РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 32 (24 серпня 2012) 

  • Творчий СВІТ Микити ГОДОВАНЦЯ


    Годованець Микита Павлович

    Ім'я Ядвіги Островської знайоме нашим читачам не лише за газетними матеріалами у «Рабочем слове». Активна дописувачка ділиться з нами не лише своїми журналістськими поглядами, а й пропонує нові теми, теми, що завдяки її досвіду, проникливості стають актуальними і мають свою читацьку аудиторію. Саме її зустріч у далекому 1964-му році з відомим українським байкарем Микитою Годованцем та нещодавня з його сином Анатолієм Микитовичем і стали поштовхом для появи цього матеріалу. Сила характеру, волі відомого українського байкаря, тернистий шлях людини-митця і світла пам'ять про «сина нужденного села» (так називав себе Микита Годованець - авт.) - ось тема сьогоднішньої розмови.

    Я син нужденного села.

    Вишневий сад, обдерта

    стріха -

    То мій притулок

    і утіха.

    Природа вчителем була.

    У злиднях, в темряві,

    в журбі

    Провів роки свої дитячі,

    А далі - серденько гаряче

    Кував в стражданні,

    в боротьбі.

    Шукав бажаних берегів -

    Знайшов розчарувань

    багато;

    Шукав настирливо,

    завзято

    Нових думок, нових

    шляхів.

    М. Годованець (1919 р.)

    Літературний доробок Микити Годованця увійшов в золоту скарбницю української і світової літератури. Микита Павлович народився 26 вересня 1893 р. в с. Вікнина Тернівської волості Кам’янець-Подільської губернії (нині - Гайворонський район Кіровоградської області) в селянській сім’ї. Після закінчення Степашанської вчительської школи навчався на дворічних курсах з підготовки до університету, вчителював у церковно-парафіяльних школах сіл Орлівка та Бубнівка на Поділлі. В 1914-1918 рр. перебував на військовій службі. Повернувшись до рідних місць, деякий час вчителював по селах, а затим став працювати в редакціях газет «Червоний край» (м. Вінниця) та «Радянська Волинь» (м. Житомир).

    ПЕРШІ ВІРШІ ГОДОВАНЦЯ з’явилися друком 1913 р. на сторінках київського тижневика «Маяк». Низка поезій побачила світ у газеті «Свободное слово» (Ревель) у 1917 р. У його перекладі політвідділ 41-ої стрілецької дивізії Червоної армії у 1920 р. видав збірочку Д. Бєдного «Байки і пісні». Перша книжка оригінальних байок «Незаможник Клим» вийшла друком у 1927 р. Загалом на межі 20-х - 30-х років він видав майже десяток невеличких за обсягом книжечок, що несли переважно мотиви агітаційні, пов’язані з тогочасними завданнями утвердження нового в господарюванні, побуті, культурі.
    Літературний та життєвий шлях Микити Годованця досить відомий, але зараз посилився інтерес до його поезії 1919 - 1925 рр. та життєвих обставин письменника періоду 1937 - 1954 рр.


    Син Микити ГОДОВАНЦЯ Анатолій з дружиною.

    У 1924 р. він отримав пропозицію від редактора вінницької газети «Червоний край» перейти на роботу до редакції літпрацівником-фейлетоністом. Саме ця газета видала першу збірку Годованця «Незаможник Клим».

    Байкарство Годованця пов’язане не тільки з його природним даром гостро бачити й дотепно сміятися, а й з об’єктивними обставинами - байка, сатира і гумор були запитані часом. Бідний, голодний і холодний народ не бачив іншого виходу, як сміятися з негараздів, вірити новій владі та чекати кращого життя. А влада, її ідеологічний апарат уміло переводили вогонь на «буржуазних націоналістів», дармоїдів і п’яниць, які нібито були головною перешкодою на шляху до кращого майбутнього. Газеті був потрібен талант Годованця.

    Талант шліфувався від байки до байки, від книжки до книжки. У 1925 р. Микиту Павловича прийняли до Спілки селянських письменників «Плуг». У 1928-1929 рр. він працював у «Радянській Волині». У 1934 р. став членом спілки письменників СРСР. Подальший період його життя і творчості виявився не тільки малопродуктивним, а й трагічним.

    А 31 СІЧНЯ 1937 Р. ЙОГО ЗАБРАВ «ЧОРНИЙ ВОРОН» і поніс на Колиму на довгі 8 років…

    Важко було мовчати Микиті Павловичу. Але будь-який листок з віршем міг продовжити його табірні муки щонайменше на наступні 5 років. І все ж писав, особливо - після звільнення, протягом 1942 - 1945 рр. З Колими привіз 17 записників з віршами та байками. 1943 р. датується вірш «Україно моя», запропонований для публікації сином письменника:

    Україно моя! Незабутня

    моя!

    День і ніч за тобою душа

    кровоточить.

