РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 30 (10 серпня 2012) 

  • МЕЖІ у професійному зростанні НЕ БУВАЄ

    У колективі поїзних диспетчерів Конотопської дирекції залізничних перевезень відбулася зміна поколінь. Неодноразово нагороджувані, відзначувані в багатьох наказах за відмінну роботу Тетяна ЮЩЕНКО, Катерина БРЕСЬКА, Катерина ГОЛОВАНЬ, Василь БАРУН, Петро ТРЕПАЧЕНКО, Микола НЕМЕРЕЦЬ, Сергій БРЕСЬКИЙ, Анатолій ОПОЛОНСЬКИЙ та інші майстри поїзної справи пішли на заслужений трудовий відпочинок, поступившись місцем за пультом управління транспортними проблемами молоді. Прізвища молодих у залізничних наказах до цього року не згадувалися. Та вже з нагоди Дня Конституції чергового по дирекції Михайла ЧЕРЕВАТЕНКА відзначено нагрудним знаком «Залізнична слава», а поїзного диспетчера Олега МАЛИГОНА - «За заслуги».

    БІОГРАФІЇ У МОЛОДИХ ПОЇЗНИХ ДИСПЕТЧЕРІВ, думалося, коли ловив момент поговорити з Череватенком і Малигоном, будуть подібні. Вік - тридцять, із сімей залізничників, працювали на станціях, вчилися або в Києві, або у Харкові…

    Так і є. Михайло Череватенко, з яким вдалося тоді поспілкуватися, не випадає із цього ряду. Вдалося, бо викроїти час на розмови у дванадцятигодинній зміні поїзного диспетчера не так вже й просто. Заступник відділу перевезень Андрій Дудка підказав - після третьої дня, запитавши при цьому, чи вистачить двадцяти хвилин. Якби ж то. Це поїзд провести від Бахмача до Конотопа за стільки можна, а з людиною поговорити… Та погоджуюся. Бо краще синиця у жмені, ніж журавель у небі.

    Та загадаймо спочатку Ворожбу кінця минулого тисячоліття. Маленьке місто районного підпорядкування, де підприємства стоять без роботи. Так само і в Білопіллі - райцентрі. Для юнака, який демобілізувався з армії, вибір скромний: або шукати заробітку в чужих краях, або базар. А ще спробувати влаштуватися на залізницю. Зарплата там невелика, але виплачується вчасно. Робота стабільна, хоч над станцією вже нависали хмари. Колись першокласна, вона все менше приймала та відправляла поїздів. І не треба було ходити до ворожки, щоб спрогнозувати грядущу оптимізацію.

    ЩО ВПЛИНУЛО ТОДІ НА ВИБІР МИХАЙЛА, не знаю, та він прийшов на залізницю. Скупуватий на слова, говорить, що на станції працювала мати. Юнак влаштувався спочатку приймальником поїздів. Далі був черговим на гірці, по парку, по станції. Зрозуміло, вчився - заочно у залізничному технікумі. Всі ці сходинки врешті й довели до диспетчерського апарату дирекції, куди будь-кого просто не беруть.

    - Важко було освоюватися на новому місці? - запитую.

    - Складніша робота. Але роботу я знав. Спочатку працював на Ворожбянському напрямку. Наставником у мене був Михайло Олексійович Василенко. Потім перейшов на Ніжинський. Тут уже допомагав Анатолій Федорович Ополонський. Але все ж таки це був новий колектив, нові люди…

    - Я так розумію, процес адаптації завершився швидко й успішно.

    - Як бачите.

    Запитую, чим же привабила його професія поїзного диспетчера.

    - Дисциплінованістю. Тут немає хаосу.

    Вірю. Якщо навколо, пробачте, бардак - робота, де графік розписаний до секунди, де чітко виконуються команди і відчувається підтримка колективу, як бальзам на душу.

    Говорити сьогодні про залізницю і не торкнутися теми реформування галузі - не можна. Як шило з мішка, обов’язково десь та виткнеться. У Михайла Череватенка ставлення до цього процесу позитивне. Переміни необхідні, але на залізниці, вважає він, найціннішим капіталом є люди, їх знання, професіоналізм, досвід. Тому дуже і дуже виважено треба підходити до питання скорочення робочих місць.

    Поїзний диспетчер, черговий по дирекції. Планка? Межа?

    - Чому межа? - дивується по завершенні короткої розмови Михайло Череватенко. - Треба рости. Я маю на увазі професійне зростання. І ніколи не зупинятися на досягнутому.

    Що ж, справді. В нього ще багато часу попереду. А перша нагорода, віриться, не буде останньою.

    Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05