РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 7 (22 лютого 2008) 

  • Феномен прекрасної репутації

    “Я - лікар”. Так із гордістю може сказати про себе випускник медичного вищого навчального закладу лише тоді, коли він допоміг відновити здоров`я або й врятував життя хоч одній людині. Віктор ПІКУШ так міг заявити уже в перші дні після призначення на посаду старшого ординатора терапевтичного відділення відділкової лікарні ст. Бєлово, що в Кемеровській області. Йому, випускникові Вінницького медичного інституту, вже далекого 1973 р. довелось одразу ж включитись в активну лікувальну роботу. Причому, із значним навантаженням. А це тому, що, окрім головної посади у залізничній лікарні, йому довелось працювати ще й дільничним лікарем та лікарем-ендокринологом.

    Перше знайомство лікаря із... залізницею

    - Бєлово - доволі специфічне шахтарське місто, - пригадує Віктор Миколайович. - Воно об`єднує декілька десятків селищ, які утворені біля шахт. Тому територію охоплює значну та й населення на той час було понад 200 тисяч. А от лікарів не вистачало. Тому й призначали нас на декілька посад - скільки міг охопити. Головна робота була у залізничній лікарні. Запам`яталися обов`язкові нічні чергування, яких випадало по 10 щомісяця.

    У молодого дільничного лікаря турбот було, хоч греблю гати. Його дільниця охоплювала декілька селищ. Доводилось їздити від одного до іншого, щоб надати медичну допомогу усім, хто її потребував. А хворих було немало. Причому, доволі специфічних.

    - Місцеве населення здебільшого складалось із колишніх ув`язнених, - продовжує спогади Віктор Пікуш. - Вони «отримували» направлення сюди для роботи на шахтах і у тридцяті роки, і після війни. Саме тому тут царювали свої «закони». Доволі часто доводилось надавати медичну допомогу при ножевих пораненнях. А бували «сюрпризи» від пострілів із обрізів. Дуже багато пацієнтів мали отруєння від вживання різних алкогольних сурогатів. Тож багатьох повертали майже з того світу. Нерідко були хворі на інфаркт міокарда. В таких випадках пригадував усе, чому вчили в інституті. У нагоді стали й навички, отримані під час практики у Вінницькій міській лікарні. Завдячував при цьому моїй наставниці - доценту кафедри терапії Тамарі Петрівні Чуберкіс. Вона дала багато знань та практичних навичок з кардіології.

    Про свої перші два роки роботи у відділковій лікарні Віктор Миколайович сьогодні говорить, як про хорошу школу. Додам - сувору школу. Життя у Сибіру не назвеш легким. Лише сорокаградусні морози взимку чого варті! Разом із ним сибірські будні ділили дружина - Світлана Вікторівна, теж лікар, та трирічна донька - Олена. Молодій родині доводилось тулитись по чужих кутках. Де ні тепла, ні затишку…

    Не зважаючи на об`єктивні реалії, молодий лікар добросовісно робив свою справу. Інакше і неможливо. Таке вже виховання. Відповідальне ставлення до роботи, добросовісність Віктор успадкував від батьків. Ці риси характеру виховувала мати - Віра Василівна, яка усе життя працювала вчителькою в школі.


    заслужений лікар України Віктор ПІКУШ за роботою

    Там, у далекому від рідних місць Бєлові, у Віктора Пікуша відбулось перше знайомство із залізницею, тими, хто на ній працює. Він пройнявся повагою до людей з цієї когорти. Тому й прагнув допомагати їм, чим міг.

    Вірність залізничній медицині Віктор Миколайович зберіг і до сьогодні. А от із Сибіром, добросовісно відпрацювавши там обов`язкових два роки, він розпрощався. Тягнуло на рідну землю, поближче до батьків, рідних.

    Це бажання й привело його, уже збагаченого лікарським досвідом, до Хмільника у Дорожню клінічну лікарню №2 Південно-Західної залізниці.

    - Мене привітно зустрів, уважно вислухав головний лікар Наум Якович Гольденберг, - зізнався мій співрозмовник. - А після погодився прийняти на роботу лікарем. Можу сьогодні відверто сказати, що вдячний долі за те, що вона тоді мене привела у цей, уже давно рідний медичний заклад. Ще більше вдячний Науму Яковичу за те, що повірив у мене, а потім багато років підтримував, допомагав у роботі, навчав. Саме він заснував дорожню лікарню у Хмільнику, сформував, згуртував, здружив колектив і півстоліття керував ним.

