РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 45 (16 листопада 2012) 

  • Звідки у машиніста метрополітену любов до сталевих колій?

    «Людина народжується не для сумного існування в бездіяльності, а для праці
    над великою і грандіозною справою»

    Леон Батіста АЛЬБЕРТІ,
    вчений часів раннього Відродження

    Ці слова якнайкраще розкривають особистість відомої у Києві і на Україні людини - Миколи КУРИЛЕНКА. Він - учасник бойових дій під час Великої Вітчизняної війни, метрополітеновець, поет, декламатор, перший директор Київського музею метрополітену, чудовий співак, не дивлячись на його 86 років, і просто хороша людина.

    Микола Трохимович має високі державні нагороди: знак МШС СРСР «За безбраковий пробіг на локомотиві 500000 км». Він має ряд знаків переможця у соціалістичному змаганні (було й таке за часів СРСР - ред.). Микола Трохимович брав активну участь у самодіяльному народному хорі «Ветеран» Дарницького району м. Києва.

    МЕНЕ ВРАЗИЛА ЙОГО ЛАГІДНА ВДАЧА

    Під час зустрічі з Миколою Трохимовичем в їдальні санаторію Медичного центру реабілітації залізничників на курорті Хмільник мене вразила його лагідна вдача. Незбагненний глибинний спокій струменів з його очей, а усмішка випромінювала тепло.


    М.Т. КУРИЛЕНКО під час виступу до 71-ої річниці початку війни.

    Все довелося пережити сивочолому ветерану Великої Вітчизняної і при цьому не розгубити людських чеснот, не очерствіти душею і серцем. Здебільшого люди, які щойно вийшли на пенсію, вважають, що життя вже закінчилося, не знають, що робити, куди себе «прилаштувати». Та це не за характером нашого героя.

    Він - герой життєвого шляху, який обрав сам собі заради України, заради українського народу, на благо прийдешніх поколінь.

    Народився Микола Куриленко 15 листопада 1926 р. в селі Піщики Велико-Половецького (тепер Сквирського) району Київської області в багатодітній родині Куриленка Трохима Андрійовича та Ванди Людвігівни. Батько - службовець, мати - колгоспниця.

    У 1941 р. здобув неповну середню освіту. Меж радості не було. Попереду - нове самостійне життя. На честь закінчення школи дирекція Піщиківської неповно середньої школи організувала екскурсію до столиці.

    Раділа юнь такому святу. Гомін, перемовки, спів птахів, яскраве сонце підіймали і без того веселий настрій…

    ВІЙНА ПЕРЕКРЕСЛИЛА ВСЕ

    …Щойно відрядили першу групу екскурсантів, яка потрапила під вибухи бомб, а другій групі, у якій був Микола, оголосили про початок війни, про напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Миколі тоді не було ще й 15-ти років.

    - Перші дні війни, - розповідає Микола Куриленко, - то наче страшний сон. Розстріли ні в чому не винних людей, відправка молоді до Німеччини на примусові роботи, грабежі. За колючий дріт, куди заганяли «підозрілих», потрапив і 16-річний Миколка. Якби не його вчителька Марія Леонідівна, яка добре володіла німецькою і пояснила есесівцю, що Микола ще дитина, а шапку з червоною зіркою знайшов. Так його відпустили… Довгі 2,5 роки - чорні, небезпечні. Під час окупації рідного села допомагав батькові у партизанських справах.

    Село було звільнено від окупантів 31 грудня 1943 р. Ще не виповнилося 18-ти, коли він був зобов’язаний взяти до рук зброю і ступити до пекла борні із окупантами. Особливо Микола згадує про те, як 107-й стрілковий полк відправив із Білої Церкви своїх станкових кулеметників у вир війни. Молоді хлопці ще не навчилися добре тримати зброю в руках, йшли в лігво ворога, щоб захистити і визволити Краків.

    - Ми підходили один до одного, обнімались, прощаючись, готувалися до смерті, просили: «Хто залишиться в живих, передайте моїй матері, батькові, коханій дівчині, що я не зганьбив честі радянського солдата». А тут звідки не візьмись соловейко, як у мирний час, як затьохкав, як заспівав. І ми наче забули про війну.

