РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 8 (22 лютого 2013) 

  • Життєві обрії Петра КУРИЛА

    Неначе в кінострічці, прокручуються в спогадах ветерана Петра Марковича Курила найяскравіші епізоди з його дев'яностолітнього, насиченого вікопомними подіями, життя. В цій барвистій панорамі світлі картини перемежовуються з темними, радість із сумом. Назавжди запала в серце ветерана мала батьківщина - мальовниче село Вишеньки Бориспільського району Київської області, де промайнуло дитинство й звідки почався шлях у велике життя.

    Та невдовзі блакитне небо над головою юнака вкрила чорна хмара. Після закінчення Київського технікуму залізничного транспорту, тільки-но почав працювати будівельним майстром на Вінницькій залізниці, як на ст. Старокостянтинів почув по радіо промову голови Радянського уряду В. Молотова про початок війни. А із її жахами вперше стикнувся на ст. Вінниця, коли господарський поїзд із робітниками-колійниками розтерзали фашистські стерв’ятники.

    - Досі бентежить пам’ять розпач молодого мастильника вагонів, якому бомбою відірвало ногу. І як сам, пересилюючи жах, поквапився надати нещасному першу допомогу, - розповідає ветеран.

    …Військові шляхи привели Петра до піхотного училища в місті Вельську Архангельської області, звідки після короткого навчального курсу з лейтенантськими погонами потрапив на Ленінградський фронт. А хіба можна забути легендарну «дорогу життя» в оточене місто на Неві через Ладозьке озеро? Тридцять кілометрів сніговим коридором у тріскучий мороз на вантажівці ЗІС-5, що везла перемерзлу картоплю голодним людям. Понад два роки - у складі 260-го стрілецького полку 168-ої стрілецької дивізії Приморської оперативної групи на Оренбаумському плацдармі. Тоді Петро Курило тримав оборону від натисків оскаженілого ворога. І вже, коли облогу було прорвано, в червні 1944-го молодого офіцера було направлено у розпорядження прикордонних військ Ленінградського округу.

    Подальшу військову службу продовжив офіцером штабу прикордонного загону в місті Виборгу. Там після війни одружився на Євгенії Іванівні, яка працювала лікарем-невропатологом гарнізонної лікарні, була учасницею війни. Невдовзі народилися дві дочки: Тетяна і Олена. Та за станом здоров’я довелося залишити прикордонну службу і повернутися в Україну, де розпочався новий етап життя - залізничний.

    Перша посада Петра Марковича - старший інженер технічного відділу Коростенського відділка. Без відриву від виробництва закінчив Московський інститут інженерів залізничного транспорту за фахом інженер-будівельник. Потім довелося працювати заступником начальника Коростенської дистанції колії, начальником Коростенського і Київського будуправлінь «Дорбудтресту» Південно-Західної, заступником начальника відділу капітальних вкладень, звідки й вийшов на пенсію в 1989-му р.

    Із задоволенням згадує Петро Маркович своїх колишніх колег-залізничників. Добрі стосунки склалися в нього з начальником Коростенського відділка Йосипом Дьячковим, людиною незаперечного авторитету серед залізничників. Саме через нього познайомився з начальником залізниці Петром Кривоносом. Сталося так, що якось під час весняного об’їзду коростенці запросили Петра Федоровича на нещодавно відремонтований стадіон «Локомотив», де проходив футбольний матч між коростенськими і шепетівськими залізничниками. Під час цього матчу і відбулося спілкування Петра Курила з Петром Кривоносом. І, мабуть, заслужив довіру Петро Маркович у начальника залізниці, адже під час осіннього об’їзду запропонував посаду начальника Київського будівельного управління.

    Був Петро Маркович у дружніх стосунках і з Борисом Степановичем Олійником. Коли останній очолював Конотопський відділок, Петро Маркович запропонував йому організувати на відділку будівельне управління. Так з’явився у Конотопі новий підрозділ.

    - Петро Кривонос і Борис Олійник - видатні керівники залізниці, - наголошує ветеран, - були людьми різної вдачі. Але що їх єднало - це турбота і піклування про ветеранів, прагнення допомогти їм, не залишити сам на сам зі своїми негараздами. Дуже добре, що ті традиції поширюються й живуть досі.

    Анатолій РОМАНОВ, Фото Сергія ГУКА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05