РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 27 (20 липня 2012) 

  • ІСНУЄ у династії ПОЧАТОК…


    Ветеран-залізничник Іван Павлович ГУСАКІВСЬКИЙ, 9 травня 2012 р.

    Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, йому виповнилося лише чотирнадцять. Родина Гусаківських мешкала тоді в селі Сестринівка, що на Козятинщині. Хоча від західного кордону було й далеченько, та лінія фронту стрімко котилася на схід, і невдовзі село вже окупували гітлерівці. Евакуюватися родина не змогла. Тож наступні два з половиною роки Іванові, як і багатьом його односельцям, довелося жити на окупованій території. Якими були ті часи, мій співрозмовник розповідає небагатослівно. Звісно, було важко, але жили надією на те, що ворога поженуть назад. А коли цей час настав, йому, як і багатьом його землякам-односельцям, довелося вже відбудовувати те, що залишила після себе війна.

    Історія будь-якої родини завжди цікава по-своєму. Особливість людини, про яку піде мова, полягає у тому, що Іван ГусакІвський майже все своє життя пов'язав із залізницею. Залізниця не любить випадкових людей, їй потрібні романтики у повному розумінні цього слова. Вона об'єднує покоління, стає їхньою долею. Досвід та практика Івана Павловича знадобилися не лише його дітям. Він віддав власні знання багатьом, хто згодом створив власну династію. Якщо у магістралі є спадковість - це запорука успішної роботи галузі.

    ЗА ПІВРОКУ ДО ПЕРЕМОГИ

    Війна вже йшла до свого завершення. Бойові дії перемістилися далеко за державний кордон, і 17-18-річним одноліткам сільського хлопчини вже не доведеться понюхати фронтового пороху та безпосередньо побачити та пережити всі жахи війни. Проте під кінець 44-го, коли до перемоги залишалося менше як півроку, прийшла й їхня черга.

    Три місяці підготовки у навчальній військовій частині - і заряджаючий 122-міліметрової гармати рядовий Іван Гусаківський потрапляє на фронт. Бойове хрещення пройшов на території тогочасної Чехословаччини. Визволяв від гітлерівців чимало чехо-словацьких та австрійських міст та містечок. Учасник боїв за Прагу та Відень. Мав поранення. Перемогу зустрів у австрійській столиці, маючи вже дві бойові нагороди - медалі «За відвагу» та «За бойові заслуги».

    - На цьому війна для мене не закінчилася, - згадує ветеран. - За деякий час мене перевели в одну з військових частин, що направлялася на Далекий Схід, де ще тривала війна із Японією. Поки проводилося переформування, поки доїхали туди, то Японія вже капітулювала. Мені, щойно призначеному командиру гармати, так і не вдалося здійснити у цьому куточку Азії жодного залпу. Вважав тоді, що трохи не пощастило.

    ПОВЕРНЕННЯ

    А потім - демобілізація. Країна потребувала робочих рук, то ж з вибором професії проблем не було. Однак молодий артилерист-фронтовик обрав залізницю. Перш за все, мабуть, тому, що тут вже працювали і його батько, і близькі родичі, та й багато друзів дитинства. Розпочав стрілочником. Потім деякий час працював черговим поста №9, а надалі майже 31 рік був черговим по станції Козятин. Робота подобалася, хоча й потребувала великого фізичного навантаження.


    Черговий по станції Козятин Іван ГУСАКІВСЬКИЙ
    та його колега Євген ДЖУС, 1968 р.

    - У роки найбільшого вантажо- та пасажиропотоку через наш залізничний вузол проходило за добу до 168 пар лише пасажирських поїздів, - ділиться спогадами про свою роботу мій співрозмовник. - І це без врахування вантажних составів. Уявляєте, якою напруженою була щозміни наша робота? Ми працювали тоді парами - черговий та оператор - по дві години, після чого нас підміняла наступна пара. А потім - ми знову їх. І так впродовж усієї зміни.

