РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 3 (18 січня 2013) 

  • ХРЕСТОМАТІЙНИЙ Герман ЗАНАДВОРОВ

    (Закінчення. Початок в №46, 47, 48 за 2012 р., №1-2 за 2013 р.)

    «НЕ ЗАПЛЯМУВАВШИ НІЧИМ СЛОВА «ЛЮДИНА»

    «Щоденник розстріляного» виданий давно, невеликим тиражем. Сьогодні його знайти важко. Добре, наголошує Н. Капітонова, що існують матеріали про Германа Занадворова в хрестоматії для 5-9 класів «Література Росії. Південний Урал» (Челябінськ, 2002). Але далеко не все, що написано письменником, знайдено. Не все збережене опубліковано. Прийдуть такі часи, коли повну книгу творів Германа Занадворова буде видано. Його роботи - важливі свідчення подій Великої Вітчизняної війни. «Письменник не має бути забутим», - вважають його біографи з Росії.


    Осінні квіти на могилу вічно молодих Германа ЗАНАДВОРОВА та Марії ЯРЕМЧУК
    поклав голова сільради с. Вільхове Олег МЕЛЬНИЧУК.

    Колись у статті про Джека Лондона Герман Леонідович написав: «Вони вміли боротися до останнього подиху й вмерти, не заплямувавши нічим слово ЛЮДИНА». Це висловлення прямо стосується і його, і дружини - Марії.


    Біля стели на честь загиблих односельців.

    Ім’я Германа Занадворова викарбувано в Києві на меморіалі загиблим в роки війни працівникам управління Південно-Західної залізниці. Пам’ятаємо про нього і ми - його сучасники - творчий колектив залізничної газети «Рабочее слово».

    Я прощався із селом, яке простяглось на цілих 10 кілометрів обабіч лівої притоки Південного Бугу річки Синиці. На рукотворній заплаві побачив вервечку вільх.

    - Це все, що залишилось від колишніх гаїв, що буяли вздовж берегів Синиці, - із сумом сказав голова сільради с. Вільхове Олег Мельничук. - У часи, коли за декілька днів до визволення нашого села розстрілювали Германа Занадворова та Марію Яремчук, казали старожили, буяли ліси. Все тече, все змінюється», - по-філософськи закінчив фразу мій новий знайомий - колишній військовий, прапорщик запасу О. Мельничук, який разом з односельцями зберігає пам’ять про загиблих визволителів України до сьогодні.

    ПОГЛЯД ПСИХОЛОГА, АБО ПРО ПОЧУТТЯ САМОПОЖЕРТВИ

    Редакція звернулася до професійного психолога, постійної авторки нашого видання Ольги ЛЕЩЕНКО з проханням прокоментувати вчинок Марії Яремчук з погляду сучасної людини.

    «На сьогодні питання самопожертви взагалі втрачає будь-який смисл. На сторінках «Рабочего слова» ми вже неодноразово зверталися до теми любові. Це почуття у сім’ї неможливе без самопожертви. Сучасні молоді люди не готові жертвувати заради ближнього. Cлово «жертва» у багатьох асоціюється із кровавим ритуалом вбивства або щось на кшталт цього. Жертвувати можна власними звичками, інтересами. Та, врешті-решт, будь-чим. Наприклад, звичкою палити цигарки. Чи часто ви зустрічали чоловіків, які відмовлялися від цієї шкідливої звички заради своєї вагітної дружини та майбутньої дитини? І це ще не жертва, а життєва необхідність.

    Взагалі, жертвувати чимось зараз не модно. Чоловік турбується про те, аби в очах своїх товаришів не здаватися «підкаблучником». У свою чергу жінка хоче бути самостійною та незалежною. Це все від егоїзму, що добре «в’ївся» у тіло суспільства. Егоїст намагається все своє тримати при собі, не витрачати, а тим більше не віддавати. Але ж на інших він дивиться як на боржників, які завжди зобов’язані йому у будь-чому. Навіть, коли така людина отримає все, що хоче, вона все ж залишиться нещасною. До речі, слово «щастя» походить від слова «часть», «частина», тому бути щасливою на одинці неможливо.

    Явище «вигідно - невигідно» тут також відіграє важливе значення. Як можна віддати щось і не отримати нічого навзаєм, не маючи при цьому ніяких гарантій про повернення, віддачу? Але, відірвавшись від себе коханого, можна помітити, що, жертвуючи заради ближнього, можна пережити велику душевну радість та спокій, чого в сучасному світі так не вистачає.

