РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 13 (13 квітня 2012) 

  • Відрядження

    Квітень. Подув ласкавий вітер. Засиніли оченята квіткових бутонів. Складаються плани, мріється. Хоча краплі зимової депресії ще не зовсім змилися весняним дощем. За редакційним завданням дзвоню у двері жінки. Вона називає в розмові себе найщасливішою. В минулому.

    А починалося все зі дзвінка до редакції. Тамара Григорівна, ледь стримуючи сльози, звернулась до нас із проханням написати некролог. Так, життя - це не завжди свято. Люди народжуються і помирають. Але пам’ять залишається. І нехай вона буде вічною і світлою. Про людей, яких вже немає з нами. У цьому ряду історичних постатей залізничників можна сміливо поставити ім’я Віктора Олександровича СЕМЕНЕНКА.

    …ПОЗНАЙОМИЛИСЬ ВОНИ НА ЗАЛІЗНИЦІ. Довгий час працювали разом. Він - начальником тягово-енергетичного вагона-лабораторії, вона - провідником. Об’їздили всю магістраль, та що там магістраль. Весь колишній Союз. Та зараз не про роботу.

    - Яким був Ваш чоловік? - прошу поділитися спогадами Тамару Григорівну.

    «Це мій Вітюша». Ці слова за час нашої розмови вона говоритиме неодноразово. З болем, із сумом, із любов’ю. Ніби хапаючись за якусь соломинку, вона ще без надії, але вже запитує: «Як жити далі?»

    Далі варто жити. Вчитися жити без коханої людини. Але зі світлими спогадами про неї. І цінувати, дароване Богом життя.

    Тамара Григорівна згадує, що після одруження в квартирі завжди стояли свіжі квіти. «Вітя, - жартувала я, - коли ми зустрічалися, ти не дарував мені квітів. А зараз це ж наші гроші». На що він відповідав: «Я хочу, щоб у моєї Тамашки завжди були квіти».

    Йому ніколи не треба було по декілька разів нагадувати, що щось потрібно зробити по дому. Все самотужки і своєчасно.

    - А як зі свекрухою ладили? - Запитую. І Тамара Григорівна розповідає про те, на щоб сьогодні, на мою думку, не всі невістки погодились.

    - Якось дзвонить Віктор: «Вийди на хвилину, будь ласка, на Франка (вхід до Управління Південно-Західної магістралі - авт.). - «Не можу. Я ж на роботі. - Тоді я працювала у службі зв’язку». - «Я попрошу начальника». Виходжу. Вітя стоїть з якоюсь жінкою. Познайомились. Це була його мама. Після цієї зустрічі чоловік поїхав у відрядження, а я… до свекрухи. На Арабатську стрілку. І була там деякий час, аж поки він не приїхав з відрядження.

    - «Дунь, это кто у тебя? - запитували свекруху знайомі. - Отдыхающая?» - «Нет. Это я себе невестку привезла». - «А сын где?» - «Не знаю». - Пригадує, усміхаючись, моя співрозмовниця.

    Дуже швидко пролетіли роки. Були й радощі, і болі. Були образи і пробачення. Залишились світлі спогади.

    ПІСЛЯ РОЗМОВИ З ТАМАРОЮ ГРИГОРІВНОЮ ЖУРНАЛІСТСЬКА ЦІКАВІСТЬ привела мене до колишнього місця роботи В. Семененка. Захотілося дізнатися більше про цю людину. Віктора Олександровича Семененка - начальника вагона-лабораторії, кваліфікованого інженера, кандидата технічних наук, полковника.

    А тут дійсно вміють зберігати пам’ять про колег. І. Черната - кандидат технічних наук, у газеті «Залізниця» №20-21 1995 р. називав Віктора Семененка дослідником, експериментатором, який працює з великим захопленням, ентузіазмом, відповідальністю та обов’язковістю.

    Схожий відгук ми почули від Леоніда Якимчука, теж, до речі, військового у минулому, інженера, який довгий час працював пліч-о-пліч із Семененком. Леонід Іванович дуже цікаво охарактеризував свого колишнього начальника. І, як на мій погляд, змістовно та влучно. По-перше, це повна відсутність ліні. За роботу брався завжди з бажанням та ентузіазмом. І головне слово тут - завжди.

    Як доповнив нинішній начальник вагона-лабораторії Сергій Васильченко, так працювати, маючи на увазі не лише темп, а й якість, сьогодні мало хто може.

    Далі. Принциповий був, кажуть, Семененко. До впертості. Через нього, як мовиться, не переступиш. Був такий випадок. Для покращення згорання дизельного пального однією фірмою рекомендувалась присадка, що як запевняли виробники, дозволить економити до 15%. Для її окупності було б досить і 8% економії. Вигідна пропозиція. Чи не так? Можливо, сучасні бізнесмени і скористалися б такою пропозицією, не вдаючись до зайвих експериментів. А справа була за ними. Бізнес і мораль - не сумісні речі. І саме Віктор Олександрович сказав тверде «ні», підтверджуючи це годинами напружених перевірок. Цієї так званої економії не було.

    Повна відсутність корисливості. Сьогодні ця риса не характеризує сучасного керівника. Можливо, час такий. А можливо, ми - інші. Знову ж хочу підтвердити цю рису Семененка випадком, про який згадав Леонід Іванович.

    В одній із поїздок до Куп’янська їздив чиновник з Укрзалізниці. Звичайно, спостерігав і мав час на відпочинок, тоді як зміна не відходила від своїх робочих місць. «Хлопці, ну ви і працюєте! Давайте подання на премію готуйте». На що Семененко ніяковіючи відповів: «Та не зручно якось. Це ж наша робота!»

    Сергій Миколайович згадує, як досить часто у телефонному режимі консультував, наче перед ним монітор, вказуючи, де який спуск, де підйом, де як варто їхати. Це незважаючи на те, що комп’ютер почав опановувати аж у 55 років.

    Понад чотири десятиріччя Віктор Олександрович пропрацював у вагоні, починав перші поїздки ще з паровозом. Бувало, спав протягом короткого часу за ніч. Завжди у режимі відрядження, навіть коли вийшов на пенсію, цей режим, як мовлять, внутрішньо не покидав його.

    …Він знову у відрядженні, на жаль, у інших світах…

    Наша зустріч добігає кінця. Час проминув дуже швидко. Прощаємось. Йду територією депо, усміхаючись. І, як це не дивно, радіючи з того, що дізналась про таку людину.

    …Роки летять. Та щось незриме, що можна лише відчути, передається з покоління в покоління, зі століття у століття… З нашою з вами допомогою.

    Валентина КОЛЯДА, Фото з сімейного архіву СЕМЕНЕНКІВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05