РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 23 (22 червня 2012) 

  • На березі любові

    Спочатку - про знайомство із художньо-документальною повістю «Із саду - дві стежини» української письменниці, поетеси та журналістки Тетяни ЧЕРЕП. Невеличку книжечку прози разом із авторською збіркою віршів «Берег любові» отримав від її чоловіка - Юрія ПЕРОГАНИЧА. Знайомі давно. Його, колишнього заступника керівника управління зовнішніх зв’язків Укрзалізниці, а ще раніше - заступника начальника служби статистики столичної магістралі, невтомного автора багатьох наукових статей у журналі «Залізничний транспорт України», знаю років із 15. Тепер він - відомий громадський діяч, генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій та, на громадських засадах, виконавчий директор громадської організації «Вікімедія Україна», що сприяє розвитку інтернет-енциклопедії «Вікіпедія».

    Здається, перше знайомство гостей «Світлиці» із читачами газети залізничників відбулося. А тепер - про твори Тетяни Череп. Образи двох героїнь вищезгаданої повісті - Галини і Надії Лагурецьких - майже не романтизовані, кожна сторінка, що оповідує про їх життєві випробування - то опис поневірянь українок, дитинство, юність і молодість яких пройшла у сумнозвісні 30 - 40 роки минулого століття. На їхню долю випали небезпеки, що чатували відразу за порогом рідної хати. А через голод 30-х - ще й у рідній домівці. «Життя не балувало обох сестер, - напише у передмові до повісті її авторка. - Кожна з них випила свою чашу горя до дна».

    Вже з перших рядків невеличкого твору вловив себе на думці, адже подібні бувальщини чув з вуст моєї матері - ровесниці сестер Лагурецьких. Моя мати, яка дізналася, що таке «вільна» праця на машинобудівному заводі у Панкові під Берліном у 1942 - 1945 рр., належала до покоління, яке спиналося на ноги у злиднях. При колективізації, а ще й при суворому окупаційному режимі з боку організаторів фашистського ordnung (порядку - нім.). в окупованих Гореничах (зараз Києво-Святошинський район столичної області), звідки і відправилась заробляти на баланду із німецького шпинату та висівок. Проте ж не втратила високих почуттів - любові до батьків, до рідного села, до малої батьківщини...

    І знову повертаюсь на сторінки твору Тетяни Череп. Сюжет розгортається там, де Галині і Надії мати подарувала долю. На хуторі Тимки, що у селі Стара Басань на Чернігівщині.

    - Ця повість довго визрівала у моїй душі, говорить у бесіді Тетяна Череп. - Пишучи її, ніби відчула на собі радості і біди кожної окремо героїні.

    Радості виявляться недовготривалими. Велике перше кохання Галини закінчиться дуже швидко. Її судженого, чия доля міцно пов’язана із злодійським світом, «партнери» миттєво зведуть у могилу. А згодом - така небажана вагітність, народження сина, конфлікти через «байстрюка» із рідним батьком. «Відчай перетворив її колись таку щиру, ніжну душу на камінну брилу». В одному реченні письменниця вмістила майже все багатостраждальне життя її героїні. Проте тут лаконізм відточеної душевною правдою ліричної сентенції дуже доречний. Безвихідь змусить Галину залишити маля біля кринички на подвір’ї бездітної молодиці. А самій шукати «спасіння» в ополонці… Вона не вкоротить власного життя. Світ не без добрих людей. Її вже безсилу витягне з холодних хвиль незнайомець. Галина житиме. Хоча й не так, як їй мріялося на життєвому світанку.

    Зате у Надії, другої сестри, власна доля хоча на початку її дівоцтва і нагадує Галинину світлу життєву стежину, проте все ж таки рушник її долі був із самого краєчку розшитий червоними нитками… Романтичним мріям Надії не збутися. Війна не одне життя занапастила. Щоб врятувати доньку, комсомолку, від примусових робіт у Німеччині, батько видав її заміж за випадкового хлопця. І душа наповнилося невичерпним холодом, як річка під час грудневого льодоставу.

