РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 22 (15 червня 2012) 

  • Які з гумористів батьки, або Як виростити людину…

    Сьогоднішня наша співрозмовниця - не лише прекрасна жінка, мати, педагог, громадський діяч, музичний критик і журналістка, секретар правління Національної спілки композиторів України, заслужений діяч мистецтв України, а й чудова донька класика української сатири та гумору Степана Івановича ОЛІЙНИКА.

    Як же гумористи дітей виховують і чи дають їм «перцю» чи п'ять копійок на подальшу життєву користь? З такими та не лише такими запитаннями ми звернулися до Лесі Степанівни.

    - Степана Олійника, без перебільшення, знали всі мешканці СРСР і за кордоном. Часто бувала свідком, коли називали лише прізвище (без усяких регалій), його зустрічали вибухом бурхливих оплесків. Поет-гуморист, сатирик… І ще більше журналіст… Він викривав міщанство, ницість, хабарництво, сутяжництво, тобто все, що не прикрашає людину. Боровся впродовж творчості за ствердження добра і правди, чесності й благородства.

    - Так, мабуть, не було жодної газети, де б він не працював - «Червоний степ», «Червона армія», «Сільські вісті», «Радянська Україна», «Сталінградська правда», журнали «Перець» і «Крокодил». До речі, і до вашого видання, яке в ті часи називалось «Рабочей газетой», батько теж писав. Як журналіст він відгукувався щоденно на якусь людську проблему або актуальні питання, що стосувалися всієї країни. І це було завжди гостро, своєчасно і оперативно. Згадати хоча б його понад 100 фейлетонів у «Правді». До речі, були й своєрідні замовлення, коли батько за ніч писав фейлетон, далі через корпункт його передавали до Москви, а там вже чудовий перекладач Валентин Корчагін готував його російською до друку.

    - Чи розповідав Вам батько про свої перші кроки у журналістиці?

    - Так. Взагалі батько перед тим, як щось написати, спочатку це розповідав мені або ж мамі. Інші діти слухали казки, а я - майбутні фейлетони, гуморески, вірші. Колись тато розповів, як одна з газет відрядила його написати нарис про Марка Озерного (Герой Соціалістичної праці, у 1949 р. встановив світовий рекорд з урожайності кукурудзи - авт.). Ось, коли він прийшов, відрекомендувався, Марко Озерний і каже: «Так, добре. Бери аркуш паперу і пиши: «На дворе чуть забрезжил рассвет, а Марко Озёрный уже на поле…». І далі у такому ж дусі. Батько все записав. Проте згодом зрозумів, що тут щось не те, і знайшов цей нарис серед вже написаних. Очевидно, він так сподобався нашому герою, що той вирішив не «напрягати» молодого журналіста. І батько написав-таки власний нарис.

    - Як згодом талант Степана Олійника оцінювали близькі, дружина, наприклад?

    - Моя мама була теж надзвичайно талановитою людиною. Багато вчилася і вміла багато: шити, фотографувати, зналась на лікарських рослинах, водила машину, дуже гарно співала. І за лічені години могла накрити такий стіл, що хоч будь-яку делегацію на найвищому рівні зустрічай. Мати - одна з кількох, хто не відвернувся від Степана Олійника, коли його арештували в Одесі ще студентом. Вони обоє, і тато, і мама, володіли якоюсь колосальною внутрішньою енергією, культурою. І тільки ця культура може підказати людині, як правильно себе вести, щоб залишатися завжди людиною. З ким би не спілкувався тато - чи-то з найвищими посадовцями різних країн, чи з поштаркою Клавою, яка щодня приносила нам додому десятки листів, з усіма він залишався самим собою - уважним, доброзичливим і сердечним. І ще хотіла б додати про рідкісний дар, який був у моїх батьків і, вважаю, вони передали мені. Цей дар, як і дар кохати, треба мати, - радіти життю. Не тому, що у тебе машина, вілла, освіта, яку отримано в Оксфорді. Подивіться на таких: усередині вони мертві. Помер душею у 20, похований тілом у 75 - це про них. Ніякі гроші, багатства не приносять радості. Щастя лише в середині самої людини. Якщо людина не наповнена із середини, не світиться добром і не віддає любов іншим, жодні діаманти, чи ще щось неймовірно недосяжне, цього відчуття їй не принесуть. Тому й не дивно, що для когось подарувати квіти - це межа, а інший може й життя віддати.

    - Вас цьому вчили батьки?

    - Якихось лекцій чи-то моральних настанов не було. Вчили мене за власним родинним прикладом. Якщо я бачила, що о 7-й ранку тато вже за столом, то мені соромно було пізніше 8-ої сісти за інструмент, чи не прочитати щось або не написати диктант. Проста народна педагогіка, в основі якої - кардіоцентристська філософія, можуть зробити більше за будь-які навчання чи нотації. І ще - відкритість та щирість.

    Проте з радістю поділюсь з вами порадами від батька. Бувало, прийду з консерваторії, щось у мене не так, якісь проблеми. Батько це одразу помічав. «Давай, - каже, - розповідай». Ну, тут я починаю… Виговорилась. Ну, думаю, зараз підкаже, що робити, як реагувати. А він замість цього радить: «Роби висновок. Власний». Тож і шукаю відтоді свою істину сама, а не перебуваю у пошуках винних. Одна з батькових порад: «Якщо хочеш допомогти людині, спробуй поставити себе на її місце, і тоді знайдеш підказку для допомоги і потрібні слова». До цих порад прислухалися також мої діти і мої друзі, коментуючи, що вони допомагають їм у житті.

