РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 6 (15 лютого 2008) 

  • Президент України Віктор Ющенко: «Захисники Крутів здобули велику духовну перемогу»

    В історії є події, над якими час непідвладний. Крути - одна з найперших. Як не намагалася потужна радянська ідеологічна машина викреслити її з літопису днів минулих, стерти з людської пам`яті, але вже наприкінці 80-х минулого століття сюди, до залізничної станції, що між Бахмачем та Ніжином, став приїжджати патріотично налаштований люд. Робити це було не просто - ще діяли райкоми й обкоми, ще за вишиванку, відстоювання українського слова звинувачували в буржуазному націоналізмі, ще органи брали на замітку кожного, хто виходив уранці 29 січня з електрички у Крутах. Тільки паломництва на поле звитяги уже не могло ніщо зупинити. У 1990 р. поблизу переїзду, що біля села Печі, за кілометр від станції і фактично на місці бою, члени Української Гельсінської спілки, «Просвіти», місцевих козацьких формувань насипали могилу й установили дерев`яний хрест. Хрест відразу ж було знищено. У лютому наступного року хрест поновлено, і ця могила та хрест сьогодні є складовою меморіалу Героїв Крутів.

    Зима, яку поет назвав червоною

    Чернігівщина, з історичного погляду, - край унікальний. Путивль, Новгород-Сіверський - ці міста відомі кожному зі «Слова о полку Ігоревім». У 1659 р. під Конотопом козацько-татарське військо гетьмана Івана Виговського завдало поразки московському експедиційному корпусу князя Пожарського. 1708 р. - рік Батуринської трагедії.

    У січні 1918-го на засніженому полі між станціями Плиски й Крути кілька сотень українських юнаків стримали просування на Київ шеститисячного більшовицького корпусу. Його командир, колишній царський полковник Михайло Муравйов, згодом доповідав Володимирові Антонову-Овсієнку: «Після дводенного бою перша революційна армія Єгорова за підтримки другої армії Берзіна біля ст. Крути розбила контрреволюційні війська Ради, керовані самим Петлюрою. Петроградська червона гвардія, Виборзька і Московська гвардії винесли майже самі весь бій на своїх плечах. Петлюра під час бою пустив потяги з беззбройними солдатами з фронту назустріч революційним військам, які наступали, і відкрив по нещасних артилерійський вогонь. Війська Ради складались із батальйонів офіцерів, юнкерів і студентів, які, крім звірств, здійснених щодо солдатів, які поверталися з фронту, били сестер милосердя, що потрапляли до їх рук. Іду на Київ. Селяни захоплено зустрічають революційні війська».

    Перебільшено? Звичайно. Амбітний і авантюристичний Муравйов демонстрував своєму начальству власні особливі заслуги перед революцією. Ніяких ешелонів із солдатами з фронту не було, про сестер милосердя у матеріалах про Крути не згадується жодного разу, а Симон Петлюра того дня із найбо-єздатнішими частинами республіки перебував на станції Бобрик. Тільки бій був. Єдиний і серйозний на всьому шляху більшовиків до Дніпра.

    Ще один учасник тих подій у харківських «Вістях» (1926 р., ч. 199) пригадував: «Сонце привітало нашу перемогу (перемогу червоних - авт.). Сотні трупів укрили редут. Багато й наших полягло. Ворог бився завзято… Ми поважаємо хороброго ворога…»

    Наступ більшовицьких військ розпочався із грудня 1917 р. - відразу після відомого «Маніфесту до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради», підписаного Леніним і Троцьким. Уранці 8 грудня озброєні артилерією і підтримані бронепоїздами російські червоногвардійські загони ударом з Бєлгорода захопили Харків. Це місто перетворилося на головний більшовицький штаб в Україні.

    У кінці місяця більшовики розгорнули наступ на Київ. З Харкова через Полтаву рухалася група М. Муравйова, з Гомеля - група Р. Берзіна, із Брянська - Перший московський червоногвардійський загін особливого призначення на чолі з А. Знаменським (у Бахмачі групи об`єднаються, а командувати військом буде призначений М. Муравйов).

    Тільки тріумфального походу радянської влади, як це інколи ще можна почути, не було. 27 грудня загін Знаменського зайняв станцію Хутір-Михайлівський, 29 - Ворожбу. Але вже через кілька днів частина армії УНР вибила їх звідти. 1 січня більшовики увійшли до Глухова, але протрималися тут лише добу. Загін Вільного козацтва обороняв Шостку до 14 січня 1918 р. Опір червоному наступові чинили Суми, Ромни, Охтирка.

