РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 4 (25 січня 2013) 

  • Архієпископ АВГУСТИН: «ЗА ВСЕ БУДЕМО ПОВСЯКЧАС ДЯКУВАТИ БОГОВІ»

    - Ваше Високопреосвященство, після богослужіння з нагоди відкриття у Малому Батурині, Миронівського району на Київщині каплиці почув у зверненні до Вас журналістів запитання про роль Церкви в сучасних умовах розвитку нашого суспільства. Пам’ятаю, що Ви відповіли про необхідність кожного священнослужителя свідчити про любов до Бога власним життям, власним словом, жертовними справами. Сьогодні хотілося б більш докладніше дізнатися про роль Церкви в умовах інформаційного суспільства. Яким чином пастиреві можна достукатися до серця кожного віруючого, якщо навколо так багато, прямо скажу, негативної інформації, що ранить душі багатьох мирян? Адже у сучасних теле-, радіоефірах, на газетних і журнальних шпальтах море матеріалів, які не мають духовної цінності, в яких не йдеться про спасіння власної душі окремої особистості, якщо телевізійні герої серіалів закликають зловживати алкоголем та, зрештою, пускатися у всі тяжкі? І це за умов, що подібні передачі чи фільми дивиться дітвора. Як бути нам, поміркованим журналістам, коментуючи подібні «знахідки» шоу-технологів?

    - Кожен православний християнин щонеділі зобов’язаний відвідувати храм Божий, брати участь у богослужінні, слухати читання Євангелія, апостольські послання та, зрештою, настанови священика. Окрім того, всі незрозумілі теми він може обговорити зі священиком під час сповіді або в особистій бесіді. Якщо ж питання справді надзвичайно складне, то священик звертається за благословенням чи порадою до архіпастиря.

    Наша Церква має свої теле- та радіопередачі, видає газети та журнали, інформує віруючих через офіційні інтернет-сторінки. У багатьох регіонах України навіть у світських виданнях є окремі рубрики, присвячені духовності. Вважаю, що треба дуже ретельно, уважно і відповідально ставитися до написання церковних матеріалів. Кожен світський журналіст, коли йдеться про написання матеріалу, тема якого стосується духовності, церковних питань чи пастирської діяльності, зобов’язаний звернутися до компетентних церковних структур за роз’ясненням і порадою. Це необхідно для того, щоб не ввести в оману читачів, не дати приводу для зневіри, бо «горе тому, через кого приходить соблазн».

    - Нещодавно Ви очолили Білоцерківську єпархію. Судячи зі статистики, 214 парафій - то чималі турботи для Вас як правлячого архієрея, чи не так? Як допомагали священики Вашої єпархії перенести парафіянам «кінець світу», про який торочили деякі горе-видання та сумнівні сайти?

    - Рішенням Священного Синоду від 20 липня 2012 року я був переведений на Білоцерківську кафедру. Понад 200 парафій, чотири монастирі та численні віруючі - все це справді вимагає багато зусиль і часу. Але я звик багато працювати, бо попередня Львівська єпархія, яку я очолював, хоча статистично є однією з найменших в УПЦ, проте зазнала чи не найбільших труднощів і проблем, які на час мого призначення потребували негайного вирішення.

    Нині Білоцерківська єпархія налічує 145 священнослужителів, котрі і є моїми помічниками і порадниками у вирішенні різних духовно-пастирських питань.

    Що ж до ажіотажу навколо питання про «кінець світу», котрий наче був призначеним на грудень минулого року, то віруюча людина цим не переймається, бо кожен знає, що про час «кінця світу», котрий ототожнюється із Страшним судом, невідомо ні ангелам, ні людям. З іншого боку, кожна людина поки живе, має час на виправлення, очищення від пристрастей та гріхів. Після смерті такої можливості вже не буде. Лише молитви живих можуть сприяти її кращій долі під час Другого Пришестя. А дня і години кінця свого земного життя теж не знає ніхто. Отже, всі ми повинні завжди бути готові до зустрічі з Богом, пам’ятаючи, що для кожного з нас «кінець світу» може настати будь-якої миті. Для тисяч людей, які не лише несподівано пішли з цього життя внаслідок катастроф, смерчів, землетрусів, цунамі, інфарктів тощо, але й передбачено померли, уже настав особистий кінець, фінал у цьому світі.