    Саме під час війни у Миколи Куриленка зародилися перші вірші на військову тематику.

    Миколу було призначено до взводу розвідки боєм для штурму Кракова. Наступ на Краків було відмінено. Це сам Господь Бог змилувався над долею юнаків. Прийшло донесення, що весь Краків заміновано. Разом із воїнами 1528-го артилерійського Володимиро-Волинського орденів Богдана Хмельницького та Олександра Невського полку пішов у наступ на Сандомирському плацдармі, штурм і здобуття фортеці Тогау, форсування річок Вісла, Одер, Несе, Шпреє, штурм Берліна, визволення Праги.

    Було і поранення, але милостива доля залишила життя, не зробила його калікою. Про батька Трохима Андрійовича Куриленка, воїна 4-го Українського фронту, який загинув, пізніше син Микола у спогадах у вірші «Загадка» пише:

    «Я щасливий, що вижив тоді.

    Чи ж щаслива була моя мати?

    Разом з нею і діти в біді,

    Бо з війни не прийшов рідний тато».

    («Струмочки долі»)

    Про друзів-побратимів він напише у віршах-спогадах, що проникнуті повагою до тих, хто назавжди залишилися молодими. Спогади-пам’ять, пошана до невмирущого подвигу.

    Скінчилася війна, майже сім років Микола Трохимович віддав строковій службі в лавах Радянської Армії і Військово-Морському флоту. Брав участь у військовому параді на Хрещатику 9 травня 1947 р. в колоні військових моряків.

    Що далі?.. За плечима - лише 7 класів, а хотілося чогось більшого і освіти, і професії. Його направляють на навчання у дивізіонну партійну школу при політвідділі Червонопрапорної Амурської Флотилії, яку він закінчив у 1949 р., і йому присвоєно звання «Старший матрос». Стрункий, підтягнутий, охайний, впевнений у собі спонукав не одну дівчину звернути на себе увагу, та увагу свою він віддав одній єдиній - Маші. Про своє кохання поет-аматор красиво висловив у вірші «Девочка моя»:

    Девочка моя, усталая,

    И морщинка залегла.

    Но беда ведь в этом малая,

    Главное, что ты пришла.

    («Струмочки долі»)

    Після демобілізації у жовтні 1950 р. працював Микола Трохимович водієм тролейбуса в Києві та заочно навчався у вечірній школі, потім В Інституті народного господарства на факультеті «Економіка радянської торгівлі», але життєві обставини не дали його закінчити.

    СИМВОЛ ДОВІРИ

    Гуляючи Києвом, часто користувався підземним транспортом і настільки був вражений ним, що і уві сні бачив себе у формі метрополітенівця, який мчить від зупинки до зупинки, приймаючи вдячних пасажирів. І як тільки Куриленко звернувся до керівних органів метрополітену про прийняття його на роботу, його зразу ж направили в школу помічників машиністів при Московському метрополітені. Далі у 1963 р. Микола Куриленко закінчив школу Київського метро поїздів і успішно пропрацював машиністом електропоїзда на Святошинсько-Броварській лінії.

    Саме за час роботи на метрополітені Куриленко видав невеличку збірку віршів під назвою «Романтика метро». У вірші «Маяки» є такі слова, що відображають саму дійсність:

    «Пусть солнце здесь не светит,

    Не видно неба, звезд,

    Но каждый в подземелье

    Давно корнями врос».

    Вся трудова діяльність Миколи Трохимовича пройшла, в основному, на міському електротранспорті та Київському метрополітені. Енергійну, творчу, відповідальну особистість не могли не помітити друзі по роботі, і його обирають головою профкому. Він вміло використовував свої керівні здібності, свої творчі набутки.

