РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 21 (8 червня 2012) 

  • Вчити жити так, як треба

    Тема розмови «Зона росту: чи можуть батьки довірити виховання дітей літературі?», що відбулася наприкінці травня у київській книгарні «Є», по-доброму спровокувала взяти в ній участь. Проте не як співрозмовника ведучих довірливої бесіди - відомої сучасної письменниці, журналістки Лариси ДЕНИСЕНКО та головного редактора журналу «Однокласник» Сергія ІВАНЮКА (літературний псевдонім - Сергій ОКСЕНИК) - «Про тенденції розвитку сучасної дитячої літератури». Це, на моє щире переконання, - головний біль для літературних критиків, вчителів і складачів навчальних програм із літератури для школярства. Як і те риторичне запитання, яке недовго обговорювали співрозмовники, а саме – як дорослі виростають із дітей, а сучасна література - з класики.

    ЧИ ВАРТО ЗМУШУВАТИ?

    Набагато цікавішою здалася точка зору кандидата філологічних наук Сергія Іванюка щодо того, як варто заохочувати молодь до читання? Дійсно, скільки існують навчальні дисципліни, приміром, українська література або зарубіжна, стільки педагогічних списів ламаються у борні, назва якій «молодь не читає і як її змусити робити це». Ось тут симпатизую думці С. Іванюка щодо доцільності змушування або, м’яко кажучи, заохочення. Письменник вважає лукавством цей процес. Адже, живучи в прагматичному суспільстві з ринковою - щоб не сказати «бандитською» - економікою, ми мусимо вигадати, як без грошей стати багатими. Або як багатими стати нашим дітям, але при цьому в житті сповідувати не ринковий прагматизм, а ті високі духовні цінності, які вели по життю їхніх батьків? Бо тільки література може прищепити їм ті цінності. Не знаю, чи варто коментувати цю мрію.

    Вона романтична до парадоксальності. Адже саме наша «духовність», виплекана на комсомольських і профспілкових зборах, наша «принциповість», наш невтримний «одобрямс» і збудували те «світле майбутнє», в якому доведеться жити нашим дітям. Тому таке наше прагнення вони розуміють однозначно. «Звісно, старшим (зокрема, письменникам) хочеться, щоб ми читали. Бо за що ж їм жити, як їх ніхто не читатиме!» І хто спробує переконати юних, що подібне розуміння хибне? А для того, щоб зробити читання модним, потрібні гроші. А ті, хто мають гроші, зовсім не зацікавлені в тому, щоб наше населення читало. Вони грошей на це не дадуть.

    Слід дбати не про те, щоб усі молоді люди потяглися до книжок. Єдине, що ми можемо й мусимо зробити, це подбати про тих 5 - 10 відсотків, які люблять читати всупереч збиткуванню оточення.

    Журнал «Однокласник» проводить конкурс юних журналістів «Твій погляд». «Серед тисяч листів, які щороку приходять на адресу редакції, досить часто з’являються зразки прекрасної, розкутої і талановитої публіцистики, - так прокоментував свої погляди С. Іванюк. - Але ж люди, які хочуть писати, це також і читачі, бо одне без іншого неможливе. І їх уже не треба виховувати, їх треба плекати».

    Ці благословенні юні створіння повинні мати не тільки ті книжки, які ми любили в своєму дитинстві. З тих книжок дуже мало лишилося таких, що можуть зацікавити сьогоднішню юнь. С. Іванюк вважає, що без «Війни і миру» Л. Толстого та великих за обсягом і складних за композицією і колізією взаємовідносин героїв творів російських класиків ХVII - ХІХ століть також можна обійтись. Як і без творів українських письменників про героїчні подвиги козаків, якими, на переконання Л. Денисенко та С. Іванюка, занадто переобтяжені шкільні підручники з історії та літератури.

    ДЕ Ж ВИХІД?

