РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 36 (21 вересня 2012) 

  • Із бабусиної скрині

    Згадайте відчуття, коли до ваших рук потрапляла давня родинна річ. Нові радують нас кілька днів, допоки ми до них звикнемо, а старі інтригують і викликають інтерес завжди.

    24 серпня у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відкрито виставку давніх речей, їхніх фотографій та розповідей про родинні раритети, що мають історичну та художню цінність - авт.). Побували на ній і ми разом із фотокореспондентом. Світ таких речей просочений родинним духом, пам’яттю людською: старі фотознімки, книжки, посуд, віночки, вишиванки, рушники, капці, зроблені за технологією макраме… Це лише на перший погляд не заслуговує на увагу.

    Кажуть, що матеріальні цінності нації визначаються тими речами, за якими людина може кинутися у палаючий будинок. Для українців, на мою думку, такими сакральними речами є ікона та рушник. Саме в них зберігається історія та віками накопичена позитивна енергетика.

    Нас дуже зворушила розповідь Л. СТРОКОВОЇ з м. Києва, вона представила на виставці родинний рушник.

    Останній бабусин подарунок

    Моя бабуся Неоніла Михайлівна, а по-простому баба Нілка, прожила довге і складне життя. Вона була свідком усіх війн і революцій, що відбулися у XX ст., народила 14 дітей і тихо померла на 105 році, при повній пам’яті і свідомості. Коли я народилася, їй вже було 70, тож мені не відомо, якою вона була в молодості. Років з 80-ти вона почала втрачати зір, і мене завжди дивувало, як вона розпізнавала власних онуків і ніколи не помилялася. Жила бабуня Нілка в селі Березівка біля давньоруського міста Любич, що на Чернігівщині. У цього села була дуже смішна стара назва - Брехуни, і місцеві жителі між собою саме так його завжди називали.

    Бабуня жила з однією із своїх дочок - тіткою Ганною у зрубній хаті під стріхою, в якій була одна велика кімната і зовсім маленька кімнатка з вікном. Саме її називали «хатка» і використовували як комірчину. От у цій «хатці» і стояла велика дерев’яна скриня. У дитинстві для нас, онуків, це був заборонений скарб. Нам не дозволяли в неї лазити і від цього було ще цікавіше дізнатися - а що ж там всередині. І кожного року, влучивши момент, коли нікого не було вдома, ми відкривали ту скриню у надії знайти щось таємниче, незвичне і цікаве. Найскладнішим було те, що необхідно все покласти назад непоміченим. А була то звичайна скриня з нехитрим скарбом. В ній зберігалася святкова одежа, відрізи краму, якісь пам’ятні речі і подарунки, а також рушники - «набожники», до яких було особливе ставлення в родині. Рушників було багато, тому що всі бабусині доньки вишивали і дарували їй їх на свята. І ми, діти, з таким задоволенням розгортали і розкладали їх на ліжку за якимсь тільки нам відомим порядком... і милувалися. Цими рушниками у світлиці прикрашали не тільки ікони, але й усі портрети бабусиних дітей. І від цього маленька сільська хата завжди була веселою і святковою.

    Багато спливло часу, від дитинства залишились тільки спогади. Після смерті бабусі мені на згадку про неї подарували тендітний дерев’яний гребінь для чесання кужіль (коротке волокно, що утворюється після переробки лляної та конопельної сировини - ред.). Але це був не просто гребінь - ним бабуся розчісувала своє волосся. Згодом, на згадку про тітку Ганну мені подарували рушника. Бабусина ж садиба залишилась тітчиним нащадкам, і село Брехуни відійшло в історію мого дитинства.

    Багато років я не була в тих місцях. І от в цьому році разом з двома двоюрідними братами перед Трійцею ми вирішили відвідати могили предків. Як не дивно, але всі могили знайшли дуже швидко, бо пам’ять назавжди зафотографувала ці скорботні місця. Поклонилися, посумували і поїхали до бабусиної хати. На колишньому подвір’ї - майже ліс, у хаті дверей немає, стеля обвалилася. Але так хочеться зайти всередину. Серце колотиться, ледь не вискакує. Заходжу - що це? На напівзавалених дверях у «хатку» висить посірілий рушник. Обережно знімаю, боячись, що розсиплеться, і бачу бабусин рушник, на якому, окрім візерунку, вишито літеру «Н», тобто Неоніла. Серце тьохкає, на очі навертаються сльози: скільки ж він тут висить і чекає на мене - цей останній бабусин подарунок?!

    Вдома з’ясувалося, що рушник, який мені подарували на згадку про тітку Ганну, і останній бабусин подарунок, вишито однією рукою і одними нитками. І вишила їх котрась з моїх тіток, але я вже ніколи не дізнаюся, яка саме. Та мені приємно, що ця рушникова пара поєдналася і я можу розкладати їх на ліжку і милуватися. Як у дитинстві...

    Валентина КОЛЯДА, Фото Віталія НОСАЧА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05