    Не для мене тепер

    твоє сонце сія,

    Таке рідне, мов любої

    яснії очі.

    Україно моя! Я ж тебе

    так люблю!

    І з вітрами пришли кращу

    квітку свою,

    Посади на могилі моїй

    передчасній

    З неї впаде роса просто

    в серце мені. -

    Наче сльози кохання

    гарячі, чарівні!

    Легко стане мені

    в осоружній труні, -

    Я подумаю: сплю

    на своїй Україні.

    «У виправно-трудовому таборі на Колимі батько перебував у 1937 - 1942 роках. - Згадує син Микити Годованця Анатолій Микитович. - Йшла Велика Вітчизняна війна. З 1942 по 1945 рік працював в Центральній авторемонтній майстері в селищі Спорний. Там же, розшукуючи маму, батько звернувся в Кам’янець-Подільський паспортний стіл і отримав відповідь: «Ваша жена Годованец Серафима Николаевна в городе не проживает». Це було неправдою».

    ПОВЕРНУТИСЯ НА «ВЕЛИКУ ЗЕМЛЮ» міг тільки в 1945 році, але куди їхати? Товариш по засланню Хаджалія Варлаам Спиридонович порадив: «Езжай на мою благословенную родину - в Абхазию, где морской воздух и южное солнце поставят тебя на ноги после цинги, встретишься с моими близкими, расскажешь обо мне». Микита Годованець скористався порадою. І ось Грузія, Новий Афон, курорт Ахалі Афоні. Влаштувався на роботу до курортоуправління. Минав час, і ось вже 1949 р. Неподалік від курорту збудували дачу Й. Сталіну. Начальник особистої охорони Й. Сталіна дізнався про його судимість, що стало причиною звільнення з роботи «По собственному желанию».


    Поетеса Людмила Кур’Ян, поет Микола Байдюк та Анатолій Годованець
    на літературно-мистецькому вечорі, присвяченому дню народження Микити ГОДОВАНЦЯ.

    Куди податися? Він їде в Україну, у Мерефу до племінниці Марії Яківни Хижкової, сім’ю якої було розкуркулено. Вона прийняла дядька, чим допомогла в лиху годину. Влаштувався на роботу в Мереф’янську селекційну станцію. Все було добре, але директор дізнався про судимість і знову... «По собственному желанию». І хоч в довідці про звільнення було написано: «Осужден на 5 лет без поражения прав», «поражались» в правах не тільки він, але й його дружина.

    Приїхати до Кам’янця-Подільського Микита Годованець зміг тільки в 1954 р. після смерті Й. Сталіна. Два роки пропрацював в школах і перейшов на творчу роботу. Пише оригінальні байки, здійснює переклади і переспіви, вивчає досвід української класичної, російської, і загалом європейської байки, надає практичну допомогу молодим байкарям, проводячи з ними в Кам’янці-Подільському творчі семінари.

    У 1957 р. М. Годованця було реабілітовано. Реабілітація, вихід збірки байок, поновлення в Спілці письменниців надало другого дихання його творчим силам. За післявоєнний Кам’янецький період творчості ще за життя Микити Павловича побачили світ 20 його книг. У 1958 р. з’явилася збірка «Осел на хаті», 1960-го - «Байки», потім - «Соловей в курятнике» в російському перекладі В. Корчагіна (1960), «Заяча математика» (1961), «Вужі під яслами» (1963), «Байки» (1963). До Годованця прийшла заслужена слава.

    1973 р. для письменника був доленосним: 80-річчя від дня народження, півстоліття літературної діяльності, орден «Знак Почета», вихід «Байки зарубіжних байкарів у переспівах та переказах Микити Годованця» .

    Наступного року його нестало. Ще за життя Микити Годованця були засновані міська та обласна премії його імені.
    На будинку, де останні 15 років жив і творив письменник-байкар, встановлено меморіальну дошку, вулицю Садову перейменовано на вулицю М. Годованця, видано книжка «Байки» (1983), в середній школі №16 обладнано кімнату-музей М.Годованця.

    У Кам’янець-Подільському історичному музеї у художньому відділі є меморіальна кімната (яку має бути відновлено до 1 вересня), де зберігається куточок, присвячений пам’яті поета-байкаря. Особисті речі, меблі, воскова фігура Микити Годованця. Неоціненною є і синівська турбота Анатолія Микитовича про батька. Сьогодні син є оберегом, хранителем та упорядником батькової літературної спадщини, його архіву, епістолярії. За підрахунками Анатолія Микитовича, книги батька були видані нечуваним для наших днів загальним тиражем - 856 тисяч примірників.

    Наснаги вам та здоров’я, хранителі слова!

    Валентина КОЛЯДА та Ядвіга ОСТРОВСЬКА, Фото з архіву Ядвіги ОСТРОВСЬКОЇ та інтернету
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05