РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 9 (7 березня 2008) 

  • В усьому розгледіти суть

    У неї гарні сірі очі, теплий погляд і чудова посмішка. За фахом героїня мого нарису - лікар-офтальмолог, і я зробив для себе висновок: такому фахівцю без вагань можна довіритися у скрутну хвилину. Адже він краще за тебе знатиме, як і чим тобі допомогти, аби і ти мав здорові очі і добрий зір.

    У робочому кабінеті Лесю Богданівну ДРОФУ я не застав. Заступник головного лікаря Дорожньої клінічної лікарні №2 з лікувальної роботи ст. Київ клопоталася по справах у реанімаційному відділенні. Прийшла вона не скоро, а тим часом до секретаря з запитанням «Де Леся Богданівна»? звернулись з десятеро людей.

    Набравшись терпіння, я став чекати. А люди все йшли, і кожному була потрібна зустріч із цією високою, стрункою жінкою. І як лікарем-офтальмологом, і як керівником, другою особою після головного лікаря, і як господарником (кортить сказати господинею). Бо саме, коли вона врешті з`явилася, то їй повідомили про металеві шафи і питали, куди їх вивантажувати.

    Вона зайшла до кабінету і в оперативному порядку стала вирішувати питання. Мені здалося, що усі візитери залишилися вдоволеними її рішеннями, і скоро у «передбаннику» «прочан» різко поменшало.


    заслужений лікар України Леся ДРОФА

    Не стала львів`янкою, то стала киянкою

    Бути медиком пані Леся мріяла ще з пелюшок. Хоча в сім`ї - жодного медика. Батько за життя був інженером, а мати - перукарем. У курортному Трускавці, де народилася майбутній заслужений лікар України, люди у білих халатах у пошані. Лікарі - одна з найпоширеніших професій.

    Та вийшло так, що золота медалістка не одразу реалізувала свій задум. Двічі вступала до Львівського медичного інституту - невдало. Древній Львів чомусь не підкорився дівчині. Мрія здійснилася у Вінниці.

    - Чому саме у Вінниці? - запитую, сподіваючись почути, що там жили родичі чи товариші дитинства. Насправді, вийшло зовсім інакше, вважайте випадково. У столиці українського Поділля у дівчини навіть знайомих не було. Просто дізналася, що там є медінститут, і поїхала туди. Склала вступні іспити. Стала студенткою. Навчалася добре, була старостою хірургічного курсу, готувалася присвятити себе хірургічній справі.

    - А стали офтальмологом, - констатую я і відразу чую пояснення.

    - Офтальмологія - це також хірургія, точніше, це - мікрохірургія, отже я не зрадила своїй давній мрії.

    Працюючи за направленням у Києві, пані Леся на весіллі у своєї подруги по медінституту познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком - Сергієм Васильовичем. Вони створили міцну сім`ю. Згодом у молодого подружжя народився син Олег, нині студент 1 курсу Київського Державного економіко-технологічного університету залізничного транспорту.

    Та про все по порядку. Леся Богданівна стала киянкою. Прислів`я «Де народився - там і знадобився» їй не підійшло, бо доля розпорядилася по-своєму. Проте, столичний злет був до вподоби рідним і близьким, та й саме їй. Адже кожна молода амбітна особа тільки зрадіє можливості розпочати власну професійну кар`єру у столиці. Хіба ж не так?!

    Один рік молода жінка пропрацювала в Київській обласній лікарні на посаді лікаря-окуліста, була єдиним інтерном-офтальмологом. Про свій перший колектив вона відгукується й тепер з великим задоволенням і вдячністю, з любов`ю у серці пригадує професійні уроки від Лариси Михайлівни БОБРИК (тоді вона була завідувачем відділення) та багатьох інших досвідчених наставників.

    Трохи згодом, за направленням, Леся Богданівна два з половиною роки відпрацювала в містечку Березань на Київщині, проте, прагнення набувати власної хірургічної практики, а також бажання професійного зростання, новаторського пошуку знову привели її до столиці. З 1988 р. колектив ДКЛ №2 стає для неї рідним.

    «Око, доню, -то не жарти…»

    Батько Лесі був мудрою людиною. Вона донині пригадує його слушні поради. Одного разу, направляючи до доньки на консультацію свого товариша з глаукомою, він порадив: «Обдивись його уважно, Лесю, бо око - то не жарти. Око - це око», - і підняв догори вказівного пальця.

    Пам`ятає також батьківські настанови щодо кар`єри і професії. «Службове крісло може бути хитким, а здобута професія - це назавжди».

    Тим не менш, талановитого, обдарованого лікаря через шість років вдалої практики висунули на керівну посаду - заступника головного лікаря з лікувальної справи.

    Вона продовжує лікарську практику, хоча на оперування часу вже не залишається. Мікрохірургією займаються її колеги, в яких вона вклала частину своєї душі і серця. Вдячна колишньому головному лікарю Євгенії Яківні ЯЦИШИНІЙ за неоціненну школу професійної й організаторської майстерності, сьогоднішньому керівникові лікувального закладу, за-служеному лікарю України Олександру Самуїловичу КАНЕВСЬКОМУ.

    Гарні відносини склалися з Оленою БАБАКОВОЮ - завідувачем приймальним відділенням, Тетяною ПУЧКОВОЮ - лікарем-анестезіологом, Людмилою ФЕДОРЧЕНКО - лікарем- гастроентерологом, Оксаною САЛЬКОВОЮ - завідувачем відділенням реанімації та іншими фахівцями. І це лише - на користь справі.

    Особливу увагу Леся ДРОФА приділяє впровадженню нових методик у діагностиці, профілактиці та лікуванні хворих, застосовує нові передові технології. Бере участь у наукових конференціях, відвідує ви-ставки досягнень медицини задля того, аби впроваджувати нововведення у своїй роботі та діяльності усього колективу. До вищої кваліфікаційної категорії лікаря-офтальмолога додалася ще одна - лікаря-організатора охорони здоров`я.

    - Чи важко поєднувати професійну діяльність з організаторською? - запитую у жінки.

    Вона на секунду замислюється. «Звісно, нелегко», - прочитав я відповідь у її очах. А потім почув розповідь про адміністративну роботу, звичку не проходити повз безпорядок: чи то на території, чи у приміщеннях. За будівництва нового лікувального корпусу не дивно, що десь щось не так лежить. А їй потрібно, аби все було до ладу, мало привабливий господарський вигляд.

    - У Трускавці у нас був власний будинок, - розповідає лікарка, - і батьки змалку привчали нас, дітей, до порядку. До дбайливого ведення господарства.

    На батьківщину Леся Богданівна навідується часто. Тягне до рідної домівки, де пройшло дитинство. Постояти біля мовчазних батьківських могил потребує душа.

    А потім - мерщій до Києва, і - з головою до праці. «Відчуваю: лікарня - то мій другий дім, без якого мені не прожити».

    Її життєве кредо - в усьо- му розгледітяи суть, розпі-знати раціональне зерно. З таким кредо у лікаря-офтальмолога - довге професійне життя.

    Володимир ЦАСЮК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05