РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 10 (23 березня 2012) 

  • Афган. Він був у їхньому житті

    Афганістан. Більшість наших співвітчизників, яким довелося свого часу виконувати у цій мусульманській країні так званий інтернаціональний обов’язок, часто називають його більш коротко - Афган. Він був у їхньому житті. А чи залишився? Це вже хто як захоче. Хтось викинув його зі своєї пам’яті рішуче і назавжди. Важче це зробити тим, хто всі ці роки ходить на могили синів, чоловіків, батьків, друзів, бойових побратимів...


    ВОЇН-ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТ ОЛЕКСАНДР РИМША потрапив на ту неоголошену війну у перші дні введення радянських військ на територію Афганістану. Він й досі добре пам’ятає грудень 1979-го, коли їхній 122-ий мотострілецький полк понтонною переправою форсував Амудар’ю і бойовими колонами рушив у глиб країни. Тоді ж, під час маршу провінцією Герат, мото-стрільці пройшли й перше бойове хрещення - потрапили під обстріл моджахедів. На щастя, обійшлося без жертв.

    - Я проходив службу у взводі інженерно-саперної розвідки, - розповідає воїн-афганець. - Спочатку - старшим сапером, а згодом - заступником командира взводу. Тож за півтора року довелося не один раз брати участь у бойових операціях. Ходили у розвідку, знешкоджували міни та мінні поля, допомагали ліквідовувати банди моджахедів та каравани зі зброєю. Можна сказати, що доля була до мене прихильною. Від куль та осколків не ховався, однак вони оминули мене. Найважче було, мабуть, наприкінці служби - навесні 1981-го. Тоді й довелося подивитися смерті у вічі.

    Йшов другий рік війни, і душмани стали набагато організованішими і оснащеними. Їхній опір ставав ще жорстокішим. Та й діяли вони більш хитро, продумано. Словом, набралися досвіду. В одному з останніх рейдів у складі бойової групи, яка відправилася на знешкодження у горах складу боєприпасів моджахедів та і самої банди, брав участь і Олександр. Йшли туди за наводкою місцевого дехканина, який раніше співробітничав із нашою розвідкою. А виявилося, що потрапили у засідку. Моджахеди діяли класично. У найнезручнішому місці, де було важко здійснити маневр бойовою технікою, вони підбили нашу зенітну установку «Шилка», що йшла першою у колоні, та останній БТР. Бій був важкий. Група за-знавала значних втрат. І лише допомога інших бойових груп, котрі своєчасно підійшли і втрутилися у бій, врятувала багатьом з них життя. Тоді старший сержант Римша вийшов з того пекла навіть без легкого поранення. Та за два тижня черговий подібний рейд став для сапера останнім. БТР, на якому їхав Римша, підбили з гранатомета, а воїн отримав контузію. Поки лікувався, підійшов і час звільнення у запас. За ті бої його було нагороджено бойовою медаллю «За відвагу».

    ПОВЕРНУВШИСЬ ДОДОМУ, воїн-інтернаціоналіст не довго обирав, чим займатися надалі. До армії він працював компановником тяглових двигунів у одному з цехів локомотивного депо Козятин. Туди ж, у депо, й повернувся після завершення служби. Працював слюсарем. Згодом одружився. А там і народився у сім’ї первісток.

    Олександр був одним з перших воїнів-афганців у місті. А за 4 - 5 років їх вже нараховувалося десятки. У Козятині активно запрацювала спілка учасників бойових дій у Афганістані. Колишніх «шураві» активно залучали до роботи з молоддю. Не залишився осторонь цієї роботи й Олександр. Разом зі своїм побратимом-афганцем Михайлом ЛАВРЕНЮКОМ він організував у місті Клуб юного десантника, бо бачив, як молодь захоплюється цим. Десантура була тоді у пошані, чому посприяла слава афганців-десантників. І слід зазначити, що після занять у Клубі 36 його вихованців у подальшому пішли служити у десантні частини Збройних сил країни.

    - Афган для мене - це і школа мужності, і школа життя, - говорить мій співрозмовник. - Там ми навчилися цінувати дружбу, відчули, що таке плече товариша, вірність, готовність завжди прийти на допомогу.

    Дивною була ця війна. І йшли на неї по-різному. Хто - за переконанням, хто - за примусом, а хто - й через безвихідь. Не всі, хто там побував, хочуть про неї розповідати чи згадувати. Але з пам’яті її не викреслити.


    На фото: воїн-інтернаціоналіст Олександр РИМША; Олександр (у центрі) з вихованцями клубу юних десантників, 1988 р.

    Фото з сімейного архіву

    Анатолій САДОВЕНКО
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05