    Зрозуміло, що таке навантаження далося взнаки трохи згодом. І при проходженні чергової планової медичної комісії її висновки стали для Івана Павловича невтішними. Почав підводити зір. Це саме підтвердила й комісія, яку він проходив вже у Києві. У лікарні Міністерства шляхів сполучення СРСР, куди Гусаківський звернувся з проханням дозволити йому ще попрацювати на займаній посаді, після чергового обстеження зробили дозвіл лише на один рік. Як виняток.

    - Своїх не здаємо, - заспокоїв свого багаторічного чергового по станції на той час начальник станції Козятин Микола Лапач і запропонував попрацювати інженером з підготовки кадрів. Сім років віддав цій роботі ветеран-залізничник. Підготував для вже рідної станції не один десяток стрілочників, «башмачників», працівників інших спеціальностей. А потім несподівано, навіть і для себе, змінив місце роботи. Це, коли йому запропонували працювати майстром виробничого навчання у місцевому залізничному училищі.

    - Тоді в училищі набирали групу, де готували майбутніх чергових по станції, - розповідає Іван Павлович. - І з пропозицією стати майстром цієї групи до мене звернувся директор училища. Я після деяких роздумів погодився. Але ніколи не думав, що віддам цій роботі два десятки років.

    ПИШАЄТЬСЯ ВЕТЕРАН НАГОРОДОЮ

    За ці роки ветеран-залізничник підготував і випустив 12 навчальних груп за фахом «Черговий по залізничній станції». Він і досі пишається своїми вихованцями, які успішно працюють у структурах не лише Південно-Західної, а й на інших залізницях країни. Є серед його вихованців й ті, хто добився успіхів не як залізничник, а в інших галузях. Але вони й досі вважають Івана Павловича своїм першим наставником, хто дав їм путівку у життя. Серед таких ветеран називає Тетяну Стецюк, яка носить зараз погони полковника міліції.

    Особисто пам’ятним для нього став 1980-й рік, коли він разом зі своєю навчальною групою виборов право взяти участь в естафеті-подорожі олімпійського вогню дорогами Вінниччини. А ще була цікава співпраця з колегами з професійно-технічного залізничного училища чехословацького міста Тренчин (обмін досвідом, участь у спільних проектах, впровадження перспективних програм з підготовки фахівців), у яких він брав безпосередню участь. А от здійснити під час поїздок у Чехословаччину свою давню мрію побувати у тих місцях, де колись пройшов фронтовими дорогами, йому, ветерану-фронтовику, так і не судилося. Все ніяк не дозволяли нагальні справи, а зараз вже й здоров’я.

    Пишається ветеран й нагородою «Відмінний працівник професійно-технічної освіти СРСР», яку йому вручили вже у далекі 80-ті. Він й досі зберігає її разом із почесними грамотами, дипломами, подяками та відзнаками за свою багаторічну сумлінну працю.

    «...НЕХАЙ РАХУЮТЬ»

    Загалом ветеран-залізничник віддав залізниці 58 років. У своїй родині він був не єдиним залізничником, хоча й попрацював тут більше за всіх. Свого часу на залізниці працювали (а дехто працює й досі), його батько, дружина, брати, діти, онуки. Це якщо говорити про найближчу рідню. Але ж були ще дядьки, тітки, їхні дружини, чоловіки... І коли я поцікавився у ветерана, скільки років загалом працює на залізниці династія Гусаківських, той лише знизав плечима.

    - Розумієте, ніколи про це й не замислювався, - відповів він. - Сам я, мабуть, зараз вже не зможу навіть й приблизно підрахувати, але обов’язково попрошу зробити це своїх. Вони ж молодші, тож нехай рахують. І самому буде цікаво про це знати. Та й династія у нас продовжується.

    Від редакції.

    Праця залізничників - нелегкий хліб. Не кожний здатен увійти у колію. А от Гусаківському все вдалося. Пов’язані родинними узами, наш герой та його рідня намагалися не вронити честь роду Гусаківських. Звідси і працелюбність, і відповідальність. Саме у родинному колі розпочинається життя людини. І часто-густо вибір фаху також закладається біля родинного вогнища. Завдяки таким родинам й формувалася історія нашої держави та Південно-Західної магістралі.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото з сімейного архіву
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05