РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 20 (1 червня 2012) 

  • Кінь, коза і... залізничний шлагбаум

    Легкий морозець добре нагадував про себе тим березневим ранком. До зупинної платформи сходились хутірські мешканці, поспішаючи з переповненими торбами на базар. Вже на платформі віталися, чекали і позіхали, бажаючи швидше зайняти місця у поїзді. Хвилина бадьорої карколомної посадки, коли останні будь-що підштовхують перших, середніх та іже з ними - і мрія збувається.

    - Обережно, двері зачиняються. Наступна зупинка..., - проголошує хриплий гучномовець.

    Поїхали


    …Старий, якого звали дід Митро, мав блискуче почуття гумору, переказував щось почуте, десь побачене, колись прочитане, вигадував дотепні історії, майстерно подаючи це все у розмові, як кажуть, під своїм особливо гострим соусом. Всіма цими кумедними розповідями, підбадьорював, розважав пасажирів і підіймав їм настрій, заробляючи вагому народну повагу навіть тоді, коли в його оповідках, бувало, на вербі починали родити грушки.

    Тим часом у вагонах дрімали, розмовляли, тасували карти і різались у того, як його, перекидного, але все ж таки дурня, звичайні пасажири. Ось лише в останньому вагоні ніхто не грав і не дрімав. Всі уважно слухали веселого пільговика діда Митра, час від часу перериваючи його розповіді дружнім реготом. Повідомимо, Митро - це похідне від колись маленького Дмитрика, якого пізніше прозивали Мітяєм. З роками посивіли скроні і вуса, з ними постарішало ім’я.

    - І коли він тільки встигає? - промовив дід Митро, вказуючи краєчком власного носа на їздового за вікном. - Диви, і фігурист тут. Він перевів погляд і націлив вказівного пальця на знайомого пасажира у заплямованому кожусі.

    - У той ранок стояла звичайна тиша. До залізничного переїзду підійшла кумедна ряба коза з незвично великими вухами, закрученими на обидва боки рогами і викоченими наперед банькатими очима. Весело розмахуючи задертим догори хвостом, гордо вела за мотузкою свого власного охоронця. Перед нею чемно вклонився яскраво полосатий шлагбаум і вона покірно стала. Недалечко від кози зупинився, виснажений важким дитинством минулого століття, пошарпаний часом і прожерливою корозією, старий мотоцикл, тримаючи на собі схудлого гостроносого вершника в білому кожусі з широким жовтим хутровим коміром. Обдаючи курявою смердючого їдкого диму навколишнє середовище, вершник з моторокотанням очікував дозволу на проїзд, періодично змінюючи оберти двигуна з малих на великі. За мотоциклом чергу зайняв кремезний кінь з повною підводою дров, які прикривали приховані від стороннього ока важкі колоди, на них, не очікуючи лиха, спокійно дрімав після вчорашнього надзвичайного перепою їздовий. Позаду воза з дровами зупинився яскравосяючий, майже новий «Запорожець», така собі автівка, яку викуплено у бережливого пенсіонера за великі гроші для комерційного колекціонера. Водій, мріючи про добрий заробіток на ньому, заходився протирати та здувати пилинки з блискучої фарбованої «мильниці». Любуючись раритетом не здогадувався, що через якусь хвилину йому буде не до косметики і не до любові.

    Всі дисципліновано чекали, поки прослідує поїзд.

    Кінь, (чи потрібно нагадувати?) тварина розумна, але говорити не може і тому він скубнув зубами за жовтий комір хазяїна «моциклєта», в знак прохання заглушити мотор, що змушує торохтіти оте залізяччя. Вершник мотоцикла - людина агресивна, говорити може, але не розумна, бо спішно зняв з голови шолом, яким без попередження вдарив тварину по морді. Кінь злякано сахнувся назад і турнув важкого воза. За якусь мить істерично загорлав лайливими матюками, згадуючи не лише усіх осіб жіночого роду водій «Запорожця». Ситуація ж із непересічних. Мить - і побиті фари автівки натякали пристутнім, що на ремонт можна вже сподіватися. Але на «гонщика», крім кози, ніхто не звертав уваги.

    Кінь - тварина терпляча, але навіть у нього терпець урвався. Це саме тоді, коли вершник на мотоциклі додав більше газу і кіптява враз в’їлася в залиті і без того слізьми очі непарнокопитної тварини. Враз, дужі щелепи і великі зуби закусили жовтий комір кожуха із побитого міллю хутра одним потужним рухом перетворили вершника на пішохода. Останній перекрутився у поросторі перед шлагбаумом кілька разів, ніби фігурист на льоду, послизнувся і, хапаючи руками повітря, гепнувся отією, як у нас кажуть, п’ятою, але болісною, точкою, на свій жовтий комір. Оскаженілий фігурист підхопився, нервово здер з голови важкий шолом і що було сили зацідив по морді коня, від чого той рвучко і потужно подався назад, перетворивши «3апорожець» задньою частиною важкого воза в незрозумілу модель з кермом на задньому сидінні.

