РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 5 (1 лютого 2013) 

  • Справа ЖИТТЯ - висока НАПРУГА

    Гіркотою та сумом ударила по серцях енергетиків нашої залізниці звістка: не стало Бориса Андрійовича АТАМАНЕНКА, одного з піонерів електрифікації Південно-Західної магістралі. Його любили і шанували численні колеги, однаково і керівники, і прості трударі величезного господарства електропостачання. Чим уславила своє ім’я, чим заслужила повагу ця людина? Своїми спогадами діляться ті, хто його добре знав, хто трудився з ним пліч-о-пліч.

    Степан Васильович БОНДАР, ветеран-енергетик, який теж перебував біля витоків електрифікації нашої магістралі, згадує:

    - Авторитет Бориса Андрійовича у Київській дистанції електропостачання був незаперечним. Завжди підтягнутий, зосереджений, завжди готовий прийти на допомогу порадою чи ділом усім, хто б не звернувся до нього. Для молодших колег він був живою історією не лише рідної дистанції, а й рідного міста.

    Борис Андрійович народився і мешкав у Києві. Відразу після звільнення столиці України від фашистських загарбників його, 19-річного юнака, направляють ремонтувати техніку на військовий завод. Там він і пізнав ази електротехніки. Із заводу здібного юнака спрямовують навчатися до Київського електромеханічного технікуму. У технікумі він був одним із найкращих учнів. Після закінчення технікуму у 1948-му направлений на Київський залізничний вузол електромонтером з обслуговування електричних пристроїв на дільницях від Києва до Фастова і Тетерева.

    До місця аварії інколи доводилося добиратися на паровозі, вантажними поїздами, вночі, у зливу чи завірюху. Вже у перший рік молодий спеціаліст зрозумів, що необхідно готувати лінії та пристрої в літню пору таким чином, щоби не було аварії в негоду. Підготовлені дільниці, які були закріплені за ним, працювали без жодного «сюрпризу». Не дивно, що першою його нагородою став знак «Ударник сталинского призыва». У ті далекі часи це було неабияким визнанням. Невдовзі його призначають заступником начальника сітьового району Київського вузла. Під його керівництвом на вузлі здійснюється заміна пристроїв силових трансформаторів на нові. З’явилася автоматика, кращим стало поточне обслуговування апаратури. Від авральних ремонтів перейшли до запланованих. Протягом всього часу доводилося навчатися, опановувати нову техніку, що постійно надходила. Інноваційні технології освоювали прямо на робочому місці. Пам’ятаю, як за особистим дорученням начальника залізниці Петра Кривоноса напередодні нового 1968 р. ми з Борисом Андрійовичем літали до Іркутська на Східно-Сибірську залізницю переймати досвід щодо нової на той час справи - електрообігріву стрілочних переводів. Сьогодні цим пристроєм вже нікого не здивуєш.

    Майже півсторіччя Борис Андрійович пропрацював на одному місті - в Київському районі електромереж (ЕЧС-1). За трудові досягнення заслужив багато подяк та нагород. Найдорожчою нагородою для нього був знак «Почесному залізничнику», який особисто йому вручив у Москві міністр шляхів сполучення СРСР Борис Бещев.

    Під керівництвом Б.А. Атаманенка колектив ЕЧС-1 проводив величезні обсяги робіт із заміни повітряних ліній на кабельні з впровадження нової трансформаторної підстанції на Київ-Пасажирському. Досвід ветерана, досконале знання кожного об’єкта та електросхем особливо виручали енергетиків при роботі на старих об’єктах, на які документація не збереглася...».

    Згадує Володимир Іванович КОВАЛЬ, колишній начальник Київської дистанції електропостачання: - «Борис Андрійович був дуже товариською людиною, він до кінця життя приходив до дистанції, зустрічався з людьми, цікавився справами. Він умів налагодити стосунки між людьми. Непрості відносини раніше були між Південно-Західною і Київенерго. І саме Борис Андрійович був сполучною ланкою між залізницею і цією структурою. У нього було безліч друзів, знайомих, він, як кажуть, міг підбирати ключик до людських сердець. І це його вміння слугувало на користь залізниці. Погодити, підписати якісь документи між Київенерго та залізницею завжди доручалося саме йому.