    На моєму шляху мені пощастило зустріти стількох прекрасних творчих людей, серед яких такі видатні постаті, як Євген Станкович, Мирослав Скорик, Валентин Сильвестров, Анатолій Авдієвський, Богдан Ступка, Іван Дзюба, Борис Олійник. Горда з того, що хоч і дитиною, але знала таких велетнів української культури, як Павло Тичина, Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Платон Воронько, багатьох інших прекрасних митців. Маю справжніх друзів, і така радість спілкуватися з ними! А найбільше моє щастя - мої діти Оксана і Степан, онучка Аня. У них, мабуть від діда і прадіда, і це наше родинне, - відчуття гумору. І мій чоловік Володя мав цей чудовий життєвий талант. Пам’ятаю, прийшла якось із школи наша доня Оксанка (тоді вона навчалась у другому класі) і обурюється: «Тато, уявляєш, наші хлопчики курять!» І ось Володя, замість того, щоб прочитати їй лекцію про шкоду цигарок, жартома кинув: «Хм, у їхні роки я вже кинув курити!». І на все життя ця проблема для нас не існувала.

    Ось ще епізод: колись із своєю онучкою Оксаною, яку Степан Іванович просто обожнював, він пішов в Ощадкасу у справах. Мала, очевидно, цікавлячись оточуючим, запитала: «Стьопо (так вона називала мого батька), а що таке пеня?» На що почула відповідь: «Ну, Оксано, дивись. Я - старий пень. А вона - пеня!»

    Батько назвав одну із своїх книжок «Здоровше з гумором живеться». І це дуже допомагає нам у житті. Будь-яку ситуацію намагаємося сприйняти через гумор. Він дуже цінив гумор будь-якої національності, вважаючи його мудрим, філософським. Особливо любив гумор своєї любимої Одеси, а також твори Шолом-Алейхема.

    - Лесе Степанівно, на практиці легко виконувати поради батька?

    - Головна порада, що я і намагаюсь завжди робити, - будь-який мінус перетворити на плюс. У такі хвилини ти мобілізуєшся, приймаєш неординарні рішення, починаєш імпровізувати, творити… Теж пригадалось. Одного разу під час подорожі на пароплаві «Адмірал Нахімов» ми вимушені були через татові хворі ноги дві години чекати на причалі, допоки група не повернеться із пішохідної екскурсії. І мені, тоді маленькій, непосидючій і вертлявій дівчинці, просто не уявлялось, як це ми висидимо. Що будемо робити?

    Батько миттєво придумав чудову гру: «Ось, Лесю, давай будемо спостерігати. Он подивись туди, на ту людину». Він настільки заволодів моєю увагою, і пішов творчий процес. Тато навчав мене бачити прекрасне, гарне і добре в людях. На все життя запам’ятала його слова: «Шукай в людях добре, погане саме проявиться». В усіх його фейлетонах, усмішках, гуморесках, оповіданнях відчувається неймовірна глибина, чутливість до життя і велика любов до людей. Якщо він висміював недоліки чи негативні риси характеру, то робив це з любов’ю до свого персонажу. Боже, борони образити чи принизити людину! Тому дуже обережно ставився до кожного слова, що може образити. Пам’ятаю, в одному з віршів замінив «Дурень» на «йолоп». «Це вже м’якше», - говорив автор.

    Надзвичайна повага до людей зробила мого незабутнього батька, вважаю, тим, ким він залишився сьогодні у пам’яті багатьох, насамперед, його земляків і літературних побратимів, які започаткували «Олійниківські читання», що перетворилися у Фестиваль «Степанова весна»: цьогоріч він успішно пройшов уже втридцяте! Це і створена щорічна літературна премія у галузі гумору й сатири імені Степана Олійника та премія «За благодійну діяльність», і Фонд та Товариство «Шанувальників гумору» імені Степана Олійника, і низка видань серії «Бібліотечка лауреатів премії імені Степана Олійника» і самодіяльних поетів «Ярмарок сміху». Ми всі - земляки, друзі, колеги (нас дуже багато) - об’єдналися в «Олійниківську родину». У нас є свої білі з одеським орнаментом шалики. І коли ми виходимо до людей на зустріч у цих шаликах, нас запитують: «А чия ви партія?». На що з гордістю відповідаємо: «Ми - партія Степана Олійника!»

    «Олійниківська родина», хай благословить її Бог, буде рости. Я в цьому впевнена!

    - Лесе Степанівно, почуття гумору у Вашого тата зберігалося поза межами творчості?

    - На мою думку, ваше питання риторичне. Проте відповім на нього щиросердно. Він був надзвичайно ліричною, ніжною і тонкою і дуже мудрою людиною. В одному із своїх віршів наче зізнався:

    Якщо казати правду щиру,

    То я тому й пишу сатиру,

    Що ніжно лірику люблю!

    - Дякую за розмову!

    Валентина КОЛЯДА, Фото з архіву Лесі ОЛІЙНИК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05