РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 44 (9 листопада 2012) 

  • ЧИМ СЛАВИТЬСЯ ГРИБОВА РУДНЯ

    Не грибами вабила нас Грибова Рудня. Ми знали, що, попри звучний топонім, справжнім її брендом є гори золотавого піску, що виросли біля залізничних колій. Пісок не простий, а кварцовий - цінна сировина для скляної промисловості, постачанням якої й славиться ця станція. Й не лише на теренах Південно-Західної, а й далеко за її межами.


    Станція Грибова Рудня.

    Кварцовий пісок є «візиткою» Грибової Рудні вже не одне десятиріччя. Саме завдяки тривалій його розробці на місцях колишніх кар’єрів виникли чудові блакитні озера. Навколишня місцевість набула живописного вигляду і щороку приваблює численних туристів з усіх усюд.


    Тетяна КРИВОЛАП.

    Грибова Рудня - станція 4 класу, проміжна, в штаті - 12 працівників: начальник станції, п’ять чергових, два товарних касири, три прийомоздавльники, станційний робітник.

    Станція має двох основних партнерів. Це Попернянський кар’єр скляних пісків та Добрянське лісове господарство.

    Кореспонденти «Рабочего слова» у Грибовій Рудні не вперше. Побували ми тут й два роки тому, тоді, коли кар’єр скляних пісків за сприяння іноземних інвесторів спромігся стати на міцні ноги через впровадження потужного збагачувального комбінату. Нові прогресивні технології обробки та завантаження сировини відкривали широкі перспективи щодо збільшення для станційників обсягів вантажної роботи. Саме про це й ведемо бесіду з начальником станції Тетяною Криволап.


    Сергій ГОЛОВАНОВ.

    Пісок з кар’єру завозиться вантажівками до комбінату, де він ретельно промивається, сушиться і вже не екскаватором, як колись, а транспортерами подається у вагони. А для більш надійного транспортування цінна сировина пакетується у спеціальні тюки вагою в одну тонну, яким не страшна волога. Під навантаження використовуються різні типи вагонів: піввагони, цементовози, мінераловози. Наповнені вагони надходять на ваги, що розташовані на під’їзній колії. Таким чином ведеться облік навантаженої кількості сировини. Й статистика свідчить, що обсяги відправлення кварцового піску зі станції постійно зростають. Якщо минулого року щомісяця в середньому вантажилося 30 тис. тонн, то в поточному цей показник зріс майже до 40 тис. Співпраця з Добрянським лісовим господарством теж досить продуктивна. Вона визначається 22 - 25 вагонами навантаженої деревини щомісяця.


    Ольга КОБЗАР.

    Проте не лише з виробничими процесами на одній із віддалених станцій Київської дирекції, а й з її славними трударями, мали за мету познайомитися ми.

    Про себе Тетяна Василівна розповідає не дуже охоче. Мовляв, успіхи станції - не стільки її особиста заслуга, скільки всього колективу. Проте з відгуків керівників Київської дирекції знаємо, що вона дещо применшує свою роль. Її діяльність неодноразово заохочувалась і дирекцією, і залізницею. Вона - справжній ентузіаст і патріот своєї станції й рідного краю. Адже все життя її пройшло на цій мальовничій землі. Народилася у сусідньому селі Ловинь. Після школи закінчила Білоруський інститут інженерів залізничного транспорту й повернулася до рідних пенатів. Незабаром очолила колектив Грибової Рудні. Станція працює переважно в денному режимі, але коли виникає потреба попрацювати вночі (а таке через зростання обсягів роботи трапляється досить частенько), для Тетяни Василівни проблем не виникає. Адже мешкає поруч у залізничному бараку. Разом із чоловіком і дочкою Ксенією. До речі, Ксенія Едуардівна теж обрала фах залізничниці. Після закінчення Київського технікуму залізничного транспорту і Харківської академії працює черговою по станції. Слова співрозмовниці скупі й короткі, але за ними - широка людська доля, напружені будні трудового буття, з їх радостями та прикростями.


    Максим ДЕМ’ЯНЕНКО.

    Несподівано до нашої розмови долучається ще одна людина. Нею виявився ревізор Чернігівської дільниці Київської дирекції Сергій ГОЛОВАНОВ, який саме того дня приїхав до Грибової Рудні з плановою перевіркою стану безпеки руху та охорони праці на станції.


    Олександр ОТРОШКО.

    Таким чином нам пощастило стати свідками виробничого спілкування двох професіоналів, які в своїх діях керувалися чітким знанням посадових інструкцій, покладалися на власний досвід і фахові знання. Тут же в кабінеті начальника станції Сергій Миколайович за своїми посадовими обов’язками заглибився у вивчення ведення поїзної і технічної документації. Начальник станції за його вимогою надала журнали закріплення вагонів, руху поїздів, диспетчерських розпоряджень тощо.


    Микола ПУСТОВОЙТ.

