РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 8 (22 лютого 2013) 

  • Рік до року – вік

    Загальний трудовий стаж сім’ї Кримських на залізниці вже перетнув сто років. Першим із династії почав працювати у 1952 р. на залізничній станції у колишньому східносибірському місті Заярськ Григорій Кримський.

    Григорій Стахович Кримський народився у 1935 р. на Хмельниччині у селянській сім’ї. Він з того покоління, чиє дитинство припало на Велику Вітчизняну. І хоч був тоді малим, та пережите й досі пам’ятає. Батько пішов на фронт і з війни вже не повернуся. Мама, тяжко працюючи, виховувала трьох дітей. Маленький Григорій ще змалечку знав, ким він хоче бути. Манили його далекі краї, залізнична колія та можливість побачити віддалені куточки Радянського Союзу, а це молодому юнаку могла дати професія залізничника чи військового. Доля розпорядилася таким чином, що наступні здобутки, пошуки кращого та вирішення проблем були пов’язані із залізничною галуззю.


    Григорій КРИМСЬКИЙ.

    У НАПРУЖЕНОМУ РИТМІ

    На той час було дуже знаменитим Жмеринське училище залізничників. Григорій, не роздумуючи довго, пішов туди навчатись, бо надзвичайно хотілося працювати на сталевій магістралі. Після закінчення одержав направлення на залізничну станцію Заярськ (Іркутська область у Росії), де працював оглядачем вагонів. Звідти юнака призвали до лав армії - проходив службу у Читинській області. Та туга за рідною Україною після звільнення із війська змусила його повернутися на Чернігівщину. Тут Григорій Стахович влаштувався на залізницю і почав трудитися на різних робочих посадах. Був колійником, оглядачем вагонів, черговим по станції, а з 1976 р. і наступні сімнадцять років працював начальником станції Неданчичі. На Чернігівщині доля звела його з майбутньою дружиною - Надією Максимівною. Тепер в сім’ї колишнього залізничника та фельдшера, які разом уже 54 років, окрім двох дітей, є четверо онуків та п’ятеро правнуків.


    Григорій Стахович та Надія Максимівна.

    Григорій Стахович та Надія Максимівна все своє життя звикли працювати. Для подружньої пари це стало нормальним ритмом життя. Робота буденна. Він - начальник станції, вона - сільський фельдшер. Разом дітей поставили на ноги, тепер онукам допомагають. Особливо було складно у 1986 р. Тоді залізниця була учасником усіх подій, пов’язаних з ліквідацією на Чорнобильській АЕС. Адже через Неданчичі йшли різні вантажі, а поруч - військовий гарнізон. Як там не є, але їх приклад став взірцем для їхніх дітей Володимира та Наталки.


    Володимир КРИМСЬКИЙ.

    Показово, що, коли п’ятирічного Володимира запитували, ким він хоче стати, той рішуче відповідав: «Машиністом». Тож закономірно, що він почав працювати на залізниці. З того часу, коли почав трудову біографію, пройшло тридцять років. Добре знає свою справу, принциповий, доброзичливий, завжди готовий прийти на допомогу. Володимир Григорович одержав диплом Київського технікуму залізничного транспорту. А розпочинав, як і більшість залізничників, із робітничих посад: технічний працівник на ст. Чернігів, потім - помічник складача поїздів, черговий по станціях Чернігів-Північний та на колишній ст. Жидиничі, а з 1998 р. і до сьогодні - начальник станції Славутич.


    Павло.

    ВИХОВАННЯ ЗМАЛЕЧКУ

    «Сімейний вибір трудового шляху, напевно, пов’язаний з тим, що у нас змалечку виховувалась повага до професії залізничника. Безумовно, щоб добре працювати, потрібні знання та досвід. Але головне тут, на моє переконання, - це відповідальність. Час змінює багато чого, сьогодні дещо інші вимоги до роботи залізничника, з’являються нові технології, але обов’язки залишаються незмінними - слово та діло мають бути в гармонії», - каже Володимир Кримський.


    Олена.

    Залізниця багато в чому допомогла нашому герою. І не тільки у досягненні професійних вершин. Вона не обійшла і його особистого життя. Саме тут зустрів він свою майбутню дружину. Відтоді сім’я і залізниця стали для нього нероздільні. Естафету батьків гідно переймають і продовжують діти. Син Павло працює черговим по станції, а до цього закінчив технікум, пізніше - Державний економіко-технологічний університет транспорту. Донька Олена - теж залізничниця і нині працює на станції Йолча та здобуває вищу освіту. Нещодавно Олена вийшла заміж і до родини Кримських додався ще один залізничник. Бо чоловік Олени - Олексій Голубчанський працює машиністом.

    - Дуже непросто всім зараз живеться, - продовжує Володимир Кримський. - Але за довгі роки роботи я вже не помічаю рядових труднощів. Розуміння того, що залізниця повинна функціонувати за будь-яких обставин, прийшло до мене з дитинства. Адже перед очима був живий приклад мого батька. Та й мої діти не жалкують, що прийшли на залізницю. Ми, звично, за родинним столом святкуємо День залізничника, Новий рік та й інші свята, і нам завжди є про що поговорити. Мій батько завжди цікавиться, що у нас на роботі, які зміни? Я ж стараюсь йому розповідати новини, звичайно, не всі, бо вже дуже співпереживає за нашу галузь. Одним словом, і на пенсії залізничник хвилюється за залізницю. Якщо порахувати, то загальний трудовий стаж нашої родини на залізниці, мабуть, уже перетнув відмітку сто років. Але можу сказати точно, що це число буде рости.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Віталія НОСАЧА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05