    Треба для юні писати, і писати мусить насамперед молодь. Треба цю молодь усіляко підтримувати, навіть якщо нам її писання незавжди подобаються, навіть якщо ми не можемо в них угледіти суспільно-корисної моралі, навіть якщо нас не влаштовує мова цих писань. Ми їм не судді. Хоча б тому, що не заробили в їхніх очах адекватного морального авторитету. Та й взагалі, не минулому судити майбутнє. С. Іванюк вважає, що не слід батькам і вчителям боятися тих книжок, де мова йде про стосунки між чоловіком і жінкою в усіх їхніх проявах. Краще юнь про це дізнається з книжкових сторінок, ніж із брутальною лайкою від ровесників, які через власну необізнаність щось і «перекрутять».

    Особисто мені запам’яталася думка Л. Денисенко про те, що у першу чергу саме підліткам варто пропонувати книги, що відповідають на актуальні для них життєві запитання. У школі нам дають корисні знання і навички, однак учителі оминають дві теми - кохання та гроші. Що таке кохання, ми вчимося на власному досвіді та зітханнях друзів, а от про гроші здебільшого беремо інформацію з фільмів (як правило, американських, а відтак недоречних до наших умов життя і праці) та з прикладу старших (і добре, якщо це батьки, а не друзі, які витрачають усі кишенькові гроші на чіпси, чи старший брат, який прогуляв стипендію на дискотеці).

    ЩО ЦІННІШЕ ЗА ЧИТАННЯ?

    І все ж. Лариса Денисенко вважає, що ціннішою для підлітка буде так звана професійна література. Їй, головному редактору (юристові за однією із вищих освіт - авт.) щойно побачивших світ журналів для молодших школярів «Правобукварик» та «Абетка права» для підлітків, здається, що література має готувати юнь до адаптації у складному сучасному житті.

    І ось тут, читачу, вважаю, що було б слушним, якби наступні рядки ви прочитали б разом із вашою дитиною.

    Як навчити нащадка розпоряджатися кошторисом? Спочатку визначимо, чи усвідомлюєш ти вартість грошей? Так, ми не помилилися - гроші мають свою ціну, цю думку Л. Денисенко висловила в одному із популярних видань. Її вона підтримувалась й під час бесіди у книгарні «Є».

    - Щоб отримати зарплату, тобто гроші, твої батьки витрачають на роботу як мінімум 8 годин щоденно, - звертається до підлітків письменниця. - А до цього ще й сили, здоров’я та нерви. На роботі дорослі не в комп’ютерні ігри грають і не теревенять про наболіле за філіжанкою кави, а виконують найрізноманітніші завдання керівника (лякати суворим босом ми тебе не будемо, але май на увазі, що він може виявитися набагато вимогливішим, ніж твоя вчителька з англійської чи з математики), шукають нових покупців, пишуть довжелезні звіти і часом просто не встигають або забувають пообідати. Але жаліти батьків - наразі не наша мета. Вони дорослі й самі обрали своє життя. Важливо зрозуміти, що гроші в родину приходять не просто так, а завдяки праці. І це не бездонний мішок із купюрами, а певна сума, з якої батьки мають заплатити за продукти, комунальні послуги, додаткові уроки з англійської мови для тебе тощо.

    Борщ, приготований мамою, теж має ціну. Яку? Порахуй вартість продуктів, з яких складається ця страва, а також час, витрачений твоєю мамою на кухню. Скільки коштує година роботи, теж легко порахувати - поділи місячну зарплату твоєї мами на кількість її робочих годин.

    Упевнені, скільки коштують джинси чи ноутбук, ти знаєш. А скільки коштує кілограм картоплі? Літр молока? Пачка масла? А скільки твоя сім’я платить за спожитий газ, електроенергію, воду? Еге ж, задачка непроста, але саме з таких іксів та ігреків складається бюджет твоєї родини.