    - Особливу увагу приділяємо контролю за дотриманням регламенту ведення переговорів між черговим по станції і машиністами поїздів. Регламент цей суворо виписаний у відповідних нормативних документах, - прокоментував свої дії на наше прохання Сергій Миколайович.

    З подальшої бесіди дізналися, що він для колективу станції - людина не стороння. Торік, за розпорядженням начальника Київської дирекції залізничних перевезень, довелося йому виконувати обов’язки начальника станції, коли Тетяна Василівна була у відпустці. Так що встиг познайомитися і з колективом, і з виробничими проблемами. А залізничний досвід у Сергія Миколайовича, попри молоді роки, вже чималий. За плечима - Чернігівське залізничне училище №5 і Білоруський державний університет транспорту. Працював і мостовиком у Чернігівській дистанції колії, і черговим по ст. Муравейка, і диспетчером Фастівського напрямку Київської дирекції. Та ось вже майже два роки працює ревізором з безпеки руху Чернігівської дільниці Київської дирекції. Під його контролем - 14 станцій у трьох напрямках: на Ніжин, Неданчичі та Горностаївку.

    - Молодим спеціалістам з боку ревізора - особлива увага, - каже Сергій Миколайович. - Ревізор має бути для них і наставником, і викладачем, і екзаменатором.

    І як би в підтвердження своїх слів заходить до кімнати чергового, де сьогодні за пультом - Максим ДЕНИСЕНКО. Максим лише кілька місяців тому закінчив Чернігівський залізничний ліцей і поступив до Київського технікуму залізничного транспорту. Бажання стати залізничником у нього велике, а ось практичних навичок, зрозуміло, бракує. Тому Сергій Миколайович і радий поділитися з молодшим колегою своїм досвідом, знаннями.

    Заходимо до кабінету товарного касира. Чорнява дівчина відриває від комп’ютера зосереджений погляд і дивиться на нас великими, трохи здивованими очима. Знайомимося. Ольга КОБЗАР мешкає в селі Олешня, що поруч зі станцією. Прийшла сюди в 2007-му, після закінчення Київського технікуму залізничного транспорту. Прагнення до самовдосконалення, до фахового росту притаманне цілеспрямованій дівчині. За цей час вона заочно закінчила Харківську академію, отримала диплом економіста. Свою роботу знає досконало. Грамотний, надійний фахівець. Так коротко характеризує її начальник станції. Проте, треба визнати, що для економіста з вищою освітою на невеличкій залізничній станції перспективи фахового розвитку досить обмежені.

    Біля під’їзних колій знайомимося з прийомоздавачем вантажу Олександром ОТРОШКОМ та складачем поїздів Миколою ПУСТОВОЙТОМ. З’ясовується, що їх обох випустила в широкий залізничний світ одна альма-матер - Чернігівське ПТУ-5. Щоправда, для Миколи Васильовича ця подія відбулася в давньому 1982-му, а для Олександра Вікторовича порівняно недавно - у 2008-му, коли цей учбовий заклад вже носив гучне ім’я Чернігівського ліцею залізничного транспорту. Що ще єднає цих різних за віком людей - це глибоке залізничне коріння в їхніх родинах. Хоча посадові обов’язки у них різні, та справа одна - якісно й оперативно надавати та відправляти рухомий склад зі станції. Тому співпрацюють вони у повному взаєморозумінні.

    - Сьогодні у нас - молодіжна зміна, - зауважує Тетяна Василівна. - Проте варто згадати й наших ветеранів: прийомоздавальницю Єлизавету ЖУКОВУ й чергову по станції Ірину ЮРКОВУ, які віддали рідній станції майже по три десятки років. Свій багатющий досвід вони залюбки передають молоді.

    Не можу не згадати дуже шановану всіма нами людину - колишнього начальника станції Івана Михеєвича Глухова, - продовжує Т. Криволап. - Це людина, яка віддала все життя залізниці, був складачем поїздів, черговим по станції. Ми, старожили станції, вважаємо себе його учнями. Навіть коли у 1998-му він пішов на пенсію, не поривав зі станцією, часто приходив, цікавився справами, давав слушні поради. На превеликий жаль, кілька років тому цієї чудової людини не стало. Та життя продовжується, а пам’ять не дає забувати.

    - Хоч станція наша досить віддалена від столиці й обласного центру, проте ми не відчуваємо себе відірваними від світу. Помилуйтеся, які чудові місця навколо. Вони ваблять на відпочинок не лише мешканців України, а й Білорусі та Росії. Влітку тут досить велелюдно, приїздять артисти, відбуваються концерти, інші масові заходи. А колектив у нас дуже дружній, всі ми - як одна родина, - наголошує Тетяна Василівна. - Часто зустрічаємося поза службовим часом на свята, інші урочисті події, навідуємося один до одного в гості. Не забуває нас і керівництво дирекції.

    Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05