    У той же час практично без бою українські війська здали Полтаву. Перед захопленням Полтави М. Муравйов оголосив: «Я дав наказ вирізати всіх оборонців місцевої буржуазії».

    До речі, нова влада відразу ж налагодила вивіз продовольства. 18 січня зі станцій Хутір-Михайлівський та Конотоп у напрямку Москви й Петрограда було відправлено 140 тисяч пудів цукру і близько 200 тисяч пудів борошна, свідчать історики.

    Крути. Рік 1918

    Бахмач обороняли курсанти Першої імені Богдана Хмельницького юнацької військової школи, у ратній справі не новачки, але, на відміну від противника, великого досвіду реальних боїв не мали. Оборонці також поступалися числом особового складу й кількістю озброєння - школа нараховувала чотири сотні вихованців (по 150 юнаків у кожній), 20 старшин і 16 кулеметів. Також до уваги бралася і позиція бахмацьких пролетарів. Сотник Аверкій Гончаренко у спогадах про бій під Крутами писав: «Треба зазначити, що в залізничному депо Бахмач було до 2 тисяч затруднених при верстатах робітників, переважно москалів. Про їх настрій просив я в сотника Тимченка інформацій. Тимченко був у них на мітингу і сказав мені, що нема страху: робітники оголосили нейтралітет. Однак трудно було вірити в їх нейтральність, а мати у себе в найближчім запіллі 2 тисячі озброєних робітників не належало до приємності». Сотник Гончаренко не помилився. Бахмацькі залізничники, коли більшовики наблизилися, активізувалися, а тому залишати місто курсантам довелося околицями.

    Із Бахмача «революційним арміям» Муравйова відкривався прямий шлях на Київ. Тільки уранці 29 січня перед ст. Крути авангардний більшовицький загін несподівано наткнувся на перешкоду. Це були курсанти, які обороняли Бахмач, та сотня студентів-добровольців з Університету імені Святого Володимира й Українського народного університету. Усього з українського боку на полі зайняли позиції близько шестисот вояків: курсанти - праворуч залізничного полотна і ближче до села Печі, студенти - ліворуч.

    Сотник А. Гончаренко, а він командував обороною, пригадував: «Ще в ніч з 26 на 27 січня я мав розмову по прямому дроті з Муравйовим. Його вимога у формі наказу звучала так: «Прігатовіться к встрєчє пабєданоснай красной арміі, прігатовіть абєд. Заблуждєнія юнкєроф пращаю, а афіцероф всьоравно расстрєляю». Я відповів, що до зустрічі все готове». (Збірник “Бій відлунав”. Упорядник -редактор В. Рог. Чернігів, «РВК «Деснянська прав-да», 2008 р. с. 83).

    Бій тривав увесь день. Стримувати атаки допомагала гармата. Встановлена на залізничній платформі, вона рухалася між станцією і позиціями, вносячи «велике замішання своїми влучними стрілами в запілля червоних». Єдиним гармашем при ній був сотник Лощенко.

    Увечері, коли закінчувалися набої, коли виникла реальна загроза оточення, сотник Гончаренко наказав відходити. Зауважте, то була не втеча із поля бою, а організований відхід до потяга, який мав доставити курсантів і студентів-добровольців до Києва. Ще один учасник бою під Крутами - Ігор Лоський - підкреслив у спогадах: «Відступ відбувався в порядку».

    Одна рота студентського куреня не змогла дістатися потяга - тридцять п`ять юнаків на станції потрапили в полон. Участь двадцяти восьми була трагічною - муравйовці їх стратили. За спогадами очевидців, Г. Пипський під час страти заспівав національний гімн. Пісню підхопили інші студенти…

    На початку лютого більшовики зайняли Київ. Розпочався червоний терор. За неповними даними, тоді було вбито понад п`ять тисяч киян. На вулицях розстрілювали за буржуйський вигляд, за українське слово, вишиванку, вуса, а то й просто так.

    19 березня тіла юнаків-героїв Крутів перепоховано на Аскольдовій могилі.

