РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 47 (30 листопада 2012) 

  • Подарунок від Василя Андрійовича

    Впродовж дев'яти десятиліть свого існування у «Рабочего слова» з'явилася не одна сотня тисяч прихильників серед залізничників Південно-Західної. Газету любили і люблять перш за все за те, що вона пише про людей праці, їхні проблеми та турботи, успіхи та захоплення, люблять за те, що вона завжди поруч із своїм читачем. І це не гучні слова. Але факти говорять самі за себе.


    Василь Андрійович Герасименко (1975 р.)

    Для родини залізничників МАЗНИХ цей зв'язок з газетою доповнюється ще й тим, що в ній багато років працював, а згодом і очолював творчий колектив газети, близька і рідна їм людина - Василь Андрійович ГЕРАСИМЕНКО. Він був головним редактором газети впродовж кількох десятиліть.


    Володимир Леонідович Мазний, племінник Василя Герасименка (ліворуч), приніс у редакцію раритетні фотознімки.

    - Скільки себе пам’ятаю, «Рабочее слово» завжди було у переліку тих газет та журналів, які приносила до нашої домівки листоноша, - розповідає Володимир МАЗНИЙ, племінник Василя Андрійовича. - У нашій великій родині на залізниці працювали і мій дід, і батько, і мої дядьки та тітки, інші родичі. Трудилися за різним фахом і на різних посадах. І кожен робив свою справу професійно, на совість, так, щоб не соромно було перед людьми. Мені було ким пишатися, кого брати за приклад. І дядько Василь був один із них. Він - старший брат моєї матері.


    Таким був В. Герасименко червоноармійцем (1936 р.)

    - Це була щира, талановита, гостинна і дуже інтелігентна людина, - продовжує розповідати Володимир. - Я любив приїздити до нього з батьками погостювати, бо це для мене завжди було святом. Дядько обов’язково возив мене до київського зоопарку, де я із захопленням дивився на незвичних для мене, хлопчини з глибинки, тварин та птахів. Між іншим згодом з величезною гордістю розповідав у школі своїм одноліткам-однокласникам про мої подорожі столицею. А ще запам’яталися мені ті дні, коли Василь Андрійович брав мене до себе на роботу у редакцію газети. Їхали ми туди редакційним «Запорожцем», який у народі називали «горбатий». Пам’ятаю свої дитячі враження від його робочого кабінету, де було багато книг, великий робочий стіл, покритий зеленим сукном. До речі, він й досі асоціюється у мене із столом для гри у більярд, а на столі стояла незвична настільна лампа з великим плафоном. Але, які в редакції ігри?! Робота над номером - то справжні будні. Мені дозволялося навіть посидіти за цим столом керівника редакції, а я намагався не показувати тоді свого хвилювання, бо ж відчував, за дитячим світоглядом, що тієї миті я був причетний до великої справи - виходу газетного номера. Адже поруч дядько Василь із своїми колегами-журналістами якраз і узгоджував якісь робочі моменти із випуску газети.


    У період діяльності в газеті «Гудок» (1947 р.)


    Сім’я Мазних, Леонід Васильович та Володимир, з А. Герасименком та його двоюрідним братом Гаврилом.

    Не знаю, чи були у нього плани, щоб і мене залучити до журналістського ремесла. Про це ми відверто ніколи не говорили. А от свою іменну авторучку із золотим пером, яку він отримав як нагороду за творчу роботу, Василь Андрійович мені-таки подарував. Може цим й тактично натякнув мені спробувати свої сили на творчій літературній ниві. Подарунок я з великою вдячністю взяв, однак професію обрав собі далеку від журналістики.

    Ще Василь Андрійович запам’ятався мені через свою добру вдачу. Він був цікавим співрозмовником і великим шанувальником природи. Пере-бував у захваті від виїздів на полювання чи риболовлю. Виїздив не на декілька годин, а так, щоб посидіти біля вогнища, приготувати юшки, переночувати у наметі. Та й друзів, таких затятих рибалок та мисливців, також мав чимало. Мені, підліткові, побувати в їхній компанії я вважав великою вдачею. У мене й досі збереглися чудові бамбукові вудлища, що дядько подарував мені ще у мої шкільні роки.

    Любив він й малювати. Робив це для себе, як кажуть, для душі. А потім свої картини дарував друзям, знайомим. У квартирі моїх батьків й досі висить копія відомої картини «Мисливці на відпочинку», яку зробив Василь Андрійович. Всі, хто її бачив, кажуть, що виконана талановито.

    «Рабочему слову» вже дев’яносто. Протягом цих десятиліть газета та її журналісти були і залишаються літописцями свого часу. І необхідно бути закоханим у свою раз і назавжди обрану професію, і писати так, щоб твоя газета була авторитетною, і стала добрим, розумним порадником, другом і товаришем для свого читача. І одним з таких професіоналів був Василь Андрійович Герасименко.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото Віталія НОСАЧА та із сімейного архіву Мазних
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05