РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 46 (23 листопада 2012) 

  • ХРЕСТОМАТІЙНИЙ Герман ЗАНАДВОРОВ

    «Ми згадаєм хлоп'ят і запишемо їх імена

    Без салютів і тризн,

    Без поминок і чарки вина,

    А на київських площах, на мармурі, й темнім граніті,

    І на київській славі, що боєм клекоче по світі,

    Ми запишемо їх імена!»

    Андрій МАЛИШКО

    «Если выживу, смогу рассказать о людях, об их делах много такого,
    чего, пожалуй, не рассказал бы и просто не мог бы узнать».

    Герман ЗАНАДВОРОВ

    Цей матеріал про колишнього завідувача відділу культурно-масової та оборонної роботи «Рабочей газеты» (нині «Рабочее слово») Германа ЗАНАДВОРОВА народжувався протягом довгого часу. Збирання історичної правди, відрядження до села Вільхове (Кіровоградщина), щоб поклонитися праху його та його дружини. Все, що закарбувалося навічно на цьому світі, вимагає, погодьтеся, часу. На переосмислення. Парадокс: Герман Занадворов та Марія ЯРЕМЧУК - люди, які прожили на цьому світі ледь більше 30 земних років, а встигли зробити так багато корисного для сучасників та майбутніх поколінь!

    ПАМ’ЯТАТИ ПРО СМЕРТЬ НЕВИННИХ ТА НАЙЛЮТІШИЙ ГРАБУНОК

    Напередодні 90-річчя від дня виходу у світ галузевої газети хочу, щоб про журналіста, учасника підпільно-партизанської боротьби проти гітлерівських окупантів та їхніх прихвоснів - поліцаїв, що насаджували «орднунг» в окремо взятому селі, знали більше сучасників. Мова про той самий «Ordnung uber alles!» («Порядок понад усе!»), який для учасників підпільної групи «Червона зірка», що діяла на території півдня Кіровоградщини, а саме у межах Ульяновського району, був, як би зараз сказали, неприйнятним. Це той порядок, про який корифей красного українського письменства Олександр Довженко у своєму «Щоденнику» написав буквально таке: «Німці пограбували нас найлютішим грабунком: вони забрали до Німеччини наших дітей. Множество підлітків років по 12-13 вивезено до Німеччини для онімечування і роботи. Фашисти нанесли нашому народу тяжкі рани не тільки сьогодні, а й на майбутнє, і ми довго-довго це почуватимем». А скільки невинних розстріляно, замордовано у Майданеку, Освенцимі, Саласпілсі… І тут у Вільховому було призначено поліцаїв та старосту, через яких окупаційна влада оголошувала селянам свої розпорядження, що зводилися до одного. А саме: збирання продовольства для потреб фашистського війська та каторжна праця на благо «великого рейху». За непослух нещадно карали.

    ДО ОБЕЛІСКУ СЛАВИ

    …Стрімке маршрутне таксі Київ - Одеса за якихось три з половиною години домчало мене до перехрестя, звідки камінною вкоченою дорогою дістануся села Вільхове. Саме тут на старому кладовищі у далекому 1944 р. знайшли вічний прихисток розстріляні Герман Занадворов та його вірна дружина, до речі, у 1930-і - співробітниця редакції тогочасної «Рабочей газеты» - передтечі «Рабочего слова».

    Того теплого осіннього полудня у сільраді с. Вільхове мене зустріне її голова Олег МЕЛЬНИЧУК. Дякуючи йому, дізнаюся про те, що тут про героїв пам’ятають попри майже сімдесятиліття із дня розстрілу наших колег-кореспондентів.

    Від двоповерхового будинка сільради до старого кладовища - невелика відстань. Пожовкле різнотрав’я вздовж стежки, що в’ється біля могил, урізноманітнюють кольорові штучні квіти. Це завдяки турботам дбайливих рук односельців місця поховання вже на перший погляд не виглядають занедбаними. За якусь мить ми біля могили Германа та Марії. Свіжі, щойно з Києва, квіти, які покладе, на моє прохання, до пам’ятника Олег Борисович, - то наша данина авторові «Дневника расстрелянного». Таку назву мала книга Г. Занадворова, яку він писав у часи окупації. У Вільховому Герман Леонідович на зворотному боці старих колгоспних документів написав свої кращі твори. Рукописи не згоріли. А життя?! Тут поруч із селом у кам’яному кар’єрі його буде розстріляно разом із дружиною. За що? Група «Червона зірка», шістдесят членів якої здійснювали диверсії, саботували розпорядження окупаційних властей, розповсюджували листівки, підтримували зв’язки з партизанськими з’єднаннями М.І. Наумова. Фашисти вислідили відчайдушних підпільників і стратили.

