РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 48 (14 грудня 2012) 

  • Роздуми біля картин Катерини

    У мої шкільні роки вчителі не розповідали про Катерину Білокур. Її не було заборонено, просто не рекомендована постать. Та й сьогодні лише в читанці для третього класу - дві репродукції та й годі. Багато пересічних громадян щось чули, щось знають. Так, її ім’я ввійшло до списку 100 відомих українців світу.

    Та, на жаль, сьогодні Катерина Василівна не є героїнею. А, на мою думку, має бути! Та дещиця написаних творів про неї не мають тієї сили, що може відживити героїню. Поема І. Жиленко «Цар-колос», повість В. Яворівського «Портрет з уяви», художній фільм «Буйна» (в головній ролі - Р. Недашківська), документальний фільм «Катерина Білокур» і ще декілька наукових праць.


    Картина «Квіти на голубому фоні».

    Сьогодні повторимось про героїню. Так, саме героїню, не побоюся так сказати, і нашу гордість, і нашу національну святиню. Спробую пояснити тобі, шановний читачу, для чого потрібно активне ознайомлення із постаттю Білокур. На прикладах її життя. З її ж листів. А ви дасте відповідь: ця жінка гідна звання Героя? Адже герой - це не завжди той, що із шаблею, і, як у нас складається історично, чинить спротив владі. Герой - це також той, хто ризикує, хто ламає стереотипи і може бути незалежним від влади.

    Катя народилася на початку ХХ століття, в той час, коли жінка за законами суспільства повинна була «знати своє місце». Тож освіти не отримала, бо в родині вірили, для чого «рвати чоботи і свиту» (ходити до школи), якщо жінка може робити щось інше. Сьогоднішні батьки це можуть сприйняти як щось надзвичайне: не заохочувати на отримання освіти дітей тоді, особливо в селах, таке явище існувало. Та потяг Катерини до живопису, до знань не могли побороти жодні заборони. Вона навчилась читати і писати самотужки. Ось що пише художниця у своїх листах: «Було мені 14, я щось таки малювала, і при тім стратила чимало паперу. І коли батько побачив моє твореніє, то мене отпороли як сидорову козу».

    У 1922 - 23 рр. Катерина зробила спробу вступити до Миргородського технікуму художньої кераміки. Та без початкової освіти їй відмовили. З того розпачу дівчина не сіла на поїзд, а пішки по залізниці з Миргорода до Ромодана прийшла.

    …Спочатку Катря малювала на аркушах в клітинку і в лінію. Вчительська родина, до якої часто ходила Катерина, показала їй, що таке фарба, давала читати багато книжок. Згодом дівчинка відвідувала драмгурток. І зростала. Духовно. Як людина. Як художниця…

    «Я буду малювати!» Ці слова, сказані батькові у 34 роки, були сприйняті, наче я сказала, що полізу на місяць», - напише у листі до друзів.

    І відкрила світові Катерина сама себе. Якось в учительській родині вона почула по радіо співочий голос Оксани Петрусенко. На той час це ім’я знав весь Союз, і написала листа з проханням виставити свої роботи. А в кінці листа намалювала кошик, у якому були всі коми, крапки, знаки питання та оклику і приписка: «А це розставте самі, бо я неграмотна жінка». На конверті було написано: «Київ. Оксані Петрусенко». Саме з цього листа і розпочалося її визнання. Що принесло воно Катрі?

    Гроші? Ні. Деякі картини вона продала: п’ять рублів. Та зиску з них не мала. Навіть хати власної не було.

    Славу? Так. Її роботи виставили у Києві, Москві. На чергу, щоб побачити «Цар-колос», потрібно було витратити не менше години. Згодом її роботи було експоновано у Парижі. Та односельці, й навіть родина, не сприймали її таланту. Жодного прояву поваги. Голова колгоспу не давав навіть коня город зорати. Людська заздрість - поруч, за тином, а слава - десь там, за горами, за долами… На нездоланній відстані.

    Кохання? Чи не хотіла б вона поринути у нього з головою? Та не могла дозволити. Не бачила такого чоловіка, який би її проблеми та болі на себе взяв.

    Та годі роздумів. Милуйтесь квітами, читайте листи Катерини Василівни Білокур і відповідайте: «Гідна слави та пам’яті людської!»

    P.S. Білокурівські читання, які проводив 21 листопада музей декоративного мистецтва та сучасна українська письменниця Євгенія Кононенко, під враженнями підготувала Валентина КОЛЯДА.

    Валентина КОЛЯДА, Фото з інтернету
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05