    Працював Микола Трохимович машиністом Святошинсько-Броварської та Куренівсько-Червоноармійської ліній, головою Об’єднаної профспілки залізничників метрополітену, начальником адміністративно-господарського відділу Управління, інженером технічного відділу та завідувачем Музею історії Київського метрополітену. Та скільки б доручень по своїй роботі не виконував, відчував не втому, а почуття бадьорості, приплив нових сил і бажання працювати і працювати. Свою трудову діяльність він поєднує з громадськими дорученнями: його обирають головою громадських автомобільних інспекторів першого тролейбусного депо КТТУ, депутатом Московської районної Ради депутатів трудящих м. Києва, головою Ради ветеранів електродепо «Дарниця» Київського метрополітену. Обирався делегатом XXVI з’їзду Компартії України. Це у ті часи - символ великої довіри людей.

    «Я ПЕНСІОНЕР - ТРУДОГОЛІК»

    У 1984 р. після виходу на пенсію неспокійне серце трударя не давало йому сидіти вдома і прислухатися - де що заболіло. Це був би не Куриленко. Його обрано головою Ради ветеранів війни, праці та військової служби м. Києва, він є членом президії Дарницької районної Ради.

    На громадських засадах створив літературну студію «Ветерани - поети Дарниці» та очолив видання поетичних збірок «Эхо войны» до 53-ї річниці Перемоги та «Эхо войны. А жизнь продолжается» до 55-ї річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників.

    Наприкінці 1999 р. Микола Трохимович бере активну участь у підготовці святкування 40-річчя відкриття першої черги підземної магістралі столиці України. Тоді було ухвалено рішення про створення музею історії Київського метрополітену. Серед ентузіастів створення був і Микола Куриленко. Завдання зі створення музею було успішно виконано. Завідувачем музею на громадських засадах було призначено його організатора - одного з перших машиністів Святошинсько-Броварської лінії - М.Т. Куриленка. Музей було оформлено подібно до вагона метро. Експозиція нараховує майже 1600 одиниць основного і 900 одиниць допоміжного фонду. Є також діючі макети. Так макет «Станція та перше депо «Дніпро», що відображає вирішення проблеми подачі вагонів у тунель метрополітену та багато інших. Експозиція музею зберігає пам’ять про людей, які своїми зусиллями творили добрі справи та традиції колективу.

    У 2005 р. М.Т. Куриленко видав книгу «З історії Київського метрополітену» (путівник по музею).

    У 2010 р. він подарував музею метрополітену на честь 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні досить об’ємну книгу на 500 сторінок під назвою «Струмочки долі», де розміщено і родове древо його родини, і безліч віршів, що відображають не лише життя його, його родини, а й цілу епоху нашої держави, нашого народу.

    Стоїть Микола Куриленко на залізничній колії, що стрімко протяглася вдаль, і там десь ген-ген сходиться в єдину малесеньку цяточку - то дорога юнака, солдата, старшого матроса, метрополітенівця, поета, яку він пройшов за свої роки.

    Слухаю рядки із його збірки дуже уважно, адже кожен із віршів 86-річний поет читає напам’ять. На моє прохання Микола Трохимович декламує останні рядки вірша «Голубые бескрылые птицы»:

    «Голубые бескрылые птицы -

    Поезда, вы мои поезда!

    Нам ведь с вами в тоннелях

    кружиться

    И служить пасажирам всегда!»

    Шановний Микола Трохимович, щире спасибі за незабутню зустріч! Низько вклоняюся Вам за поетичні збірки, подаровані мені, де вся поезія насичена любов’ю до України, до людей праці, без якої Ваше життя не мислиме. Ваших 26 пенсійних років - то творча, благородна, безкорислива для Вас праця на благо України, молодого покоління. Щастя, здоров’я, добробуту, творчої праці!

    Хай щастить Вам і Вашій чисельній родині!

    P.S. Що об’єднує машиніста М. Куриленка із Південно-Західною? Не лише красива форма. Існувала в його часи традиція - проїжджаючи у блакитному метроекспресі над сталевими коліями перегону між ст. Київ-Дніпровський та Дарниця, просигналити колегам-машиністам залізничних локомотивів на знак прихильності трудівникам залізни-ці. Вони йому відповідали гучним «голосом» тифона.

    Ядвіга ОСТРОВСЬКА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05