    НАВЧАТИ ВЧИТИСЯ

    Пропонуємо поради, як витрачати кишенькові гроші, які надає підліткам Л. Денисенко. Кишенькових грошей не вистачає? А на що ти їх витрачаєш? Запиши всі свої витрати протягом місяця. Навіть якщо це 50 копійок. Певно, серед твоїх витрат є лимонад і жувальна гумка (бутерброд, приготований мамою, - це ж не круто?), ксерокси в бібліотеці (конспектувати ліньки?), години в інтернет-клубі, кілька поповнень мобільного телефону, біжутерія і ще якісь стікери. І це все тобі необхідне? Економити на напоях і помирати від спраги не варто, просто замість газованого лимонаду можна купити мінеральну воду «без бульбашок» (це шкодить шлунку) - дешевше і корисніше. Почекай набирати мобільний номер подруги - ти можеш або подзвонити з міського номера, або ж зайти в гості і віч-на-віч розповісти про всі новини. В інтернет-клубі просидів чотири години? Щось ми сумніваємося, що ти готував реферат з географії або читав новини «Бі-Бі-Сі» англійською мовою. Комп’ютерні ігри - це цікаво й захопливо. Але чи варто на кіберсвіт витрачати своє життя і гроші?

    На думку дитячої письменниці, у тебе, підлітку, вивільнилося кілька гривень. Що з ними зробити? Вирішувати тобі, адже це твої гроші. Любиш малювати? Тоді купи якісніші фарби, пензлі чи папір. Незабаром день народження? Влаштуй оригінальну вечірку для друзів. А ще можна відкласти гроші й нарешті назбирати на флешку, mp3-плеєр або ті супермодні джинси, що їх не погоджуються купити батьки (практика показує - батьки на такі покупки згоджуються набагато легше, якщо там буде частина твоїх грошей).

    Хочеш, аби батьки тобі більше довіряли у фінансових справах? Тоді запропонуй їм видати тобі всю суму, призначену на проїзний квиток або оплату проїзду в маршрутках, на початку місяця. З неї ти сам(а) купиш проїзний чи розподілиш гроші на проїзд. Матимеш вибір - їхати тролейбусом чи маршруткою. А витратиш усі гроші на цукерки, то ходитимеш пішки. Так само з грошима на мобільний телефон та інтернет: витратиш не за призначенням або занадто швидко - не зможеш спілкуватися з друзями. Ще один варіант: плата за додаткові уроки (музики чи із шкільних предметів). Батьки можуть видати тобі гроші за певну кількість занять, а ти вже заплатиш репетитору самостійно. А ще можна купити продукти для родини - доведи батькам, що ти здатний(а) витратити суму в 200-300 гривень розумно і при цьому нагодувати сім’ю.

    Хочеш більше кишенькових грошей - обґрунтуй батькам своє прагнення. Це має бути логічне пояснення, а не закид про те, що ровесникам батьки дають більше. Ти вже маєш кишенькові, і не чекай, що батьки купуватимуть тобі й надалі всілякі дрібнички.

    Яке резюме тієї бесіди? Мені воно здається зрозумілим. Навчати дітей вчитися. Це має робити школа, батьки. Проте, оскільки у багатьох сучасних школах, як і 20, і 40 років тому, відчувається вчительський авторитаризм, то батькам залишається розраховувати лише на себе.

    P.S. Єдине, із чим не можу погодитись, так це із думкою, яку суттєво обговорювали обоє літераторів, - із наповненням шкільної програми творами у жанрі фентезі. Мовляв, мислення, якщо дозволите, мозок юних прагне зануритись у щось надприродне. Тож потрібно школі сприяти цьому. Гадаю, пуста витівка. Куди як краще виховувати юнь на реалістичних творах. Аналізуючи зміст, приміром, «Три товариша» Е.М. Ремарка або «Обломова» Івана ГОНЧАРОВА, «Чучело» Володимира ЖЕЛЕЗНІКОВА, можна вчити жити так, як треба. А як ви вважаєте?

    Віктор ЗАДВОРНОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05