    Якщо говорити про вчинок Марії Лук’янівни, то це приклад найвищого ступеня самопожертви. Дехто може подумати, що це не логічний, не продуманий вчинок, при цьому цитувати: «І померли вони в один день». Можна вражати «половину» прекрасними обіцянками про світле майбуття, в той час коли на сьогодні все тихо-мирно і є відносний достаток. Але, коли сучасників, як кажуть, вдарить грім з неба, то, виявляється, «ми з тобою не зійшлися характерами». Думаю, Марія Лук’янівна вирішила бути підступно вбитою із коханим одного разу, ніж обрати іншу долю. А саме: вмирати на самоті кожної хвилини протягом всього життя. Переконана, що такий вчинок - це наслідок виховання в сім’ї та тогочасному суспільстві. Як не критикують гарячкуваті сучасники, а протиставити самопожертві М. Яремчук в наші мирні часи немає чого. Чи не так?

    Зазирнувши в історію, можна знайти безліч прикладів жіночої самопожертви заради чоловіка, дітей, рідної країни. Ідеал жінки в давні часи це - мати та дружина. Здатність до самопожертви жінки - основа здорового суспільства. Коли сучасні жінки палять, грішать «на всі сто із гаком», прагнуть дістатися будь-що до влади, все врешті-решт у нашому суспільстві перевертається догори дригом. Недаремно народна мудрість говорить, що чоловік - голова, а жінка - шия, куди поверне, те й буде. Чоловіки з жінками воюють за лідерство замість того, щоб радіти досягненням один одного.

    Зараз стало дуже модно займатися духовними практиками, медитаціями, йогою, ще чимось «романтичним». Для чого? Для того, щоб віднайти душевний спокій? Пригадався один анекдот: приходить чоловік у магазин і говорить:

    - Я вчора у вас ялинку купив, іграшки, гірлянди... Сьогодні ж хочу все повернути.

    - Чому?

    - Бо браковане все!

    - Чому ви так вирішили?

    - Зібрав, встановив, нарядив, вмикнув гірлянди... здається, все добре: мерехтить, блискає, але... не радує...

    Тобто, маючи все необхідне для життя, люди залишаються сумними, пригніченими, підозрілими, відчувають душевну пустоту, сумніви. Як вже зазначалося, самопожертва приносить велику душевну радість.

    Можливо, відповіддю на поставлене редакцією запитання про ціну самопожертви дружини Германа Занадворова стане дитяча казка Д. Дмитрієва «Сумний король». У казці розповідається про короля, який, маючи все, нічому не міг радіти. Щодня в палаці влаштовували бали із смішними виставами, наїдками, феєрверками, все робилося для того, щоб король радів. Але ніщо не змушувало битися серце радісно. Одного разу до нього прийшов чоловік, представився лікарем і сказав, що може допомогти. Король погодився, він був готовий на все, лише б відчути душевну радість. Лікар забрав короля в найбіднішу частину королівства. Зупинилися вони біля однієї хати, де жила жінка із маленьким сином. Хлопчик був дуже хворий і ледь посміхався гостям. Жінка тихенько плакала, король відчув, як стиснулося його серце, і в нього в очах забриніла сльоза. Це його дуже вразило, такого з ним ніколи не було. Але думати про себе королю чомусь зовсім не хотілося, він був ладен пожертвувати всім на світі, лише б хлопчик одужав. Король почав просити лікаря, щоб той вилікував хлопчика, але відповідь була невтішною. Самодержець із надією помчав до свого палацу, привіз ліки та найкращу їжу. Впродовж цілісінької доби він трудився, допомагаючи лікареві. На ранок хлопчикові стало краще, король заплакав від радощів. Тепер йому ніколи було сумувати - зранку до ночі він трудився, допомагаючи іншим, відчуваючи при цьому величезну радість. Ось така казка. А як у житті? Смуток легко знаходить і підкоряє собі людей, які звикли думати тільки про себе, піклуватися лише про власне «я» й не помічати нікого навкруги. Добре, що сумний король все-таки зрозумів: справжня радість, від якої плачуть та сміються, від якої на серці стає світліше, а на душі чистіше - це радість самопожертви.

    P.S. На пам’ятнику, що стоїть посеред центрального майдану у Вільховому, прочитав напис «Здесь похоронено 9 неизвестных воинов Советской армии, павших в боях за Родину в марте 1944 г. Вечная слава героям». Низький уклін. Скільки їх, полеглих в ім’я прийдешніх поколінь? Точну цифру не назвав жоден із істориків. Неможливо. Війна замітає сліди.

    Віктор ЗАДВОРНОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05