РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 3 (18 січня 2013) 

  • Життєві «СЕРПАНТИНИ» машиніста ТАЛАВЕРИ

    Так виходило, що, прямуючи до школи у селі Ситківці, що на Вінниччині, Анатолій ТАЛАВЕРА кожен раз переходив через залізничну колію. Біля неї юнак обов’язково зупинявся і прислухався - чи не чути, часом, гулу тепловоза. Деколи таланило. І тоді він дочікувався проходу поїзда і зачаровано заглядав у кабіну локомотива, уявляючи себе на місці машиніста.

    Цій уяві судилось здійснитись, але вже після навчання у Жмеринському професійному училищі. Причому перший рейс він здійснив як помічник машиніста паровоза, після чого «пересів» на тепловоз, через те, що паровозну тягу на початку сімдесятих на залізниці відправили у відставку. А потім освоїв майже усі типи цих машин, включаючи й спеціальні механічні рухомі засоби та й електровози, і вийшов у ранг машиніста-інструктора. І на сьогодні, коли Анатолію Федоровичу вже виповнилось 65, він продовжує працювати на цій же посаді. Він - чи не найстарший машиніст-інструктор нашої залізниці. Тож є що пригадати і є чим поділитись із молодими колегами.

    - Кажуть, що армія - це школа мужності, загартування, - розпочинає свої спогади мій співрозмовник, - з цим я повністю згоден. Але для мене вона була й школою професійної підготовки. Адже саме у війську протягом року я вивчився на машиніста. Потім, за здобутим фахом, до кінця служби працював. Причому невдовзі мене призначили машиністом-інструктором у залізничній бригаді, підрозділи якої базувались на території західних областей України. Тож доводилось водити поїзди зі спеціальною залізничною технікою багатьма маршрутами, в тому числі й у Закарпаття. А колія туди пролягає через гори. Не раз доводилось долати Ужокський перевал із його тунелями та «серпантинами».

    - І успішно? - цікавлюсь в Анатолія Федоровича.

    - За весь час військової служби - жодної передумови до надзвичайної події не виникало, - продовжує свою розповідь А. Талавера. - Причому не лише у мене, а й у машиністів, якими я опікувався, а вони були такі ж військовослужбовці строкової служби, як і я.

    - Завдяки чому? - допитуюсь у машиніста-ветерана.

    - Відповідь у мене проста - чітко дотримувався інструкцій. Ще навчаючись в училищі, я засвоїв чи не найголовніший урок - в інструкції, та й інших керівних документах, для машиністів нічого зайвого не записано. Більшість із їх положень, як кажуть, написані кров’ю. Вони увібрали у себе і досвід, і помилки, в тому числі й трагічні, тих, хто водив поїзди від зародження залізниці до наших днів. Усвідомивши це, я пояснював і підопічним машиністам, причому не лише під час військової служби, а й у подальшому, коли працював у локомотивному депо Жмеринка, та й у Жмеринській дистанції колії, де я й до нині тружусь.

    Про сьогодення Анатолія Талавери - дещо пізніше, а поки що повернемось до окремих епізодів із його доволі багатої, майже п’ятдесятирічної трудової біографії. Адже вона вмістила чимало цікавого та повчального.

    Скажімо те, що після повернення з армії у Жмеринку йому довелось зайняти ліве місце у кабіні тепловоза, хоча він уже був під час військової служби машиністом-інструктором. Та молодий, на той час, залізничник сприйняв таке призначення як належне. Щоправда, через рік він уже був машиністом, з часом підвищував класність і, головне, водив поїзди. Причому різного призначення, включаючи й дизель-поїзди.

    - Чи було щось цікаве? - перепитує Анатолій Федорович і відповідає: - До такого напевне можна віднести супроводження літерних поїздів. Керівники колишнього Радянського Союзу здебільшого користувались залізницею для поїздок країною та і за кордон. Для цього були сформовані спеціальні літерні поїзди. Перед їх проходом пропускали вантажний поїзд. А потім, за хвилин десять до проходу літерного, - окремий локомотив. Тож декілька разів такий локомотив я й вів. У кабіні, окрім мене та помічника, завжди перебували по два співробітника КДБ (спецслужба колишнього СРСР), які пильно оглядали усе навкруги та й нас пильнували… Оскільки я ще працюю, то, значить, все обходилось благополучно.

    - І так жодної пригоди за майже п’ятдесят років роботи машиністом? - не відстаю із запитаннями від співрозмовника. Він на хвилинку задумався і, щось пригадавши, відповів:

    - Вів я якось вантажний поїзд зі Жмеринки до Тернополя. Уже наближався до станції призначення, коли чергова попередила, що назустріч моєю колією рухається мотодрезина без радіостанції. Я зупинив поїзд на прямій, щоб було здалека його видно. І дійсно за якийсь час до нас підкотила мотодрезина. Вона рухалась із Теребовлі на Тернопіль, але якимось чином пройшла станцію Тернопіль-Східний і вийшла на нашу колію. Її ми зупинили і повернули до місця призначення. Тож і в цьому випадку все обійшлось благополучно.

    За час роботи в редакції мені доводилось спілкуватись із багатьма досвідченими машиністами, ветеранами, і кожен пригадував якісь надзвичайні ситуації. А тут - жодної. Значить, може бути і так. Більше того. За час роботи машиністом-інструктором у локомотивному депо та дистанції колії Анатолій Талавера «вивіз» чи дав добро на самостійну роботу більш ніж 140 машиністам та й багатьом помічникам. І, як засвідчують об’єктивні показники у цих підрозділах, жоден із його підопічних не створив транспортного інциденту, тим більше - дорожньої пригоди. Думаю, таким показником може похвалитись далеко не кожен машиніст-інструктор. Щоправда, Анатолій Федорович і не хвалився. Ці дані довелось «добувати». А на сьогодні він продовжує трудитись на своїй посаді. Вона передбачає опікування усіма машиністами та їх помічниками, які керують спеціальними рухомими механізованими засобами Жмеринських та Вінницьких дистанцій колії, а також сигналізації та зв’язку. І хай вони не водять багатотонні поїзди, робота у них доволі специфічна і відповідальна. Та під керівництвом свого наставника вони з нею успішно справляються. Адже кожен із них також успішно засвоїв головний урок машиніста.

    Никифор ЛИСИЦЯ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05