    Крути. Рік 2008

    2 лютого 2008 р. Холодний, похмурий день. І вітер, якому на полі під Крутами є, де розвернутися. Вітер затято полоще знамена, а їх біля меморіалу стає все більше й більше. Тисячі людей приїхали і прийшли сюди вшанувати пам`ять юних героїв. Ось ідуть козаки з Кролевця. Гуртом стоять козаки Батуринської сотні. Наближається група сивочолих ветеранів - це колишні воїни УПА. Багато юні. Студенти Ніжинського університету розгортають величезний національний прапор, а він рветься угору. Молоде подружжя у свій найщасливіший день кладе квіти до підніжжя пам`ятника. Звідки вони? З Ніжина? Із Борзни? Ніхто не знає. Та хіба це головне? Головне, що вони тут, на полі, де пролилася кров за волю, за Україну.

    Серед поважних і статечних учасників ювілейного торжества бачу Миколу Ногу - міського голову Шостки та його помічника Валерія Глушана. Не дивуюся, бо знаю, що Микола Петрович - уродженець цих країв.

    - Справді, я - із села Печі. Мій дід працював на залізниці і був свідком тих подій. Ще малому він багато розповідав мені про бій… І сьогодні я не міг не приїхати. Це наш громадянський обов`язок - вклонитися хоробрим…

    Трохи осторонь зібрав слухачів не молодий уже місцевий чоловік. Розповідає те, що доводилося чути від старожилів. За його словами, зима вісімнадцятого року видалася сніжною - замети стріх діставали…

    Але найбільше людей зупиняється біля озброєних гвинтівками студентів, матросів і солдатів. Це - члени військово-історичних клубів України. Вони мають відтворити бій 29 січня 1918 р. Усе в них справжнє - одяг, трьохлінійки, кулемети систем Максим, Шварцлозе, Віккерс і Льюїс, гармати. Набої, зрозуміла річ, холості. Зброя, як розповів Олег Руденко, один з організаторів батально-історичного дійства «Бій під Крутами», орендована в кіностудії імені Довженка.

    Гармату ж встановлено у полі - відразу за меморіалом. У сценарії передбачалося, що вона, як і колись, рухатиметься по коліях на платформі. Для цього залізничники локомотивного депо Щорс спеціально відремонтували паровоз. Правда, не дев`яностолітньої давності - такого уже не знайдеш, а 1953 р. виготовлення, Ер. Паровоз сьогодні мав будити ці напівзасніжені поля своїм гудком, але, як пояснив Олег Руденко (він, до речі, командував «українським військом» і коментував перебіг відтвореного бою), його поява серйозно завадила б рухові поїздів на головному ходу.

    Якщо вже зайшла мова про залізничників, то начальник ст. Крути Юрій Кішка про наближення славної дати говорив ще з осені. Станція серйозно готувалася, ідеальний порядок помітний у всьому: ніде ні смітинки, у вокзалі тепло, а чергова, наче з картинки, - у формі, симпатична і молода, - виходить проводжати поїзди. Подібні урочистості хоч клопітні, але не збиткові - за один день станція виконала півторамісячний план продажу квитків у приміському сполученні.

    Так само ретельно до події готувалася Бахмацька дистанція сигналізації і зв`язку. На переїзді встановлено нову сигналізацію і шлагбаум. Сам же переїзд, з огляду на велику чисельність людей, 2 лютого охороняється посилено - до чергового долучилися колеги із Конотопської дистанції колії, працівники з Конотопського загону воєнізованої охорони і співробітники лінійного відділу міліції.

    Кульмінаційний момент урочистостей. До мікрофона підходить Президент України Віктор Ющенко. За словами глави нашої держави, бій, що відбувся на цьому місці дев`яносто років тому, став знаковою подією української історії. «Пам`ять про подвиг Героїв Крутів, - підкреслив Віктор Ющенко, - є вічною і святою».

    «Захисники Крутів здобули велику духовну перемогу, - сказав Президент, - бо незалежна українська держава, заради якої вони пішли у бій, стала реальністю».

    Він також повідомив, що буде створено музей Героїв Крутів, що «ці місця ще більше будуть шановані українцями».

    Глава держави поклав квіти до меморіалу «Пам`яті Героїв Крутів». У церемонії покладання також взяли участь віце-прем`єр міністр України Іван Васюник, міністр оброни України Юрій Єхануров, заступник глави Секретаріату Президента України Роман Безсмертний, виконуючий обов`язки голови СБУ Валентин Наливайченко, народні депутати України.

    Присутні вшанували пам`ять загиблих біля станції Крути хвилиною мовчання.

    Уже потім затріскотіли постріли, загули гармати, а в похмуре зимове небо знялися повітряні кулі із синьо-жовтими знаменами…




    Микола Пацак
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05