    Освоєння на новому місці. Для кожного фахівця це – непростий період. А для лікаря - тим більше. До того ж,

    В. Пікушу довелося не просто змінити місце роботи, а перейти працювати у доволі специфічний лікувально-оздоровчий заклад. Тому потрібно було опановувати фізіотерапію, курортологію. Освоювати лікування захворювань центральної нервової системи, судин, шкіри… Словом, знову навчатись, причому, самостійно.

    Молодий лікар вирішив оволодіти дещо екзотичною на той час методикою лікування - голкотерапією. Пройшовши спеціальний курс підготовки, він першим у Хмільнику почав лікувати захворювання нервової системи за допомогою спеціальних голок.


    керівництво медичного центру разом із колишнім головним лікарем Наумом ГОЛЬДЕНБЕРГОМ (у центрі)

    Складні й визначальні рішення

    Згодом ефективний метод почали вивчати лікарі з інших оздоровниць Хмільника. Серед них була й Ніна ДЮГ, яка сьогодні працює завідувачем відділенням у Медичному центрі реабілітації залізничників.

    - Голкотерапія, якою займаюсь впродовж уже п`ятнадцяти років, доволі надійний спосіб позбавлення від недугів, - розповідає вона. - Але справа ця складна та й відповідальна. Варто хоч одну голку невірно застосувати, можна отримати зворотній, негативний ефект. Тому далеко не кожен лікар може оволодіти цим методом. Віктор Миколайович у нас був справжнім новатором, у нього я навчалась, переймала досвід. За це дуже вдячна йому. Втім, він допомагав мені не лише в освоєнні голкотерапії. Коли перейшла з іншої у нашу, залізничну оздоровницю, він часто, як кажуть, підставляв плече, давав поради.

    Звідки у лікаря Пікуша цей досвід? Йшов він не протоптаною стежкою, а прокладав свою, через незвідане. Для нього уже було мало добре володіти голкотерапією. Хотілось удосконалити і цей метод лікування. Допитливий фахівець вирішив поєднати голкотерапію з лазерною терапією, яка лише запроваджувалась. Причому підійшов до нової справи не по-дилетантськи, а на науковій основі. Він звернувся за допомогою до професора Йосипа Пшетаковського із Українського НДІ медичної реабілітації та курортології. У співавторстві із ним розробив та випробував на практиці цей ефективний метод.

    Саме тому лікаря-практика та вченого запросили взяти участь у Виставці досягнень народного господарства колишнього СРСР. За це обидва співавтори отримали срібні медалі. Забігаючи наперед, зазначу, що Віктор Миколайович отримав ще й дві бронзові нагороди з колишньої головної виставки країни.

    Пошуки нових підходів до лікування, оздоровлення залізничників врешті-решт виливались у науково-практичні розробки. На сьогодні у Віктора Пікуша накопичилось більше трьох десятків наукових праць, які були опубліковані в різних виданнях. Це виявилося хорошим підґрунтям для кандидатської дисертації. Та лікар зосереджував свої зусилля на практичній роботі. Тим більше, що турбот у нього додалося. Після десяти років роботи у Хмільнику, його призначили заступником головного лікаря з лікувальної роботи, чи простіше - начмедом.

    Нова посада зумовила й виконання великого кола обов`язків. Зокрема - допомога у професійному навчанні багатьом молодим колегам.

    - Майже двадцять років тому я прийшов у нашу оздоровницю, - пригадує заступник директора - головного лікаря Медичного центру реабілітації залізничників з медичної роботи Олександр ФІКС. - До цього два роки працював лікарем-педіатром у Вінницькій залізничній лікарні. А тут мені належало освоїти функціональну діагностику. Справа доволі складна. Але я не залишився наодинці зі своїми проблемами. Моїм наставником виступив начмед Віктор Пікуш. Постійно відчував його підтримку. Втім, не лише я, а й усі лікарі. Він уміло поєднує фах і, як керівник нашого колективу, турботливе, поважливе ставлення до підлеглих. Проте, робить це з високою вимогливістю. Він, в першу чергу, вимогливий до себе. Його вміння приймати складні та визначальні рішення засвідчують: це - на благо людям. Відчуваючи турботу, піклування, наші працівники прагнуть трудитись із повною самовіддачею. Це й забезпечує хороший спільний результат.

