РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 6 (8 лютого 2013) 

  • ПРЯМИЙ і надійний ШЛЯХ. На залізниці, у ЖИТТІ та фотомистецтві

    Прізвище В’ячеслава назвав Сергій Петрунькін, інженер техвідділу Конотопської дирекції. Мовляв, рекомендую познайомитися із машиністом, який фотографує на залізничну тематику (про Сергія Петрунькіна йшлося у публікації «Рабочего слова» «Ми залізницю любимо через фотооб’єктив» (див. №№42-43.2012р.), фотографує багато й не один рік.


    Машиніст локомотивного депо Конотоп В’ячеслав КОБРІСЬ.

    НАГОДА ПОГОВОРИТИ ТРАПИЛАСЯ ШВИДКО. Стало відомо, що В’ячеслав КОБРІСЬ виборов право називатися кращим машиністом тепловоза серед його колег з локомотивних депо нашої залізниці і приїде в основне депо на екзамен. У деталі того іспиту не вникав - черговий, плановий, обов’язковий. Тішило вже те, що не доведеться гадати, коли їхати до Хутора Михайлівського, аби застати машиніста. Бо не раз переконувався, що явку на маршрут можуть і перенести, і відмінити…

    Познайомилися. Вік - тридцять років. Уродженець Шостки. Місто відоме, та залізничним його ніхто й ніколи не називав.

    - Із родини залізничників, мабуть, - допитувався я.

    - Та ні, - сказав В’ячеслав. - Батьки працювали на заводі.

    - Тоді чому такий вибір?

    - А ще зі школи подобалася залізниця.

    От вам і вся профорієнтація. Лежала душа у хлопця до залізничного транспорту, тому й поїхав відразу після школи до Білопілля вчитися на помічника машиніста. Міг би й до Конотопа, туди ближче і зручніше, але в Конотопському ВПУ того року не було набору до групи помічників. Закінчив успішно, восени влаштувався на роботу в депо - в оборотне депо на станції Терещенська.




    ДЕСЯТЬ ЛІТ МИНУЛО ВІДТОДІ. Наче й небагато. Та за цей проміжок часу В’ячеслав Кобрісь устиг заочно закінчити Сумський аграрний університет, до речі, факультет менеджменту, стати машиністом і перемогти у загальнозалізничному конкурсі.

    Тут треба брати до уваги, що В’ячеслав Кобрісь працює нині в оборотному депо станції Хутір Михайлівський. Це - крайня північ нашої держави і, з погляду столичного жителя, зовсім далека провінція. Водить ЧМЕ3, який давно не належить до нової залізничної техніки. Тобто умови для професійного зростання є, але не буду братися переконувати, що вони кращі, ніж, наприклад, в основному депо. А про Київ-Пасажирський зовсім мовчу: в останньому технічний прогрес має позитивну динаміку.

    Талант? Безумовно. Сам же В’ячеслав Кобрісь вважає, що запорукою успіху стала любов до професії. І, зрозуміло, постійне самовдосконалення. Машиніст прочитав практично все, що стосується локомотивів. Розповідає, як познайомився із редактором видавництва «Транспорт» Євгеном Зубковичем, як зайшов до кімнати видавництва - а там сотні нових книжок на залізничну тематику. «Бери, скільки донесеш», - дозволив Євген Мстиславович. Тоді із Москви машиніст привіз дві сумки книжок. Зрозуміло, щоб удосконалювати власний фах, а не задля того, аби література пилом покривалася на полиці.

    ВЕЛИКА РОЛЬ НАЛЕЖИТЬ НАСТАВНИКАМ. «Ми часто консультуємося зі старшими машиністами», - розповідав В’ячеслав, називаючи прізвища. Це - машиніст-інструктор Віктор ПОТАПОВ, Віктор СМИК, Володимир БОЧАГОВ, Микола МАКАРЕНКО… Звичайно ж, що Микола Михайлович. Саме він був тим машиністом, з яким Кобрісь поїхав помічником, але сьогодні вже став пенсіонером. В’ячеслав згадує ще одного Макаренка - Івана Івановича, викладача училища, який багато допоміг з літературою.

    - А як нині? Нових книжок для машиністів у нас фактично не друкують.

    - Є інтернет, є диски, - не погоджується Кобрісь із тим, що машиністам бракує інформації. - Навіть часу не вистачає, аби за всім цим стежити. Проте, якщо є бажання, обов’язково «викроїш» півгодини - годину на необхідну літературу.

    Робота на ЧМЕ3 - це переважно маневрова на станції Хутір Михайлівський, де завжди багато поїздів і короткі колії. Словом, складно.

    - Специфічна робота і вимагає у першу чергу самодисципліни - говорить В’ячеслав. Особливо у нічні зміни важко: напруга в душі зростає.

    Помічником у Кобріся працює Олександр Кузьменко, випускник Київського електромеханічного технікуму.

    - Тямовитий, - сказав про нього машиніст, - схоплює все на ходу.

    - А нестандартні ситуації були?

    Посміхається В’ячеслав. Звичайно, що нікого не минає сія чаша. Пригадав, як локомотив занесло снігом так, що довелося відкопувати. Дійсно, крайня північ. Із примхами погоди залізничники завжди готові поборотися.

    А ТЕПЕР ПРО ЗАХОПЛЕННЯ. На сайті «Паровоз ИС» є фотографії В’ячеслава Кобріся. Його знімки друкувалися в залізничних журналах. А фотографує він ще із дитинства.

    - Це особливість Шостки, - розкриває секрет машиніст, - комбінат «Свема»… Тому було вдосталь плівки, хімікатів. Фотографував майже кожен.

    - Ви фотографуєте переважно залізницю? Чому?

    - Не забувайте, час іде. Що було десять років тому - це вже історія. Тобто мої знімки фіксують історію залізниці. По-друге, хочеться зробити красиво, якісно.

    - А де Ви фотографуєте?

    - Був і в Білорусі, і в Росії. Але Україна, скажу вам, найкрасивіша.

    В’ячеславу Кобрісю, нагадаю, ще лише тридцять. Попереду - ціле життя. А тому запитую про плани на майбутнє. Машиніст відповідає по-філософськи лаконічно: «Працювати». Не скажу, щоб мене влаштувала ця відповідь - бажалося конкретики. Можливо, масштабу, бо навіть у короткій розмові відчував його серйозну професійну підготовку і потужний духовний потенціал. Та, врешті, багато хто відповів би також стримано. Мовляв, поживемо - побачимо.

    Від редакції.

    Судячи із знімків, у спеку і завірюху, у тріскучий морозний полудень і під час літнього передсвітанкового дощу фотокореспондент-машиніст В’ячеслав КОБРІСЬ перебував на вигідних для зйомки позиціях. Відчувається, що йому добре знайомі композиційні секрети при створенні світлин, вміє відчувати «гру» сонця і тіні. Самостійний творчий пошук - шлях до майстерності у будь-який час. Лише репортажний знімок завдяки документальності змушує повірити у те, що і «він був також там». У полі із сонячними квітами, біля непорушних Кримських гір, на краю мальовничого лісу. Це той самий зразок репортажної фотографії, який не просто протоколює життя без прикрас.

    Фотооб’єктив В. КОБРІСЯ створює власний художній образ, який вже у цьому номері газети залізничників починає самостійне життя. Один на один із читачами. Успіхів Вам, В’ячеславе! Нехай перед Вами стелиться прямий і надійний шлях. На залізниці, у житті та фотомистецтві!

    Микола ПАЦАК, Фото автора та В’ячеслава КОБРІСЯ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05