РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 48 (14 грудня 2012) 

  • ХРЕСТОМАТІЙНИЙ Герман ЗАНАДВОРОВ

    (Продовження. Початок в №46, 47)

    ГОЛОВНОЮ СПРАВОЮ БУЛО ПИСЬМЕНСТВО

    Тепер - про те, що майже два з половиною роки, з листопада 1941-го по березень 1944 рр., прожили Герман і Марія в окупованому фашистами селі, де він став організатором руху опору окупантам. У нього з’являються однодумці - Лука Бажатарник, Костянтин Каюров, Леонід Іванов...


    Фото Г. ЗАНАДВОРОВА з архіву середньої школи с. Вільхове,
    що передано редакції головою сільради О. МЕЛЬНИЧУКОМ.

    Є спогади, стверджують біографи, від колишньої підпільниці з Вільхової, подруги Марії, Зінаїди Сичевської (після війни - місцевої вчительки). Вона пише про перше враження від знайомства з Германом: «Герман Леонідович прийшов до нас у перших числах листопада 1941 р. Зовнішній вигляд Германа викликав біль і жалість. Такий худий. Хворобливий вигляд, блідий, впалі очі, кульгавий. Невисокий. Але в цій фізично слабкій людині було стільки внутрішньої сили! Такі глибокі погляди на життя й висока духовна культура.


    Хата, де жив і переховувався Г. ЗАНАДВОРОВ.

    З першої зустрічі він викликав до себе симпатію й повагу. Ми прислухалися до його порад, з ним було все зрозумілим. Від нього віяло добротою й правдою, силою й душевним теплом. Ми вірили йому й зрозуміли, що він наш ватажок».

    До появи Германа в селі люди були готовими боротися з фашистами. Але без організатора у будь-якій справі важко. А тут - окупація. Занадворов зумів очолити підпільну групу «Перемога», що пізніше отримала назву «Червона зірка». Серед підпільників був місцевий фельдшер Терентій Сухина. Це він часто їздив у Голованіський ліс (на північ від с. Вільхова), де надавав медичну допомогу партизанам. Занадворов встановив зв’язок з партизанами під орудою М.І. Наумова, а через підпільників Аскарова та Іванова - зв’язок із київськими колегами по зброї. Г. Занадворов складав для них листівки, допомагав односельцям уникнути «відрядження» в Німеччину, добував інформацію про стан на фронтах. Друзі зуміли дістати машинку для друкування листівок, зібрали радіоприймач. З. Сичевська писала: «Члени підпільної організації затримували підводи із хлібом, що відправлявся в Німеччину, ховали й лікували партизан, допомагали молоді втікати й переховуватися від поневолення у Німеччину, поширювали листівки, вселяли віру в перемогу».

    Але головною справою для Занадворова було письменство. Таємно, по ночах, закривши віконниці, на лежанці за фіранкою при світлі каганця на зворотних аркушах колгоспних накладних олівцем, бісерним почерком писав він глави майбутнього роману про війну, розповіді, нариси, вів щоденник. На чорнетки не було часу. Якби окупанти знайшли хоч один аркуш - розстріляли б і його, і всю родину значно раніше, ніж судилося. Усе, що він тоді писав, було обвинуваченням фашизму, націоналізму. В його щоденнику й розповідях - опис звірств фашистів, грабежів, примусові санкції про «подорожі» людей до Німеччини, масових розстрілів єврейського населення... Герман писав літопис війни. Підлітком він запускав разом з однокашниками повітряні кулі, зроблені за зразком кулі братів Монгольф’є. Він радів, згадавши про це.

    «Повітряну кулю вони робили вдвох з Марусею, навіть тайкома від її старих батьків - не хотілося їх тривожити. Один раз увечері вони накачали її нагрітим повітрям. Куля рвалася з рук, як прив’язаний за ноги сокіл, але Герман не відпустив його, до тих пір, поки не вийшов на город і не переконався, що вітер дме у бажаному напрямку.

