РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 19 (25 травня 2012) 

  • Земля та майно. Актуальні питання

    Останнім часом на залізницях України потребують вирішення проблеми, пов’язані з оформленням правовстановлюючих документів на земельні ділянки та об’єкти нерухомості. В процесі пошуку відповідей на окремі питання ми звернулись до судді Другої судової палати Вищого господарського суду України Ірини ХОДАКІВСЬКОЇ.

    ІЗ ДОСЬЄ

    ХОДАКІВСЬКА Ірина Полікарпівна. В системі судочинства України працює з 1987 року. Має значний досвід розгляду справ, що виникають у земельних спорах та транспортній галузі.

    - Ірино Полікарпівно, як суддя, яка має значну практику у вирішенні судових спорів як в земельних правовідносинах, так і у відносинах права власності та транспортній галузі, роз’ясніть, будь ласка, на підставі яких нормативно-правових актів та доказів у даний час залізницям можна захистити у суді право державної власності на земельні ділянки у смугах відведення, що належать господарствам залізниць?

    - Спочатку про те, що вперше посвідчення про права користування землекористувачів у Державних актах на право користування землею було встановлено статтею 10 Основ земельного законодавства СРСР і союзних республік, затвердженого Законом СРСР від 13.12.1968 року (далі - Основ) та у Земельному кодексі Української РСР від 08.07.1970 року.

    Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і Законам України.

    У даному випадку мова йде про земельні ділянки у смугах відведення залізниць.

    Наголошую, смуга відведення - це землі залізничного транспорту (стаття 68 Земельного Кодексу (ЗК - ред.) України), зайняті залізничним полотном, інженерними та штучними спорудами і обладнанням, лінійно-колійними та іншими технологічними будівлями, пристроями залізничної сигналізації, енергетики та зв’язку, лініями електропостачання, захисними лісонасадженнями, спорудами тощо.

    Закріплена Законом можливість перебування земель транспорту не тільки у державній, а і в інших формах власності не може бути реалізована щодо окремих земель. Так згідно зі статтями 83, 84 ЗК України у приватну власність не можуть бути передані землі під залізницями.

    Норми відводу земель для залізниць, якими встановлено ширину смуг земель, були затверджені та впроваджені в дію Постановою Держбуду СРСР від 19.12.1974 року №247 з 01.07.1975 (СП 468-74). Слід зазначити, що ці норми відводу земель не є охоронними зонами (стаття 112 Земельного кодексу України «Охоронні зони»), а є нормами, які дають можливість функціонувати залізничному транспорту. Оскільки нові норми законодавством України не розроблені та не затверджені, тому, відповідно, мають застосовуватись Норми відводу земель для залізниць СРСР, що впроваджені 1974 року.

    Землі залізничного транспорту, до яких відносяться смуги відведення, апріорі перебувають у користуванні підприємств залізничного транспорту в силу нормативних актів, тому застосування заборони використання земельних ділянок до встановлення їх меж в натурі, одержання документа, що посвідчує право на них тощо, в силу статті 125 Земельного кодексу України є неможливим. Як і неможливим є припинення з боку залізниці сплати земельного податку за користування земельними ділянками в смузі відведення. Зверну вашу увагу на те, що Статутом залізниць України встановлено наступне: землі в межах смуги відведення, крім використання за своїм прямим цільовим призначенням, можуть в окремих випадках використовуватися і для інших цілей. Так згідно зі статтею 12 Статуту залізниця має право приймати рішення про складування вантажів у смузі відведення за плату підприємствами, організаціями, установами, громадянами - суб’єктами підприємницької діяльності.

    - Чому під час вирішення господарськими і адміністративними судами земельних спорів про визнання права користування залізницями земельних ділянок у смузі відведення залізниці, наданих (виділених) до набрання чинності Основ, суди не застосовують законодавчі та нормативно-правові акти, що діяли на момент виділення (надання) залізниці (в основному в період 1910 - 1969 роки) земельних ділянок у смузі відведення?

    - Питання залізниці щодо захисту саме права на відповідні земельні ділянки (землі в смугах відведення для залізниць), яке виникло у залізниці до впровадження Основ та Земельного Кодексу УРСР 1970 р. (період 1910 - 1969 рр.), не містить відповіді про документально підтверджене таке право залізниці на зазначені землі і про те, якими нормативно-правовими актами (за період 1910 - 1969 рр.) пропонується керуватися.

