛИСЬ ОБОЄ В СЕЛІ КОЗЯТИНІ, яке на сьогодні майже злилось із однойменним містом. Володимир - у родині залізничників, а Марія - у селянській родині. Разом навчались в одній школі, дружили з дитинства. А їх юнацтво прийшлось на важкі повоєнні роки. Тому після семирічки довелось залишити навчання і заробляти собі на шматок хліба та й допомагати родинам.


    Володимир після навчання на курсах механізаторів сів на трактор і працював у рідному колгоспі. А от Марія у п’ятнадцятирічному віці пішла працювати на залізницю. Призначили її списувальницею вагонів. Існувала колись така посада. А робота полягала в тому, що, коли вантажний поїзд прибував на станцію для сортування, вона проходила міжпуттям і записувала номер кожного вагона та інші дані стосовно вантажу, подальшого напрямку руху тощо. Робота ніби не складна, однак виконувати її необхідно було і вдень, і вночі, за будь-якої погоди та й кожної пори року. Цією справою дівчина займалась три роки, аж поки 1960 р. вона не стала повнолітньою і тоді її призначили оператором при черговому ст. Козятин. Нова робота була значно відповідальнішою. Та і з нею Марія успішно справлялась.

    А Володимир, також досягнувши повноліття, направився на службу до війська. На той час між ними дитяча дружба уже переросла у кохання. Марія пообіцяла новобранцю, що дочекається його повернення. Сотні поштових листів відправлялись із Козятина до міста Балашове, де в авіаційній частині служив солдат, а згодом - сержант Заїчко. Не менше їх надходило і за зворотною адресою. Це листування затяглось на довгих шість років. Такою була служба, під час якої Володимир дослужився до лейтенанта, поступив на навчання до місцевого педагогічного інституту, але потрапив під скорочення. Лише на початку 1963 р. у змучених довгою розлукою молодих людей з’явилась можливість зустрітись. Після неї вони вирішили уже ніколи надовго не розлучатись і через пару тижнів одружились.

    ЩОБ ОБЛАШТУВАТИ ПОДАЛЬШЕ СІМЕЙНЕ життя, молоде подружжя перебралось до Вінниці. Володимир перевівся на навчання до педагогічного інституту. А Марія почала працювати знову оператором, але при черговому ст. Вінниця. На цій посаді вона трудилась аж до 2001 р., навіть після виходу на пенсію. Її загальний трудовий стаж склав аж 42 роки.

    Володимир Прокопович свій залізничний стаж почав відраховувати лише з 1965 р., коли перевівся на заочну форму навчання у педінституті і прийшов працювати лаборантом до Вінницького технікуму залізничного транспорту, який був підпорядкований Південно-Західній залізниці.

    - Після завершення навчання у вузі, - пригадує Володимир Заїчко, - мене призначили завідувачем навчальними майстернями. - Щоправда, їх на той час ще не було. Навчання проводили у майстернях Вінницької дистанції колії і, одночасно, зводили приміщення для своїх. Тож довелось займатись й будівництвом. На той час, коли ми перебували під опікою столичної магістралі, робити це було набагато легше, ніж у наш час. Незабаром у нас з’явились токарний, слюсарний, столярний, електромонтажний цехи та майстерня з електричними інструментами для виконання робіт на залізничній колії. У них проводили навчання. Певні заняття, за програмою, проводив і я.

    ТАК РОЗПОЧАЛАСЬ ЙОГО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА. Триває вона й донині. Свого часу Володимир Прокопович очолював навчальне відділення, обіймав посаду заступника директора з навчально-виробничої роботи. Його працю відзначено галузевими нагородами - знаками «Почесному залізничнику», «Ветеран праці», медаллю «За розбудову Південно-Західної залізниці» тощо. Та найбільшою гордістю для педагога є його випускники. Багато із них обіймають відповідальні посади у нашій галузі. Серед них: Є. ЮРКОВСЬКИЙ - перший заступник начальника головного управління колійного господарства Укрзалізниці, О. ВІННІЧУК - начальник Українського центру механізації колійних робіт Укрзалізниці, В. БОГІНСЬКИЙ - заступник начальника Жмеринської дирекції залізничних перевезень, В. КРУПСЬКИЙ - начальник колійної машинної станції №79 у Жмеринці, І. КРАЙНІК - колишній начальник цієї ж станції, В. КРАЙНІК - головний інженер Центру механізації колійних робіт Південно-Західної залізниці, М. ПОДОЛЯН - головний інженер Вінницької дистанції колії. Цей перелік можна продовжувати, адже за 48 років, які ветеран віддав підготовці залізничних кадрів, «через його руки» пройшла не одна тисяча студентів. Вчив він у свій час і нинішніх колег. А це й директор Вінницького транспортного коледжу М. ФАЛІШТИНСЬКИЙ, його заступник О. ПЕЧЕНЮК, завідувачі відділеннями - П. ЧЕРНАТА, М. ТКАЧУК, Анатолій ПОПОВ, завідувач навчальними майстернями А. ГРАБОВСЬКИЙ, викладачі - К. КАРНАУХ, В. ЯРЕМЧУК, В. ТАРНАВСЬКИЙ, М. ПОЛІЩУК.

    Володимир Прокопович уже подумує про вихід на відпочинок. Які плани? За власним проектом та власноруч уже збудував дачу, але живе сьогоденням та й майбутнім навчального закладу. Окрім викладацької, займається й громадською роботою, очолює раду ветеранів коледжу.

    А от Марія Петрівна уже тривалий час на заслуженому відпочинку. Втім, відпочинок у неї відносний. З ранньої весни і до пізньої осені вона трудиться на дачній ділянці, більша частина якої засаджена квітами. Найбільша її гордість - троянди. Майже сто різновидів цих прекрасних квітів милують око кожного, хто завітає на цю дачу. А гостей тут буває чимало. Навідуються колеги, друзі. Усіх їх гостинно зустрічають господарі, пригощають вирощеними на ділянці овочами, ягодами, фруктами. Під час таких частувань виникають розмови із спогадами про пережите. А згадати є що. І не лише Володимиру Прокоповичу, а й Марії Петрівні. Вона під час своєї тривалої роботи на залізниці хоч і зірок з неба не знімала, але трудилась самовіддано, жодного порушення, яке б привело до небажаних наслідків, не допустила. За добросовісну працю часто заохочувалась керівництвом залізниці та станції. Тож трудове життя у подружжя Заїчко вийшло вдалим і ознаменувалось славним 90-річним ювілеєм. Однак цими днями вони відзначають ще один ювілей - золоте весілля. Виповнюється рівно 50 років, як вони одружились. І сімейне життя у них теж вдале. Виростили двох доньок, підростає й онука. Ось вони справжні зірки на подружньому небосхилі. Та хай щастить їм і надалі!


    Фото автора

    Никифор ЛИСИЦЯ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05