    Ніч була беззоряна, і куля миттєво зникла в темряві неба. Крізь дзижчання садів донеслися з вулиці голоси поліцаїв, які перебрали самогону. Треба було бігти в хату, але Герман, як і раніше, стояв на тім місці, звідки відправив повітряного гінця. Він подумки летів за кулею», - так напише про Г. Занадворова письменник Микола Воронов.

    «Мариша загриміла біля порога дійницею, сповіщаючи чоловіку, що він повинен негайно повертатися. Герман швидко покрокував до хати, сердячись, що дозволив собі це.

    Він знову подумки повернувся до свого повітряного гінця й уявив, як небесний плин несе його до наших. Потім, зійшовши із перехвильованою Маришкою у хату, представив, як куля падає біля окопу; з окопу вискакує червоноармієць, бере кулю й передає командирові. Командир розкриває згорток, прив’язаний до кулі, а через хвилину посилає цей згорток у штаб дивізії.

    Хоч би долетів. Серце тривожно б’ється: у згортку - рукопис розповідей, у яких він зобразив те, що відбувалося й відбувається на його очах тут, у Вільховій, та й, мабуть, на всій полоненій Україні. Він вклав у них всю свою люту ненависть до німецьких фашистів і до поліцмейстерської потолочі, що допомогала правити їхнім ставленикам пан-баронам.

    Згорток він посилав на ім’я найближчого київського друга Бориса Палійчука. У записці писав: «Вирішив спробувати хоч таким невірним способом (іншого поки не знайшов) передати частку зробленого. Думаю, вам там це стане у нагоді. Це, звичайно, мало, але поки всі, чим я можу допомогти воювати». Наприкінці записки він просив, якщо розповіді будуть друкувати, підписувати їх псевдонімом Юхим Черепанов. Такий псевдонім Герман вибрав тому, що дуже любив творця паровоза Юхима Черепанова, роман про якого так і не встиг завершити до початку війни», - пише М. Воронов.

    «НЕ ПРОДАВАВСЯ НІ ОПТОМ, НІ В РОЗДРІБ»

    «Не залишають читача байдужим розповіді Германа Занадворова. Вони лаконічні, правдиві й трагічні. І так само, як і щоденник, обвинувачують фашизм: «Колискова» - про те, як молода єврейка від жаху, що німецький солдат чоботом роздавить голівку її немовляти, збожеволіла й сама задушила своє маля. Розповідь із мирною назвою «Вершки»: фашисти повісили матір трьох маленьких дітей тільки за те, що не додала молока окупантам. Це була перша публічна страта в селі. «Була весна» - про любов, вірність і загибель юної партизанки. «Ця розповідь - дивно точне передбачення того, як загинуть вони з Марією», - акцентує увагу біограф Н. Капітонова.

    Занадворов мріяв переправити рукопис до своїх. Він задумав зробити повітряну кулю, про яку йшлося вище, прив’язати стос сторінок до міні-дирижабля й відправити до тилу. Написав на клаптику паперу: «Товаришу! Цей згорток з німецького тилу. У ньому рукописи - сумління журналіста, який перебуває на окупованій території. Найпалкіше і найпереконливіше прохання: не затримуючи ні на годину, знайти спосіб передати їх до редакції газети «Червона армія» для поета Бориса Палійчука». Але побоявся, що рукописи пропадуть, і відмовився від задуманого.

    Тоді ж він пише в щоденнику: «...Треба вчитися терпінню, але із кожним днем почуваю, як здають нерви. Здається, іноді, що божеволію. Але нікому не маю права показати, що полишаю позиції. Для тутешніх деяких товаришів я якимось чином є прикладом...». Щоденник Германа Занадворова обривається на словах: «Якщо ж не виживу, мої розповіді й записи...».

    (Далі буде)

    Віктор ЗАДВОРНОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05