    - Чи поширюються на земельні ділянки в смугах відведення залізниці (до прийняття Основ від 13.12.1968 року та Земельного Кодексу України від 08.07.1970 року), положення чинного земельного законодавства, зокрема, статті 123, 125, 126 Земельного Кодексу України, якими врегульовано порядок надання особам в користування земельних ділянок на підставі рішення органу місцевого самоврядування та посвідчення прав користування земельною ділянкою на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою? Якщо так, то якими нормами права це встановлено?

    - Право землекористування посвідчується Державним актом на право користування землею, що було задекларовано Основами земельного законодавства СРСР і союзних республік, затвердженими Законом СРСР від 13.12.1968 року та Земельним кодексом України в редакції від 08.07.1970 року.

    Таким чином, за умови відсутності документального офор-млення права користування земельними ділянками в смугах відведення залізниці, таке право має бути оформлено у відповідності із статтями 123, 126 чинного Земельного кодексу України.

    При цьому слід зазначити, що судовий орган не може перебирати на себе функції органів самоврядування, в зв’язку з чим вирішення питання щодо надання земельних ділянок юридичним особам здійснюється лише на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

    - Якою є правомірність сплати земельного податку у разі відсутності у залізниці на земельну ділянку в смузі відведення Державного акту на право постійного користування землею, якою залізниця в дійсності не володіє і не користується ?

    - Відповідно до пункту 286.1. Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а не Державний акт на право постійного користування землею.

    Впродовж даного часу судами касаційної інстанції господарського та адміністративного судочинства сформовано сталу судову практику щодо відмови залізницям у задоволенні позовів про визнання права користування на земельну ділянку в смузі відведення залізниць чи у скасуванні рішення органу місцевого самоврядування про відчуження (передавання) земельної ділянки, якою раніше користувалась залізниця без правовстановлюючих документів, що зазначені в статтях 123,126 ЗК України.

    - Ірино Полікарпівно, на якій стадії судочинства (апеляція, касація) слід припиняти залізниці оскарження рішення суду першої інстанції, яким відмовлено залізниці у задоволенні позову про визнання права користування на земельну ділянку в смузі відведення залізниць чи у скасуванні рішення органу місцевого самоврядування про відчуження (передачу) земельної ділянки, якою раніше користувалась залізниця без правовстановлюючих документів, що зазначені в статтях 123,126 ЗК України?

    - Залізниці слід оскаржувати такі судові рішення в судах всіх інстанцій. Це має відбуватися з метою формування єдиної судової практики.

    - Ірино Полікарпівно, актуальним питанням для залізниці є оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна. Особливі складнощі виникають стосовно майна, яке збудоване до 1992 року. Чи існує спосіб захисту залізниці при пред’явленні позовів про визнання права власності?

    - Пунктом 1.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.05.2002 року із змінами і доповненнями, встановлено, що обов’язковій реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності на нерухоме майно держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.

    Залізницю створено згідно із Законом України «Про залізничний транспорт». Вона заснована на державній власності і входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (орган управління майном) та підпорядкована Державній адміністрації залізничного транспорту України. Майно залізниці становлять виробничі і невиробничі фонди, а також цінності, вартість яких відображається у балансі залізниці. Майно залізниці є державною власністю і закріплене за нею на праві господарського відання. Залізниця володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та Статуту.

    Оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності на підставі документів, які підтверджують право власності на об’єкти нерухомого майна. Перелік відповідних документів наведено у додатку 1 до Тимчасового положення, в тому числі, за рішенням суду про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна.

    У разі, якщо будівництво нерухомого майна здійснено та введено в експлуатацію в 1950 - 1968 роки, втрата правовстановлюючих документів на нерухоме майно не дає змоги зареєструвати спірне майно як державну власність, в таких випадках стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає спосіб захисту - визнання права. Стаття 392 Цивільного кодексу України надає право власнику майна пред’явити позов про визнання його права власності не лише у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, але й у разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності.

    Одночасно наразі відомо багато справ, закінчених провадженням на стадії Верховного Суду України щодо відмови залізниці в позові про визнання права власності за тих підстав, що відповідач, не оспорюючи право державної власності на об’єкт нерухомості, відмовляє в його оформленні та видачі свідоцтва в зв’язку з ненаданням залізницею відповідачу всіх необхідних документів для оформлення такого права. Стаття 33 Цивільного процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладає на сторони. Отже, вважаємо, що для вирішення даної ситуації необхідно внести відповідні зміни до нормативно-правових актів, що стосуються порядку оформлення права власності за відсутності повного пакету документів з об’єктивних причин.

    Начальник юридичної служби Південно-Західної залізниці Олена КЛИМ’ЮК, Фото Віталія Носача
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05