    Своїм учителем, наставником Віктора Миколайовича вважає і завідувач відділенням Тамара ТЕЛИЧКО.

    - Мені завжди імпонує його чуйне ставлення до відпочиваючих, - зауважує лікарка. - Він кожного, при нагоді, запитає, як проходить лікування, чи нормальні умови для відпочинку. Коли щось не так - завжди допоможе. У нього я училась не лише новим підходам до лікування, а й чуйності, людяності.

    Лікувальної практики, голкотерапії Віктор Пікуш не полишав аж доки його, в травні 2004 р., не призначили директором - головним лікарем Медичного центру реабілітації залізничників Південно-Західної залізниці на курорті Хмільник (таку назву віднедавна отримав цей оздоровчий заклад). Ні, свого фаху досвідчений лікар не втратив. Просто коло обов`язків вкотре значно розширилось. Тепер на перший план постала адміністративна робота, ремонт та оновлення споруд, господарча діяльність…

    Роздуми напередодні ювілею

    - Віктор Миколайович - природжений господарник, - визнав у розмові його заступник з економічних питань Олександр ГАВРИЛЮК. - Чудовий лікар, справжній економіст. Настільки глибоко він розбирається у господарчих справах. У наш час це дуже важливо, адже доводиться нашому медичному закладу заробляти гроші. І це вдається. Наголошую: чимала заслуга в цьому нашого керівника. Під його орудою у медичному центрі розпочалися чудові перетворення. Думається, так буде й надалі.

    Наша зустріч і розмова з Віктором Миколайовичем відбулась напередодні його ювілею. Тому мова зайшла й про пройдений ним життєвий шлях.

    - Коли говорити про три головні справи, які має зробити у своєму житті кожен чоловік, то з першою я впорався. Виростив доньку, зростає й двоє онуків. Дерев посадив чимало. Але не на власній ділянці - там лише грядки з городиною, а тут – у нашій оздоровниці. Щовесни насаджуємо нові кущі, саджанці. До речі, наш парк - один із кращих у Хмільнику (посміхається). Щодо власної нерухомості - то не маю ані будинку, ані дачі, мешкаю у квартирі. А от у медичному центрі доводиться постійно спілкуватись із зодчими. Мій попередник - Наум Якович, започаткував велику роботу з оновлення, реконструкції споруд. Її доводиться продовжувати. Завдяки підтримці керівництва нашої залізниці, в першу чергу її начальника Олексія Мефодійовича КривопІшина, нам вдалось відремонтувати другий спальний корпус, їдальню, клуб. Певні роботи виконано й у п`ятиповерховому корпусі. І якщо й нинішнього року нас підтримає залізниця, а такі сподівання є, то й у ньому буде проведено оновлення.

    - Озираюсь на пройдений шлях, - продовжив Віктор Миколайович. - Вважаю його пристойним. Я займався улюбленою справою. А медицина - благородна царина. Адже ми допомагаємо людям, які страждають від недугів. Хочеться зробити ще більше, адже планів, задумів багато. - Він на мить замислюється і продовжує. - Тому дуже сподіваюсь, що мені нададуть їх здійснити. Бажання, сили, знання та досвід для цього є.

    «Зробив немало». Що містить у собі ця коротка фраза ювіляра? Напевне, тисячі тих людей, яких позбавив від недугів лікар Пікуш, десятки тисяч тих, хто пройшов лікування в залізничній оздоровниці на курорті Хмільник, очолюваній ним… Та й інші добрі справи. А про них свідчать відзнаки, нагороди, яких удостоєний Віктор Миколайович. Він - Заслужений лікар України, Відмінник охорони здоров`я, Почесний залізничник, нагороджений медаллю «За доблесну працю на Південно-Західній залізниці». Нещодавно йому вручили приз «Ніка», як керівникові медичного закладу, що визнаний кращим в Україні. Думається, будуть й інші відзнаки та добрі справи, адже творчий шлях лікаря Пікуша продовжується. Хіба це не феномен прекрасної репутації?!

    Никифор ЛИСИЦЯ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05