    - Ваше Високопреосвященство, відомо, що свого часу Ви під час військових конфліктів в Іраку, Косові та Придністров’ї вели пастирську службу. Чи не хвилювалися Ви за власне життя?

    - Я - чернець, а життя кожного ченця, який під час постригу зрікається всього земного, цілковито присвячується Богові, і він взагалі не повинен боятися смерті. Тим більше - все в руках Божих.

    Церква поклала на мене послух звершувати духовно-пастирську опіку військовиків. А українські військовослужбовці, що перебувають у так званих «гарячих точках», тобто в бойових умовах, зрозуміло, потребують набагато більшої опіки з боку пастиря, ніж ті, хто живе та служить у звичайних умовах. Саме тому, виконуючи покладені на мене обов’язки, я вісім разів відвідав українських миротворців у Косово та двічі - Ірак, був у Придністров’ї. За сприяння Синодального військового відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України, який я очолюю, в Іраку разом з українськими миротворцями постійно перебували священики, котрі належно виконували свої пастирські обов’язки. Військовики мали можливість помолитися у польовій церкві, котра знаходилася на території українського гарнізону. Сьогодні і в Косово, і в Конго миротворцями духовно опікуються два наших пастирі: ієромонах Кукша (майор) і священик Віктор Парандюк (підполковник, у минулому військовий льотчик). До речі, серед українських миротворців усі 100 відсотків виявилися віруючими людьми.

    - Чув, що одна з Ваших військових спеціальностей пов’язана із залізницею. Як це сталося?

    - Я закінчив службу в Радянській армії офіцером запасу. Після навчання в Московських духовних школах був священиком у місті Коростені. На планові військові збори за моєю спеціальністю «СЦБ і зв’язок на залізничному транспорті» я мав би їхати до Житомира. На щастя, у військкоматі тоді служив один віруючий офіцер, котрий посприяв, щоб я проходив перепідготовку в своєму місті, де навчалися офіцери запасу - помічники військових комендантів залізничних станцій. У такий спосіб я освоїв ще одну військову спеціальність.

    - Ще про один цікавий факт з Вашої біографії. Як повідомлялося у газетних матеріалах, Ви вмієте керувати бронетранспортером, танком, а майже 15 років тому почали освоювати військову авіатехніку (як другий пілот). Розкажіть, будь ласка, про те, що, приміром, спонукало Вас відслужити літургію на борту військово-транспортного літака Ан-26?

    - Відомо, що хресні ходи є важливою частиною богослужбового життя. У часи війн, лихоліть та суспільних негараздів часто віруючий народ звершував хресні ходи з посиленою молитвою. На початку 2000-х років, за благословенням Блаженнійшого Митрополита Володимира, в Україні під моєю духовною опікою було проведено кілька хресних ходів, зокрема, сушею, морем та повітрям.

    Хресний хід в небі України відбувався на військово-транспортному літаку Ан-26 з різними святинями на борту, у тому числі з чудотворними іконами. За благословенням Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Володимира, цей хресний хід очолив я. Хресний хід необхідно не лише звершити як фізичний подвиг, а й здійснювати його з постійною молитвою і у відповідному духовному настрої. Відомо, що найголовнішою церковною службою для християнина є Божественна літургія. Саме тому для звершення цього богослужіння у повітрі я зробив проект спеціального Престолу, який виготовили на Київському авіаційному заводі. У небі на висоті майже п’ять тисяч метрів разом з духовенством і віруючими людьми протягом п’яти днів було звершено п’ять Божественних літургій.

    - Владико, що хочете Ви побажати читачам у новому році?

    - Вступаючи у Новий рік благості Господньої, сердечно вітаю усіх читачів газети «Рабочее слово». Скористайтеся приводом замислитися: якими ми постаємо перед Богом, із якими думками, зі справами розпочато цей рік, чи гідні ми називатися дітьми Божими, чи гідні ми милостей від нашого Творця і Спасителя у Новому році, чи готові прийняти у своєму житті все, що нам визначається Провидінням Господнім?

    Хочу побажати усім душевного і тілесного здоров’я, духовної кріпості, бадьорості, миру та радості. За все добре будемо повсякчас дякувати Богові, а всі негаразди нехай стануть для нас приводом для покаяння, уроком і засобом для духовного удосконалення і зростання.

    - Дякую, Ваше Високопреосвященство, за докладну бесіду.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото надане прес-службою Білоцерківської єпархії
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05