РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 45 (16 листопада 2012) 

  • ЧОМУ БАСКОВ НЕМАЄ ЖОДНОГО ВІДНОШЕННЯ ДО ПАРОВОЗНОЇ «ШАРМАНКИ»?

    Четверо юних вихованців Малої Південно-Західної залізниці, котрі опинилися у музеї управління столичної магістралі, наперебій розпитували почесного залізничника, голову Ради ветеранів Київської дирекції залізничних перевезень Василя НИКИТЕНКА та заступника начальника технічної служби Геннадія П’ЯТИГОРСЬКОГО про призначення ручного гасового ліхтаря «летуча миша або кажан», «шарманки», станційного дзвона...

    Переходячи від експоната до експоната Костянтин БОЛДИРЬОВ, Олександр КУПРІЄЦЬ, Олексій БАКШАЛОВ та Тетяна ДАНЬКО дізнавалися про історію буферного гасового ліхтаря, який ставили на паровиках. Його призначення - сигналізувати про наближення поїзда. Ручний сигнальний ліхтар використовували колійні обхідники під час огляду залізничних ниток. До речі, цей освітлювальний прилад мав білий та червоний світлові фільтри.
    Особливий інтерес викликало у гостей музею запитання «А чи відомо вам, що таке «шарманка»? Жоден із них не зміг відповісти. Думаю, що при слові «шарманка» навіть сучасні молоді локомотивники здіймуть плечима: «Можливо, це те, про що співає Басков?» Аж ніяк.

    - Проте були часи, - розповів В. Никитенко, - коли вважалося, якщо у рейс відправляєшся без «шарманки» - ти не паровозник. Це було правилом. Як свідчать транспортні історики, механіка у всі часи визначали не за форменим кашкетом, не за шинеллю або службовою шапкою, не за погонами чи за кокардою із зображенням паровичка, а за наявністю «шарманки».

    Не кожний слюсар-жерстяник умів зробити металевий ящик із 0,8-міліметрового залізного листа, що за формою нагадував скарбничку. Ці скриньки мали таку назву тому, що нагадували популярний у ті часи музичний інструмент - шарманку. Що ж зберігалося під кришкою? Там було чотири - п’ять відділень: для продуктів, для предметів особистої гігієни тощо. Під кришкою обов’язково розміщували Правила технічної експлуатації (ПТЕ), нормативні документи із сигналізації та зв’язку. Хтось із мудрих сказав: «ПТЕ для залізничника - це, як Біблія для православного віруючого». У залізничників, до речі, існує такий жарт. Якщо у кімнатах відпочинку ти не можеш заснути, а незабаром треба збиратися у зворотну подорож, почитай ПТЕ та інструкції. Через мить очі самі собою закриються, а через п’ять хвилин бачитимеш перший сон.

    - На стелажах - буксова лапа, якою рухали вагони, колосниковий ключ, піка, різак. Цими інструментами проводили підрізку шлаків та чистку топки. Робота, що виконувалась помічником машиніста, була надто важкою, сорочки від поту ставали білими, - розповідав Василь Іванович Никитенко. - А кочегар згрібав шкребком «козли» до зольника, ковтаючи гарячу пилюку.

    Купалися у зацікавлених поглядах відвідувачів того дня і станційні дзвони. Колись вони розміщувались на кожній залізничній станції. Черговий по станції бив у нього один раз, повідомляючи, що прибуває пасажирський поїзд. Після удару подорожні виходили на перон. А перед відправленням черговий по станції, переконавшись, що всі сіли до вагонів, двічі бив у дзвін. Головний кондуктор давав дозвіл на відправлення поїзда, машиніст подавав сигнал, і поїзд відправлявся. Швидкість руху була невеликою - 18 - 20 км/год. Оскільки гальмувати потрібно було вручну, це робили кондуктори. На гальмових майданчиках перебували звичайні кондуктори, так звані «індики» (через важкі кожухи, які вони носили взимку). Слухаючи команди головного кондуктора, вони зупиняли поїзд за використання ручних гальм. Згодом паровики було обладнано пневматичними гальмами та швидкостемірами, а технічна швидкість підвищилась до 50 км/год.

    Ще багато цікавих фактів зберігають експонати Музею столичної магістралі. Ще багатьом юним залізничникам вони розповідатимуть про історію залізничного транспорту.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05