    Вкрай обурений водій «мильниці» за якусь мить підскочив, нервово стягнув з воза ні в чому не винного, напівсонного їздового і взявся щосили гамселити та істерично обзивати того, використовуючи неповторний набір слів з ненормативної лексики. Перемішуючи власні вирази ідіомами, що натякають на провину жінок, які народжують на світ подібних бовдурів .

    - Люди! Рятуйте! Вбивають! - кричав у ту ж мить не своїм голосом переляканий їздовий. Але люди, які могли почути це, здавалося б, передсмертне благання, були дуже зайняті. Запитаєте, чим? Одна людина мовчки добивала свій шолом об конячі зуби, друга зацікавлена у щасливому закінченні для себе ситуації - била його і тільки третя персона спокійно тримала мотузку з козою, розмірковуючи, чи варто утручатися в чужі справи. А кінь з кожним ударом шолома войовничо зводився на диби і потужно штовхав важкого воза назад, добиваючи вщент «Запорожця». Авто поступово перетворювалося в спресований гармошкою кубик. За якусь мить він вже нагадував той багаж, який вантажать у вагони з металобрухтом.

    Серце не камінь, тож володар кози таки відважився на захист панічно волаючого їздового. Тісно прив’язавши коротку мотузку до бруса шлагбаума, він енергійно підсмикнув рукави старої куфайки, потер долоні і відважно кинувся розбороняти бійку. Проте доволі швидко зрозумів, що устрявати було не варто.

    Поквапливо, з металевим гуркотом промиготіли вагони поїзда. Повільно підіймався догори шлагбаум. І в цю мить ніби на змаганнях по силовому колективному гвалту, скажено заверещав фігурист з покусаними пальцями. Дужче від нього волали істеричний водій та потерпілий їздовий. Ще дужче кричав володар кози, обтираючи свій завжди зашмарканий, але сьогодні не на жарт скривавлений ніс. І найдужче горлала коза, несамовито потужним пронизливим, як у паровоза чи корабля ревищем, роздираючим повітря, здавалося, аж до низько пролітаючих над землею хмар.

    Високо над дорогою, розмахуючи, ніби багатьма крилами, всіма своїми кінцівками, які важко перерахувати з першого разу, конвульсійно брикалася в повітрі ряба коза. Якоїсь миті присутнім здалося, що кізка сильно старалась швидко навчитись літати, щоб дістати зубами прив’язаний до шлагбаума кінець мотузки. Але жодне старання не допомагало.

    Зверху на контактній опорі залізниці голосно кричав крук, скликаючи лісове птаство подивитись на прикольну комедію. Скреготали стривожені сороки. Високо в небі кричали наполохані ворони, а посеред дороги мовчки лежав поскубаний жовтий хутровий комір поруч із розбитим вщент шоломом.

    Знову компанію людей в електричці звеселив дружній регіт. Не сміявся тільки схудлий гостроносий пасажир в білому кожусі із зеленими плямами, з криво пришитим, обскубаним жовтим коміром. Він тримався за поручень правою рукою на якій не вистачало найбільшого пальця.

    - Цей сміх для нього, як серпом по... серцю. - додав старий оповідач, розтягуючи у посмішці наче мальовані червоною фарбою губи та прокурені вуса.

    Дід Митро хотів ще розповідати, але в вагон зайшли ревізори і треба було діставати своє пільгове посвідчення. Про них у старого теж були цікаві історії, тільки його вже ніхто не слухав, бо машиніст з гучномовця оголосив, що електропоїзд прибуває на кінцеву станцію Жмеринка і подякував всім за те, що скористалися послугами залізничного транспорту.

    В тамбурі біля дверей знову штовхалися з мішками і сумками галасливі пасажири, бажаючи швидше стати продавцями на «манежному» ринку.

    З розчинених дверей електропоїзда пасажирів привітно зустрічав, розправляючи свої нові крила, мов вітрила, відроджений, оновлений, могутній велетень корабель - вокзал. День розпочинався весело, - про це думали ті пасажири, які уважно слухали старого оповідача. І навіть вже не помічали легкого не по-весняному беручкого за долоні морозенка... Адже весняне сонце допомагало покращити настрій.


    Фото Віталія НОСАЧА


    Інженер служби статистики Південно-Західної залізниці м. Жмеринку

    Леонід МАРЧУК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05