    У школі села Вільхове бережуть пам’ять про Германа і Марію. І не лише про них. Майже 540 мешканців села брало участь у Великій Вітчизняній, 320 з них загинуло, 218 односельців було нагороджено орденами та медалями СРСР. В пам’ять борців із ворогом у цетрі села височіє обеліск Слави.

    ГОЛОВНЕ - ЗДИВУВАТИ РОДИНУ

    Ось, що стало відомо про їхнє коротке життя.
    До Великої Вітчизняної війни на Уралі жили талановиті брати Занадворови: поет і прозаїк Владислав і журналіст, прозаїк Герман. Обидва не повернулися з війни. Владислав в 28 років загинув восени 1942 р. у Ростовській області. Герман - в неповних 34 в Україні. Владислав до війни жив у Свердловську й Пермі, а Герман - у Челябінську.

    Їхня сестра - Тетяна Леонідівна Занадворова писала: «Любила й люблю Владислава, але доля Германа є особливою, і випало на його частку багато суворих випробувань, більше навіть, чим на частку тих, хто гинув під Сталінградом: ці були серед своїх, він - на окупованій території...»

    Повторимось, життя Германа Занадворова дійсно склалося трагічно. Не простим був шлях його творів до читачів.

    Герман Леонідович народився 1 жовтня (за новим стилем) 1910 р. у Пермі (Росія). Його мати була вчителькою, батько - інженером-колійником. Певен, що саме виховання та професійний приклад батька приведе одного з його синів на залізницю спочатку як кореспондента челябінської газети «На стальных путях», а згодом, після переїзду до Києва, - до «Рабочей газеты» - літопису Південно-Західної залізниці. По лінії батька родина Занадворових походить із найстарішого дворянського російського роду. На жаль, у радянські часи не прийнято було цікавитися своїми пращурами. І письмових свідчень не залишилося.

    Герман - старший із чотирьох дітей у родині Занадворових. Сім’я багатством похизуватися не могла, але батьки, розумні й добрі люди, приділяли дітям багато уваги. Щоліта їх вивозили в село, «на дачу». Існувала в будинку гарна бібліотека. Уже в ранньому дитинстві у Германа виявилися творчі здібності, у п’ять років він сам навчився читати. Учитися почав в Омську, «перелетівши» відразу в третій клас. Трохи пізніше здивував родину тим, що намалював декорації, вирізав фігурки героїв казки «Царівна-жаба» і зіграв у домашній виставі один всі ролі, писала про юні роки Германа Занадворова його біограф Н. Капітонова. Проте чатували на підлітка і страшні хвороби, пов’язані із опорно-руховим апаратом (ще школярем перейшов убрід холодну річку, жорстока застуда привела до ревматизму, ревмокардиту).

    БАЧИТИ, ЧУТИ Й ЗНАТИ

    Головним захопленням Германа в шкільні роки була історія. Вони із Владиславом придумували складні військові ігри. Читали багато історичної літератури. Самотужки робили з паперу фігурки солдат, генералів, маршалів. Їхня армія становила іноді до 500 «людей». «Воювали» французькі, англійські, російські війська. Стріляли горохом. Особливо популярною у братів була війна 1812 р., а саме - битва під Ватерлоо. Грали подовгу, впродовж багатьох років. Дорослі серйозно ставилися до цих ігор, терпіли незручності (підлога в кімнаті іноді була уставленою «військами»). Брати й уявити собі не могли, як дійсно грізна війна ввійде в їхні життя і яку трагічну роль зіграє в їхній долі.

    Дитинство і юність у дітей Занадворових через залізничну професію батька пройшли в різних містах: Пермі, Омську, Нижньому Тагілі, Ішимі, Челябінську, Свердловську...

    Брати любили походи, збирали колекції каменів, комах. В одному з походів під Свердловськом знайшли шматок бивня мамонта й здали його в музей.

    Цілеспрямованість. Для багатьох вона слугувала як чудова риса юного характеру, що згодом допомагатиме здолати увесь тягар трудових, а для Г. Занадворова ще й бойових буднів. Училися добре, відрізнялися вихованістю, почуттям гумору, начитаністю. Д. Лондон, Д. Р. Кіплінг, О. Блок, В. Маяковський, С. Єсенін... Герман вів у школі велику громадську роботу («Мої тринадцять громадських посад»). Ще школярем писав статті в стінгазету, вірші - в міське друковане видання «Тагильский рабочий». З вуст його ровесників стало відомо, що, навчаючись, він створив шкільний журнал, який назвав «Анчар» (пам’ятаєте пушкінські рядки «Анчар как грозный часовой стоит один во всей вселенной…»?). Громадянська лірика видатного російського поета першої половини ХІХ ст. багатьох і у наступному столітті спонукала на героїчні вчинки. Проте видання проіснувало недовго, це дуже бентежило Германа. Але талант попри все своє візьме.

    (Далі буде)

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото з архіву середньої школи с. Вільхове, що передано редакції головою сільради О. МЕЛЬНИЧУКОМ.
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05