РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 4 (25 січня 2013) 

  • Любов не має кінця

    Кінець світу, запланований народом майя, ми пережили. Земна твердь не колихалася, каміння із неба не сипалося, сонце стоїть за хмарами, але ще світить. Тож возрадуємося та перейдемо до любові. Бо саме вона, кажуть, вічна. Вічна чи ні, та про неї написано стільки, що за два життя не перечитаєш. І ще писатимуть.

    Днями дізнаюся, що наш місцевий М.М., прозаїк, лірик і драматург «в одному флаконі», узявся за роман про безсмертне почуття. Ба, не пив, не курив, від жінчиної спідниці ступав із дозволу й обережно, а туди ж. Дилетант, хоч і в окулярах. До народу треба дибати, до джерел. І тоді може відкритися, що в нашому фольклорі стільки любові, еротики і, пробачте, сексу, як у «Камасутрі».

    Не вірите? Одна юна дослідниця, кандидат наук й авторка еротичної поезії, наприклад, вважає, що у чукикалці «Ой, чук-чук-чук, наловив дід щук, баба рибку пекла, сковорідка текла» приховано сороміцький натяк. Бо сковорідка… з отвором. Ні, змовчу. Самі здогадаєтеся, на що схожа стара сковорідка.

    Інший знавець фольклору виявив еротичний підтекст у казці про Котигорошка. Отам, де пішла жінка на річку прати, побачила горошину і з’їла. Ба, а я онукам розповідаю, що діти беруться з капусти. Сховаю, мабуть, від них цю казку, поки не підростуть.

    Аж тут закортіло й собі уважно перечитати фольклорні тексти. Тексти пісень, не весільних, не про чоботи з бугая, а відомих, співаних і переспіваних, популярних. Бо сивина в бороду, а на лірику тягне.

    Несе, значить, Галя воду. Добре діло робить, хазяйського батька дитина. «Коромисло гнеться». Гнеться, бо набрала багато води. Поганий приклад подає жінкам. Наша залізнична служба охорони праці не рекомендує піднімати стільки. А Іванко? Ледацюга, він в’ється, як барвінок. Краще узяв би важкі відра. В’ється і домагається - «дай хоч подивиться». Куди подивитися? На що? Галя не ховає своє юне і прекрасне обличчя, видно її руки, працьовиті й засмаглі, ноги. Босі ноги, бо по воду тоді в черевиках не ходили - берегли взуття. А йому, безсоромному, заманулося побачити те, що дівчата не показують. А слово «хоч» говорить, що Іванко і на більше здатен.

    Розважливо чинить Галя - не поливала, не шанувала. Шкода лиш, що потім її принципова позиція похитнулася.

    Гортаю збірочку пісень. Далі - справжня «Санта Барбара»: «Попід мостом, мостом, Росте травка ростом. Люблю я, люблю того козаченька, Що високий ростом». Нехай. Молоде, недосвідчене, вважає, наче в довготелесих усе до ладу. Я вже мовчу про травку. Як стверджують знавці, і тоді конопельки до добра не доводили. Якийсь Пилип захопився, залюбувався скромним цвітом луб’яної культури - та як вискочить. Старих і малих перелякав.

    Драматизму пісні додає суперниця. Не ровесниця, не подруга - «любить моя мати». От вам і село, скромне та тихе. І вже збирається дівча «Раньше неньки встати, Вирвати, вирвати в саду василечки, Слід позамітати» від підківочок із чиїх чоботів, вам, очевидно, зрозуміло. Щоб кінці у воду. Тільки не вдалося.

    Чим зваблювали козаки дівчат і молодиць? Не лише зростом, звичайно. І вусами, і буйним чубом, і грою на бандурі, і навіть копанням криниць. «Розпрягайте, хлопці, коні та й лягайте спочивать, А я піду в сад вишневий, В сад криниченьку копать». Козак, зауважте, береться до роботи увечері. Вода була близько, тому до сходу сонця впорався. Та й кортіло так, що працював за двох. Напитися. А ви про що подумали?

    Не скрізь і не завжди вдавалося копати криницю за одну ніч. Наприклад, в іншій пісні говориться, що «Копав козак криниченьку неділеньки дві». Стимулу, мабуть, не було. Або грунт кам’янистий трапився.

    Отож викопав він, а вже рано-вранці прийшла дівчинонька брати воду. Козак до неї і так, і сяк. Умовляє, перстень із руки дає - і… пролетів, як шматок фанери над Парижем. Дівчата наші тоді ще горді були. А ця навіть не подякувала. І знаєте чому? Бо козак перестрахувався. Він «…Учора ізвечора Із другою говорив». Із маленькою, юною, в якої «Руса коса до пояса, В косі стрічка голуба».

    Пісень про любов багато. Сумних, веселих, повчальних і жартівливих, зворушливих, прекрасних. То - саме життя, покладене на мелодії народом-творцем. Давно, ще коли найбільший український лірик Володимир Сосюра під стіл пішки не ходив. Це наш нетлінний духовний скарб. А що залишимо ми після себе? «Черемшину», «Червону руту» - вони, хоч і мають авторів, стали народними. І залишимо «Вчителько, мікрорайону нашого жителько, Замість того щоб в кіно іти, Сидиш, перевіряєш зошити…» Отакої, ні солов’їв, ні зітхань, горбатиться над учнівською писаниною за малу зарплату. А може в неї грошей на кіно немає? Словом, сіра проза.

    Але це я уже бурчу по-старечому. Й раніше за охами та ахами, за весіллям розпочиналася пора тверезих оцінок. Бо, як каже мій мудрий сусіда-москаль, «любов приходит и уходит, а кушать хочется...» Істинно так. У піснях цей момент відображений: «А до мене Яків приходив, Коробочку раків приносив». Або: «А мій милий вареничків хоче…»

    Не всім і не завжди вдавалися смачні вареники, борщ та юшечка із судака. І тоді, як не прикро, жінка розплачувалася за відсутність кулінарного таланту. А заодно й за язичок. «Скрипка би не грала, Коли б не той смичок, Чоловік би жінку не бив, Якби не язичок». Темна, знаєте, смуга подружнього життя, кризова. Але з кризи жінки виходити вміли. Ось вам приклад:

    Бив мене муж,

    Бив, волочив,

    Кість мою поломив;

    Наступивши ніжкою,

    Бив по спині різкою.

    А я з того зла

    Спатоньки лягла

    Да встала ранесенько,

    Умилась білесенько

    Да й поснідала:

    Із’їла вола,

    Іще й барана,

    Да й сімдесят поросят,

    Та тридцятеро гусенят -

    Ще я й голодна.

    Цебер борщу -

    Їсти хочу,

    Горщечок кашечки

    І чотири пташечки -

    Тепер довольна!

    А чоловіки? Теж. Але то вже інша тема. Могли й розслаблялися. У куми, в сусідки. Або із громадською активіст-кою, так би мовити. Останніх не бракувало. На означення їх статусу народом вживалася чи не сотня слів. Дослідник фольклору Олександр Виженко нарахував стільки у книжці «Україна кохання». У цікавій книжці, до речі, де не варто шукати «традиційних аргументів на користь одвічної цнотливості українців».

    Тільки пора вже мені ставити крапку. Всього не напишеш. В народі кажуть: любов, як перстень, не має кінця.

    Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05