РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 16 (4 травня 2012) 

  • Пам’ятають про свого ветерана колійники

    Для ветерана праці Ольги Филимонівни РОВІНСЬКОЇ Шепетівська дистанція колії стала першим та єдиним місцем роботи у її більш як тридцятирічній трудовій біографії. Якби тоді, у вже такому далекому 1941-му р., їй, випускниці школи бухгалтерів, хтось сказав, що вона у майбутньому все життя працюватиме на залізниці, до того ще й колійником, вона б ніколи у це не повірила. Адже бачила себе фахівцем зовсім іншої професії. Однак доля розпорядилася по-своєму.


    Ольга Филимонівна РОВІНСЬКА у колі родини.

    ТОГО ТРАГІЧНОГО ЛІТА сорок першого вона, уродженка Кривина, що на Хмельниччині, завершувала навчання в Києві. Там і застала її війна. Молода дівчина не усвідомлювала тоді масштабів лиха і страждань, що чекали на неї та десятки мільйонів її співвітчизників. А то б не наважилася, мабуть, повернутися до рідної домівки, на територію, яку вже окупували гітлерівці. Та тоді про це навіть і не думалося. Разом зі своєю подружкою - одногрупницею, зібравши речі, вони вирушили з Києва до Кривина.

    - Добиралися де пішки, де підводою, рідко - машиною, - згадує про ту незвичну подорож Ольга Филимонівна. - Йшли назустріч лінії фронту, що відкочувалася все далі на схід. Ночували, де доведеться. Якщо траплялися добрі люди, то можна було не лише переночувати у більш-менш нормальних умовах, а й дещо поїсти.

    Вони прямували на захід, а їм назустріч прямувало все більше й більше біженців. На двох дівчат тоді мало хто звертав увагу. І було навіть дещо дивним, що за весь час подорожі їх жодного разу не затримав ані патруль, ані міліція, ані інші служби. Не поцікавилися, чому це вони йдуть назустріч ворогові, а не на-правляються у тил.

    - Десь наприкінці літа ми нарешті дісталися нашого села, - продовжує моя співрозмовниця, - і бачили б ви яким було здивування моєї матері, коли вона зустріла мене на порозі рідної хати в один із перших днів війни.

    ЖИТТЯ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ було не з простих, і коли селом поповзли чутки, що нова влада збирає молодь для відправлення на роботи до Німеччини, Ольга вирішила влаштуватися на залізницю. Хоч би простим колійником. Ця робота була зовсім не для молодої дівчини, однак вона давала «броню» і допомогла не потрапити до переліку тих, кого примусово вивозили до Рейху. Відтоді й бере початок її трудова біо-графія залізничниці. Щоправда, у трудовій книжці запис про це датовано вже лютим 1944-го р., коли їхній Кривин звільнили від фашистів. У регіоні розпочалося відновлення народного господарства. Її оформили на посаду ремонтного працівника у 11 околоток Шепетівської дистанції колій. Здебільшого там працювали жінки та дівчата, оскільки більшість чоловіків були ще тоді на фронті. Тож довелося цим тендітним представницям кращої половини людства часто виконувати важку чоловічу роботу: чи то розвантажувати важкі рейки та шпали, чи монтувати стрілочні переводи, чи переносити різноманітні вантажі тощо. Та вони не скаржилися (а хто б і вислухав?!), бо добре розуміли, що хтось повинен виконувати цю роботу, відновлювати залізницю.

    Ті перші роки роботи у дистанції колії добре запам’яталися Ользі Филимонівні і тому, що саме тоді вона зустріла там свою долю - майбутнього чоловіка. Леонтій Улянович також працював у колективі шепетівських колійників. Невдовзі вони одружилися. А згодом їхня родина поповнилася сином та донькою. І то були, мабуть, найщасливіші роки у житті подружжя Ровінських. Коли ж після важкої хвороби у середині п’ятидесятих помер чоловік, Ольга Филимонівна виховувала дітей сама. Було важко, але вона переборола ці труднощі.

    ДІТИ ВИРОСЛИ, ОТРИМАЛИ ОСВІТУ. Донька Валентина обрала собі професію, не пов’язану із роботою на залізниці. А от син Володимир пішов шляхом батьків. Щоправда, став не колійником, а зв’язківцем. Тривалий час працював на різних посадах у Шепетівській дистанції сигналізації та зв’язку. А завершив власну кар’єру на посаді заступника начальника дистанції. Сама ж Ольга Филимонівна пішла на заслужений відпочинок у листопаді 1976 р. Та зв’язок із колективом, в якому пропрацювала все своє життя, підтримує й досі. Не забувають про свого ветерана й колійники. Відвідують, допомагають чим можуть, запрошують на заходи, що проходять у дистанції колії, вітають зі святами. А коли Ольга Филимонівна відзначала свій 90-річний ювілей, колійники щиро привітали її з цією датою. Разом із побажанням здоров’я та доброго настрою на адресу ювілярки пролунали слова подяки за сумлінну багаторічну працю на залізниці. А ще було побажання відзначити у такому самому складі й сторічний ювілей.

    Анатолій САДОВЕНКО
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05