    Образ батька Галини і Надії - Івана Лагурецького - вишито не з простого письменницького «полотна». За будь-яких обставин, що йому у мирний час та у період фашистської навали підкидає життя, він приймає жорсткі рішення. Конфліктну ситуацію між старшою донькою і батьком через народження Галиною першої дитини письменниця описує у декількох реченнях. Мимоволі подумки висловлюєш співчуття молодій жінці, яка залишилася матір’ю-одиначкою за незалежних від неї обставин. Одночасно із розумінням ставишся до обурення її батька, до його злобою і жалем наповнених слів: «Я ж вірив у тебе, вірив тобі. А ти…». Іван Лагурецький приймає жорсткі, проте в перспективі, правильні рішення, і його дружина мовчки підкоряється чоловікові. Для батька головне - майбутнє дітей. А якщо доля підкидає величезну жменю проблем? Тоді старий колгоспний бухгалтер намагається просто вижити. І часу для вагань немає….
    «Знаю, що для моєї родини ця книга стане справжнім дарунком. Бо в ній те, що несемо у своїх серцях через роки - пам’ять про дорогих нам людей. Але сподіваюся, що й у пересічного читача дана розповідь зачепить найприхованіші сердечні струни», - так закінчує свою повість Тетяна Череп.

    У «Життєвих етюдах», коротких замальовках і бувальщинах, що займають небагато книжкових сторінок, - чимало мудрості, яку роздаровує читачам молода письменниця. Ось коротка притча під красномовною назвою «Глухота». «Ми розучилися чути одне одного: наділи навушники і слухаємо музику. Кожен свою». Задуматися варто і над тим, що звучатиме у наших вухах завтра?

    - Пані Тетяно! Читаючи Ваші твори, зокрема ліричні, повні щирості, віршовані зізнання в любові коханому й чоловікові Юрієві Йосиповичу мимоволі порадієш: велич почуттів назавжди омріяна і тому незабутня завдяки світлій римі і прозорому змісту, що є у кожному рядку. Мене приємно вразило таке: «Почуття, як сади, плодоносяться, підбираю найкращі слова. В них надія моя ожива, вони в пісню із серця просяться. Яблуневе кохання моє…» або інше «Щоб жити, потрібно любити. Як добре, що нам це вдалось». Відчувається, що пишете, як кажуть, поети, серцем. І все ж, чи важко переводити у рими різні почуття?

    - До зустрічі з Юрою я ніби боялася любити сама. Думала, коли закохаюсь, стану щасливою - перестану писати. Тепер розумію, що ті страхи були марними. Моє теперішнє кохання - це суцільна поезія, яку наповнюють різні відчуття та мрії, що потім переливаються у рими.

    - У наступній строфі «Посаджу біля вікна калину, вишию квітками рушники, ними долю приберу я сину, як мені колись мої батьки». Як Вашу творчість сприймає сьогодні Ваш 16-річний син? Певен, що прекрасні дитячі віршики, які Ви присвячували йому та й взагалі дітворі, йшли, як кажуть, на ура. Чи не так?

    - Віталія, коли був маленьким, колеги по роботі називали редакційною дитиною. Він, можна сказати, ріс біля мами в редакції, де всі щось писали. Коли подорослішав, пробував себе у поезії. У нього це непогано виходило. Що буде далі - покаже час. А за мене він щиро радіє, коли мені добре, і завжди поруч - коли щось не так чи в житті, чи в творчості.

    ЗУСТРІЧ

    Сховалось сонце у жита,

    Захмарилось безкрайнє небо.

    Змінилась я - давно не та,

    І не такого стріла тебе.

    Дощем сипнула літня ніч,

    Замовкли солов’ї-нахаби.

    Та не піду від тебе пріч, -

    Мене ти усмішкою звабив.

    Дарма, що вітер розгнівивсь,

    До ранку спокою не буде.

    Візьми мене... І, як колись,

    Цілунками розбещуй груди.

    Крізь морок вирвалось тепло,

    Роса росинку обіймає.

    Як добре знову нам було.

    Та хай про це ніхто не знає.

    Тетяна ЧЕРЕП

    - Знаю, що зараз Ви працюєте над створенням нової повісті. Про що вона?

    - Про непрості стосунки між матір’ю і сином, про те, якою часом жорстокою може бути розплата за сліпу материнську любов, про сумні реалії нашого буття, повз які ми не маємо права проходити, закривши очі.

    - Подальших успіхів Вам! І любові!

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото із сімейного архіву Юрія ПЕРОГАНИЧА та Тетяни ЧЕРЕП
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05