РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 1-2 (2 січня 2013) 

  • ХРЕСТОМАТІЙНИЙ Герман ЗАНАДВОРОВ

    (Продовження. Початок в №46, 47, 48 за 2012 р.)

    «НЕ ПРОДАВАВСЯ НІ ОПТОМ, НІ В РОЗДРІБ»

    У ніч із 4 на 5 березня 1944 р., за кілька днів до звільнення села від фашистів, пролунав умовний стук у вікно. Але замість партизанів, на яких чекав, увірвалися поліцаї. Хтось із «своїх» все ж зрадив Германа. Його зв’язали, а Марія кинулася за ним... Ранком тіла знайшли у каменоломнях між селами Вільхове і Колодисте. Їх розстріляли.


    ВІРШ «МАРИШЕ» - ПРИСВЯТА ДРУЖИНІ - ЯК ПЕРЕДБАЧЕННЯ ГЕРМАНА:

    Он жил на Урале, она - в Вильховой,

    В украинском тихом краю.

    Венчали их стужа, и голод, и зной,

    Любовь обручала в бою.

    Он жил, чтобы видеть и рассказать

    О самой великой войне.

    Она прожила, чтоб его сберегать,

    Певца сохраняла стране.

    Он смерти в глаза, не колеблясь, глядел.

    И родине так же верна,

    Если б его повели на расстрел,

    С ним рядом пошла бы она.

    Когда их не будет, окончится бой.

    Песню о них пропоют:

    «Он жил на Урале, она - в Вильховой,

    В украинском тихом краю».

    Незадовго до загибелі Герман закопав у дворі ящик зі своїми рукописами. Батьки Марії Лук’ян Андрійович та Марина Володимирівна після розстрілу дочки й зятя знайшли його. В 1946 р. на могилу сина й за рукописами приїхала з Уралу мати Германа - Катерина Павлівна. У 1962 р. у Вільхове приїжджала сестра Германа - Тетяна Леонідівна з донькою Наталкою, якій тоді було 13 років.

    З творчого доробку Занадворова збереглися глави з недописаного роману, шість оповідань, щоденники (413 маленьких аркушиків), прощальні листи другові й батькам. Дуже проникливий лист він написав другові, заповів йому рукописи в надії, що той їх опублікує. Герман жагуче хотів, щоб його роботи були надруковані якомога раніше. Мати Германа знайшла друга - поета Бориса Палійчука, але той не прийняв архівів Германа. Напевно, злякався відповідальності за зв’язок з людиною з окупації. Такі були часи у післявоєнному СРСР.

    У прощальному листі до батьків (весь час передчував власну загибель), написаному 19 червня 1942 р., є рядки, які говорять про Германа як про справжню Людину: «Завтра все може статися. У цьому випадку я буду втішеним через те, що якщо не завжди діяв майстерно, проте завжди щиро. Не продавався ні оптом, ні в роздріб. Служив тому, у що вірив, і ненавидів те, що треба було ненавидіти. І прожив тридцять один рік з половиною без того, щоб продавати свою совість і свої переконання. Це теж щастя...».

    «...НЕ ЗАПЛЯМУВАВШИ НІЧИМ СЛОВО людина»

    Архів Германа був перевезений до Магнітогорська, і майже двадцять років про нього ніхто, крім родини Занадворових, не знав. Друкувати творчі доробки автора, який був в окупації, було в той час неможливо. Але пройшов час. Тетяна Леонідівна Занадворова, філолог, кандидат наук (вона пропрацювала 33 р. в Магнітогорському педагогічному інституті), і кілька її студентів витратили чотири з половиною місяці на розшифрування записів Германа Леонідовича. Вийшло понад 300 машинописних сторінок.

    Магнітогорський письменник Микола Павлович Воронов, який був знайомим з Тетяною Леонідівною, ознайомився з рукописом Германа. Воронов був вражений текстами й підготував їх до видання. Але «Щоденник» довго не виходив у світ. Заважала радянська цензура. Воронов наполегливо домагався його публікації.

    І все ж твори Г.Л. Занадворова друкувалися на сторінках періодичних видань. У 1961 р. у газеті «Магнитогорский рабочий» з’явився нарис М. Воронова «Вірність» про письменника й оповідання Германа Леонідовича «Була весна». У 1962 р. у журналі «Урал» (№№8 - 10) було надруковано «Щоденник розстріляного» у скороченні, а в журналі «Уральский следопыт» - два з довоєнних оповідань Г. Занадворова. В 1963 р. в №15 журналу «Огонёк» з’явився нарис М. Воронова «Рукописи, послані на повітряній кулі», присвячений Занадворову, і оповідання Германа Леонідовича «Увертюра». У тому ж році Воронов прочитав по радіо розповідь Германа «Дума про Калашникова». В 1964 р. він був надрукований у газеті «Труд».

    Тільки після звернення Миколи Воронова в ЦК партії в Челябінську в 1964 р. вийшла книга «Щоденник розстріляного». В неї ввійшли не тільки щоденникові записи, але й глави з роману, оповідання, листи. Відгуки на неї друкувалися в центральних газетах «Комсомольская правда», «Литературная газета», у журналах «Новый мир», «Огонёк».

    В 1967 р. у Пермі з’явилася книга М. Воронова «Братья Занадворовы», двотомник «Ветер мужества», де розміщено твори Германа й Владислава Занадворових.

    Про роботу Миколи Воронова писала Т. Занадворова: «Страшно подумати, що все могло б лежати мертвим капіталом. Він робив усе з душею, щиро, забираючи час від своєї роботи».

    Потрібно бути вдячними не тільки письменникові Воронову, але й родині Занадворових: сестрі Германа, котра залишила спогади про братів, її дочці - відомій у Челябінській області радіожурналістці Наталії Занадворовій за збереження архіву. Після передчасного відходу з життя Н. Занадворової, її родина передала архіви Германа Леонідовича до Об’єднаного державного архіва Челябінської області.


    (Далі буде)

    Віктор ЗАДВОРНОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05