    - Вперше я познайомився з Борисом Андрійовичем у 1968-му, коли мене і ще кількох студентів КЕМТу було направлено на практику до ЕЧС-1, - продовжує спогади Володимир Іванович.- Він нас зустрів дуже привітно. і ставився по-батьківськи поблажливо, розуміючи, що перед ним хлопці молоді, майже діти. Я дуже радів, коли наступного року після закінчення КЕМТу отримав направлення саме до ЕЧС-1. Тоді тут працювало приблизно 60 робітників. Роботи було багато: ремонт повітряних ліній і трансформаторних підстанцій потребував фахівців.

    Згадується такий випадок, що трапився на станції Київ-Товарний, яка тоді відзначалася дуже напруженою роботою. На трансформаторній підстанції Київенерго вийшла з ладу «ячейка» і на Київ-Товарний припинилася подача електроенергії. Якщо б за ліквідацію ушкодження взялося Київенерго, то це б затягнулося не менш ніж на тиждень. Але залізниця не могла допустити збоїв у своїй роботі. Тому бригада фахівців з ЕЧС-1 взялася виправляти аварію власноруч. Працювали дві доби поспіль, Борис Андрійович не відлучався ні на хвилину. Отакий це був керівник! Своїм прикладом, своїми руками, як справжній командир, завойовував авторитет і повагу колег. Примушувати когось до праці, гримати на когось - це було не в його правилах. Борис Андрійович завжди начебто випромінював якусь світлу енергію, завжди був у гарному гуморі, ніхто не чув від нього недоброго слова. Умів заряджати підлеглих своїм ентузіазмом, йому часто вдавалося розрядити напружену обстановку жартом, веселим словом. У вільний час Борис Андрійович був пристрасним рибалкою і садоводом.

    Микола Адамович ЖУРАВЛЕВИЧ, начальник виробничої дільниці, згадує такий характерний випадок: «В 1996-му Борис Андрійович був уже на пенсії, але його запросили в ЕЧС попрацювати над документацією. Всі знали, що це була одна із сильних сторін його фаху. Він дуже ревно ставився до ведення виробничої документації, адже від дотримання інструкцій, вивчення схем залежить життя працівників. Тоді постало питання, щоби перейменувати трансформаторну підстанцію ТП-508, яка розташовувалася на вулиці Петрозаводській і живила електрикою Київський вокзал. У зв’язку з удосконаленням ТП перейменовувалася в РП - розподільну підстанцію, їй мав бути визначений інший номер. Але вона всім фахівцям була відома саме під цим номером, який вже став, так би мовити, брендом. Завдяки втручанню Бориса Андрійовича цей «бренд» вдалося зберегти. Вона й досі зветься «РП-508». Між іншим, Борис Андрійович був чудовим розповідачем, дотепником. З цього приводу згадується такий випадок. Якось у Київенерго молодий працівник звернувся до нього зі словами: «Здрастуйте, дідусю!» Борис Андрійович зробив вигляд, що образився: «Який я тобі дідусь?» А потім додав, усміхаючись: «Я вже прадідусь»!

    Юрій Павлович ХРАМЕНКОВ, начальник відділу Енергозбуту, свого часу був головним інженером Київської дистанції сигналізації та зв’язку, начальником ЕЧС-23 (Київ-Волинський), теж підкреслює ділові якості Бориса Андрійовича:

    - З Борисом Андрійовичем я вперше познайомився в 1978-му, коли будувався пост ЕЦ на станції Київ-Пасажирський. Він відразу справив враження грамотного, навіть скрупульозного фахівця, для якого не існувало дрібниць у виконанні доручених справ. Того ж вимагав від підлеглих: електрика не терпить верхоглядства. Дуже важко Південно-Західній було знаходити спільну мову з таким «магнатом», як Київенерго. Але й там Борис Андрійович був «своєю людиною», тому вирішувати й погоджувати виробничі питання з енергопостачальниками залишалося прерогативою Бориса Андрійовича, навіть коли він вийшов на пенсію. Що казати, чудова це була людина! В серцях своїх друзів і колег він назавжди залишається живим.

    Анатолій РОМАНОВ, Фото з архіву родини Б.А. АТАМАНЕНКА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05